Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.
Життя іде і все без коректур
Тема: Життя іде і все без коректур. Мета: виховувати у дітей людяність, гуманізм у стосунках, доброзичливість, повагу до людей, великодушність, скромність; навчати оволідвати мистецтвом спілкування та навичками взаємодопомоги, пробуджувати у дітей щирий інтерес до всього корисного, морального; навести життєві приклади ставлення людей одне до одного, показати значимість людських цінностей у житті, бажання назавжди зберегти людську гідність; спонукати учнів застосовувати набуті знання у повсякденному житті. Обладнання: книжкова виставка «Людина починається з добра.» «Єдине, що важливо, - це бути людиною». А. Камю
Хід роботи
І. Організаційна частина Перевірка присутності. II. Вступна частина Слово вчителя. Дорогі діти! ОДИН СХІДНИЙ во¬лодар захотів пізнати всю істо¬рію людства. Мудрець приніс йому 500 томів. Зайнятий дер¬жавними справами, цар відіслав його, наказавши вик¬ласти все це з більш стислій формі. Через 20 років муд¬рець повернувся. Історія людства займала тепер всьо¬го 50 томів, але цар був уже занадто старий, щоб подолати стільки товстих книг, і знову відіслав мудреця. Пройшло ще 20 років і постарілий, посивілий мудрець приніс володарю один-єдиний том який уміщав усю премудрість світу, яку той прагнув пізнати. Однак цар лежав на смертному одрі і у нього не залишилось часу, щоб прочитати навіть одну цю книгу. Тоді мудрець виклав йому історію людства в одному рядку: людина народжується, страждає і помирає. Не одне покоління замислювалося над питанням: хто така Людина; для чого вона живе на Землі; що значить бути справжньою Людиною? Щоб помучи¬тись, постраждати і безслідно піти в забуття? Який сенс у цьому всьому? Відповідь на ці питання шука¬ли люди у всі віки, у всі часи. Зараз ми спробуємо поспілкуватися і посперечати¬ся із наймудрішими світу цього. ІII. Основна частина [/i]Учень. Для чого світу ти? Ніщо ти перед ним. Існуєш ти чи ні - примара все і дим. Безодні з двох боків буття твого зіяють. А поміж ними - ти, ніщо у світі цім. Омар Хайям Вчитель. Людина — ніщо? Вас це влаштовує? Лю¬дина приходить із небуття і йде у небуття. І все ж, ба¬гато чого залежить від людини. Учень. Я гадаю, що свідомість немовлятка — це чистий аркуш паперу. Що напишуть на ньому батьки і як напишуть — це й прочитають на старості літ вони, люди, суспільство. Тому потрібно змалку прищеплювати дитині усвідомлення доброти, відповідальності, любові до ближнього та передусім до Бога і України. Християнська мораль, з-поміж іншого, спрямо¬вана й на те, щоб змалку закласти в дитині всі ті чесноти, які й роблять людину Людиною. Учень. У долі всіх людей є своє щастя, А для щастя треба зовсім небагато — Сонце, зорі, небо і весела хата. А у хаті рідні, друзі, мама й тато, Щоб любов та радість там жила крилата, Щоб були стосунки в сім'ях добрі й щирі, І зростали діти в злагоді та мирі, І щоб був достаток, все було як треба... Ой, для щастя, мабуть, трохи більше треба... Це краса безмежна, ріки і долини, Та любов — як мало треба для людини, І знання, і творчість, радість безупинна, Кожен раз щось інше… Ти ж на те й людина! Вчитель. Для чого живе людина? Який же слід по¬винна залишити вона на Землі? Франсуа Моріак сказав: «Життя більшості людей — мертва дорога, що веде в нікуди», Але ж буває життя людини схоже на спалах, який світить багатьом-багатьом поколінням. Перш ніж ви почнете міркувати над запи¬таннями, які щойно прозвучали, послухайте причту В. Сухомлинського. Старий Майстер поставив кам'яний дім. Став збо¬ку й милується ним. «Завтра в ньому поселяться лю¬ди», — думав із гордістю Майстер. А тут біля дому гуляв хлопчик. Він скочив на схо¬динку й залишив слід своєї маленької ніжки на ще не затверділому цементі. - Навіщо ти псуєш мою роботу? – з докором запитав Майстер. Хлопчик глянув на відбиток ноги, засміявся і втік. Минуло багато літ. Хлопчик став дорослий. Життя його склалося так, що він часто переїжджав із міста до міста, ніде надовго не затримувався, ні до чого не прив’язувався – ні руками, ні душею. Наспіла старість. Згадав чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому побувати в рідному селі. Приїхав старий чоловік на свою батьківщину. Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, та всі тільки плечима знизують - ніхто не пам’ятає такої людини. Зустрівся по дорозі старенький дідусь, та й запитує: — Що ж ти залишив після себе? Чи є в тебе син або дочка? — Немає у мене ні сина, ні дочки, — відповів ста¬рий чоловік. — Можливо, ти посадив дуба? — Ні, не посадив я дуба... — Можливо, ти виплекав поле? — Ні, не виплекав я поля… — Ну, то, виходить ти пісню склав? — Ні, і пісні я не склав. — То хто ж ти такий? Що ти робив цілісіньке життя? – з подивом запитав дідусь. Нічого не зміг відповісти старий чоловік. Згадалась йому та мить, коли він лишив слід на сходинці. Підійшов до того дому. Стоїть будинок, наче вчора його поставили, а нижній сходинці – закам’янілий відбиток його маленької ніжки. «От і все, що залишиться після мене на землі, - з гіркотою думає старий чоловік. – Але ж цього мало! Не так треба було жити!... » Ось така історія. Як ви думаєте, у чому трагедія життя цієї людини? Щоб ніколи не відчути гіркоти життєвого плину, не відчути в зрілі роки, що життя пройшло марно, потрібно самому собі дати відповідь: у чому сенс мого життя, що я хочу досягти, яким я повинен бути. Я пропоную послухати декілька оповідань В. Сухомлинського. Бо я людина Вечоріло. Дорогою йшли два подорожні: батько і малий син. Посеред дороги лежав камінь. Батько не помітив його, спотикнувся і забив ногу. Його дуже боліло. Крекчучи, він обійшов камінь і, взявши хлопчика за руку, пішов далі. Другого дня батько з сином ішли тою самою дорогою назад. Батько знов не помітив каменя, знову спотикнувся і забив ногу. Третього дня батько й син ішли тою самою дорогою. До каменя було ще далеко. Батько сказав сину: - Дивись уважно, сину. Треба обминути камінь. Ось і те місце, де батько двічі спотикнувся й поранив ногу. Вони зменшили ходу, але каменя вже не було. На обочині дороги сидів сивий дід. — Дідусю, — питає хлопчик, — ви не бачили каменя? — Я прибрав його з дороги. — Ви теж спотикнулися й забили ногу? — Ні, я не спіткнувся й не забив ногу. — Чого ж ви прибрали камінь? — Бо я людина. Хлопчик став та й думає. — Тату, — питає він, — а хіба ви не людина? Звичайна людина Є в сухому степу колодязь. Біля колодязя – хата. В ній живуть дідусь із внуком. Біля колодязя на довгій вірьовці відро. Їдуть рожні, заїжджають до колодязя, п'ють воду, дякують дідусеві. Стерлася вірьовка, перервалась, упало відро в глибокий колодязь. Немає в дідуся другого відра з онуком, два дні не п'ють. Мучаться від спраги. На третій день уранці проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з настороженими очима. вілро. Глянув подорожній з настороженими очима в колодязь, глянув на дідуся з онуком, ударив коня батогом і поїхав. — Що це за людина? – питає онук дідуся. —Це не людина, - відповідає дідусь. Опівдні проїжджає повз дідусеву хатину подо¬рожній з байдужими очима. Дістав з воза відро, прив'язав до вірьовки, витяг води, напився, дав попи¬ти дідусеві й онукові, решту води вилив у сухий пісок, відро забрав та й поїхав. — Що це за людина? — питає онук дідуся. —Це не людина, — відповідає дідусь. Увечері проїжджає повз дідусеву хатину подо¬рожній з добрими очима. Дістав з воза відро, прив'язав до вірьовки, витяг води, напився й поїхав, а відро так і стоїть на цямрині. — Що це за людина? — питає онук. — Звичайна людина, — відповідає дідусь.... Задумуйтеся над змістом цих творів. Учень. Щоб бути справжньою людиною ти повинен бути добрим, щедрим, милосердним, інтелігентним, вихованим, гідним того, щоб жити на планеті Земля. І прожити це життя так, щоб тобі не було страшно за прожиті тобою роки, — прожити з гідністю. Учень. Люди різні, але для кожної людини на планеті Земля повинно бути одне правило: треба прожити життя з гідністю. Це значить — залишити після себе добрий слід на землі, тоді про тебе пам'ятатимуть і згадуватимуть хорошим словом. Кожен повинен народити доньку чи сина, посади¬ти дерево, написати пісню, виплекати поле, тобто, за¬лишити після себе щось хороше, щоб тебе ніколи не забули. Заради гідності краще попросити вибачення, визнати перед іншим свою помилку, ніж хитрувати і брехати. Обманюючи, ти передусім обманюєш себе. Краще сказати правду. Щоб жити щасливо і довго, людина повинна бути інтелігентною, розумово розвинутою, освіченою, культурною. Адже інтелігентність те саме, що й моральне здоров'я, коли характер, склад душі, звички спрямовані на добро, а здоров'я необхідне для того, щоб жити довго не лише фізично, а й розумово. Кожна людина — неповторна на цій землі; вона є великою цінністю, тому що має совість, сумління, розум. Їй даровано життя, щоб вона про¬жила його гідно і плідно. У нас є багато спільного й відмінного, але усіх об'єднує те, що всі ми — люди, що всі ми маємо одну на всіх землю, і нам слід жити так, щоб зберегти мир і спокій. Всі люди дуже різні. І тому, щоб людину зрозуміти, необхідно в неї уважно вдивлятися. Кожна людина дуже індивідуальна, і це дуже доб¬ре, що ми різні. Вдивляючись в себе та в інших, ми більше задумуємось про гарне і погане в собі. Порівнюючи себе з іншими, намагаємось щось виділити для себе, когось наслідувати, а від чогось відмовитися. Так ми навчаємося думати про людину взагалі, про себе та інших людей. І це дуже добре. Прислухайся, друже, до цих порад! Твої батьки, вчителі, рідні, близькі та друзі бажають тобі вирости справжньою Людиною. Учень читає вірш В. Симоненка «Ти знаєш, що ти — людина». Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Очі твої — одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди. Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе — Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Кохати спішити треба — Гляди ж не проспи! Бо ти на землі — людина, І хочеш того чи ні, — Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Учень. А я хочу розповісти таку історію: Як треба жити Кажуть, жив собі один чоловік, хазяїн. Він був ду¬же праведний і такий старий був, що вже й прав¬нуків діждав. І його всі — і свої, і чужі — любили й поважали, і як кому треба було в якому ділі поради то вже до нього йшли радитися. Прийшов час умирати старому. Позбиралися коло нього і свої, і чужі, всі плачуть, прощаються дідом. Почав він з дітьми прощатися. Старший син заплакав та й каже: «Тату, навчіть мене, як мені жити без вас на світі». А старий каже йому: «Як ти, сину, народився світ, так ми всі раділи, а ти плакав. Живи ж так, і як доведеться тобі вмирати, так щоб усі люди плакали за тобою, а ти сам, щоб радів і не боявся стати суд перед Богом». Помер дід, а слово його впало людям у душу. Не забули діда, і досі про нього згадують та про і науку кажуть. Вчитель. Проблема людини й людяності хвилюва¬ла людство в усі часи. Ще в V ст. до н. є. китайський філософ Конфуцій писав про те, що потрібно вихо¬вувати в собі людяність та доброзичливість. Що ж та¬ке людяність, на вашу думку?(Діти висловлюють свої міркування). Отож бути людяним — це оволодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємної до¬помоги, радіти успіхам ближніх; любити та жертву¬вати, плакати та сміятися, переживати та сподіва¬тись. Як кажуть: Не віджени колючим словом Того, хто руку подає, — Так можна, навіть випадково, І щастя втратити своє. Велике мистецтво — розуміти ближнього, бачити з ньому добрі, позитивні риси. Часто кажуть, що у кожної людини є дві дороги. Перша — вузька безводна, засіяна колючка¬ми, повна небезпек... Тільки наприкінці вона стає рівною, з родючими садками. Друга дорого встелена квітами, сповнена насолод, і лише наприкінці стає кам'янистою, небезпечною. Яка вам більше подобається? Яку ви обрали б для себе? (Міркування дітей). Вам подобається перша, добре. Але чому вона така важка? Ніщо в житті не дається без важкої праці. Людина, яка з дитинства навчилася додати перешкоди, допомагати іншим, не піддаватися спокусам, перемагала власну лінь, може стати справжньою людиною, домогтися в житті того, чого прагне. Учениця. Я прочитала дуже цікаве оповідання В. Сухомлинського «Кожна людина повинна», і хочу запропонувати його вашій увазі. Кожна людина повинна Мати з Петриком сіли у вагон і ідуть у південне місто, на берег теплого моря, — відпочити. Вечоріло. Мати послала на одній лавці собі, на другій Петрикові. Хлопчик з'їв смачну булку з курячою лапкою і яблуко. Ліг на м'яку подушку і пи¬тає матір: —— Мамо, ви казали, що поїзда веде машиніст. А вночі хто? — І вночі — машиніст, — каже мати. — Як? —дивується Петрик. — Невже він уночі не спить? — Не спить, синку. — Ми спимо, а він ні? — ще більше дивується Петрик. — Ні... — Як же це так ? — не може зрозуміти Петрик. — Йому ж хочеться спати. —Хочеться, але він повинен вести поїзд. Кожна людина повинна. — І я повинен? — питає Петрик. — І ти повинен. — Що ж я повинен? —Бути людиною, — каже мати. — Це найго¬ловніше. IV. Підбиття підсумків Вчитель. А зараз давайте підсумуємо, що значить бути людиною: • Бути благородним. • Горіти заради іншого так, як горить свічка. • Бути надією для будь-якого подорожнього. • Допомагати іншим, турбуватися один про одного. • Допомагати кожному в біді. • Своїми справами примножувати кількість щасливих людей на Землі. • Не бути слабкодухим, безпринципним. • Не бути байдужим. • Мати в душі святині та істини, яким ук¬лоняються справжні люди всього світу. Шановні учні! Не схиляйтеся перед жит¬тєвими труднощами, не опускайте руки, не допустіть у свої душі черствості, не розгубіть на дорогах життя свою людяність, залишіть добрий слід на Землі, будьте справжніми людьми. Хай щастить вам на важких дорогах життя і в усьому Бог допомагає.
