Мета: Виховувати у дітей людяність, гуманізм у стосунках, доброзичливість, повагу до людей, великодушність, скромність та самопожертву. Навчати оволодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємодопомоги, пробуджувати у дітей щирий інтерес до всього корисного, морального; бажання назавжди зберегти людську гідність.

Єдине, що важливо, - це бути людиною.

Вчитель.
Один східний володар захотів пізнати всю історію людства. Мудрець приніс йому 500 томів. Зайнятий державними справами, цар відіслав йому, наказавши викласти все це в більш стислій формі. Через 20 років мудрець повернувся. Історія людства займала тепер всього 50 томів, але цар був уже занадто старий, щоб подолати стільки товстих книг, і знову відіслав мудреця. Пройшло ще 20 років і постарілий, посивілий мудрець приніс володарю один-єдиний том, який уміщав всю премудрість світу, яку той прагнув пізнати. Однак цар лежав на смертному одрі і у нього не залишилось часу, щоб прочитати навіть одну цю книгу. Тоді мудрець виклав йому історію людства в одному рядку; людина народжується, страждає і помирає.
Не одне покоління замислювалося над питанням: хто така Людина; для чого вона живе на Землі; що значить бути справжньою Людиною? Щоб помучитись, постраждати і безслідно піти в забуття? Який сенс у цьому всьому? Відповідь на ці питання шукали люди у всі віки, у всі часи.
Зараз ми спробуємо поспілкуватися і посперечатися із наймудрішими світу цього.

1- й учень.
Для чого світу ти?
Ніщо ти перед ним.
Існуєш ти чи ні - примара все і дим.
Безодні з двох років буття твого сіяють.
А поміж ними - ти, ніщо у світі цім.
Омар Хаям

Вчитель.
Людина - ніщо? Вас це влаштовує? Людина приходить із небуття і йде у небуття. І все ж, багато чого залежить від людини.

1-а учениця.
Я гадаю, що свідомість немовлятка - це чистий аркуш паперу. Що напишуть на ньому батьки і як напишуть - це й прочитають на старості літ вони, суспільство. Тому потрібно змалку прищеплювати дитині усвідомлення доброти, відповідальності, любові до ближнього та передусім до Бога і України. Християнська мораль, з-поміж іншого, спрямована й на те, щоб змалку закласти в дитині всі ті чесноти, які й роблять людину Людиною.

2-й учень.
У долі всіх людей є своє щастя,
А для щастя треба зовсім небагато -
Сонце, зорі, небо і весела хата.
А у хаті рідні, друзі, мама й тато,
Щоб любов та радість там жила крилата,
Щоб були стосунки в сім лях добрі й щирі,
І зростали діти в злагоді й мирі,
І щоб був достаток, все було як треба...
Ой, для щастя, мабуть, трохи більше треба...
Це краса безмежна, ріки і долини,
Та любов - як мало треба для людини,
І знання, і творчість, радість безупинна,
Кожен раз щось інше...
Ти ж на те й людина!

Вчитель.
Для чого живе людина? Який же слід повинна залишити вона на Землі?

3-й учень.
Франсуа Моріак сказав: «Життя більшості людей - мертва дорога, що веде в нікуди». Але ж буває життя людини схоже на спалах, який світить багатьом-багатьом поколінням.

Вчитель.
Перш ніж ви почнете міркувати над запитанням, які щойно прозвучали, послухайте причту В. Сухомлинського.
Старий Майстер поставив кам'яний дім. Став збоку й милується ним, «Завтра в ньому поселяться люди», -думав із гордістю Майстер.
А тут біля дому гуляв хлопчик. Він скочив на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на ще не затверділому цементі.
- Навіщо ти псуєш мою роботу? - з докором запитав Майстер. Хлопчик глянув на відбиток ноги, засміявся і втік. Минуло багато літ. Хлопчик став дорослий. Життя склалося так, що він часто переїжджав із міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прив'язувався - ні руками, ні душею.
Наспіла старість. Згадав старий чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому побувати в рідному селі. Приїхав старий чоловік на свою батьківщину. Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, та всі тільки плечима знизують - ніхто не пам'ятає такої людини. Зустрівся по дорозі старенький дідусь, та й запитує:
- Що ж ти залишив після себе? Чи є в тебе син або дочка?
- Немає у мене ні сина, ні дочки, - відповів старий чоловік.
- Можливо ти посадив дуба?
- Hi, не посадив я дуба...
- Можливо, ти виплекав поле?
- Ні, не виплекав я поля...
- То, виходить ти пісню склав?
- Ні, і пісні я не склав.
- То хто ж ти такий? Що ж ти робив цілісіньке життя? - з подивом запитав дідусь.
Нічого не зміг відповісти старий чоловік. Згадалась йому на мить, коли він залишив слід на сходинці. Підійшов до того дому. Стоїть будинок, наче вчора його поставили, а на нижній сходинці - закам'янілий відбиток його маленької ніжки.
«От і все, що залишиться після мене на землі, -з гіркотою думає старий чоловік. - Але ж цього мало! Не так треба було жити!...

Вчитель.
Ось така історія. Як ви думаєте, у чому трагедія життя цієї людини?

Вчитель.
І щоб ніколи не відчути гіркоти життєвого досвіду полину, не відчути в зрілі роки, що життя пройшло марно, потрібно самому собі дати відповідь: у чому сенс мого життя, що я хочу досягти, яким я повинен бути.
Із давніх-давен філософи оцінювали роль справжньої людини. Вони шукали людський ідеал. Таких філософів часто називали «диваками». Але такі диваки прикрашали світ. Сьогодні в нас є нагода поспілкуватися з одним з них.
Вони блукають по світі, шукаючи відповіді на свої запитання, освітлюють дорогу своїм вогнищем надії. І не будемо дивуватись, якщо такі диваки з'являться серед нас.

4-й учень.
Ой, погляньте, якийсь дивак з'явився, невже він із тих, хто може прикрашати світ? Дивіться, він із вогнищем удень!
- Хто ти і що шукаєш у нашому храмі науки серед
білого дня з вогнем?

Декарт.
Я - французький філософ і прийшов до вас, бо шукаю людину. Вогнище допомагає, мені знайти шлях до Істини.

5-й учень.
Ну й дивак! Він шукає людину. А хіба ж ти не зустрів по дорозі сюди тисячі людей? Хіба ж ти без вогнища не бачиш, як перенаселена наша планета? Куди б не пішов чи поїхав ти, не розминутися тобі з людьми.

Декарт.
Так, я бачу, що всі ви маєте вигляд людей. Але мати вигляд людини неважно, а от бути людиною дуже складно. Чи знаєте ви, сучасники, що значить бути Людиною?

Вчитель.
Я пропоную послухати декілька оповідань із книги В.Сухомлинського «Чиста криниця».


Бо я людина.
Вечоріло. Дорогою йшли два подорожні: батько й малий син. Посеред дороги лежав камінь. Батько не помітив його, спотикнувся і забив ногу. Йому заболіло. Крекчучи, він обійшов камінь і, взявши хлопчика за руку, пішов далі.
Другого дня батько з сином ішли тою самою дорогою назад. Батько знов не помітив каменя, знов спотикнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син йшли тою самою дорогою. До каменя було ще далеко. Батько сказав синові:
- Дивись уважно, сину. Треба обминути камінь.
Ось і те саме місце, де батько двічі спотикнувся й
забив ногу. Вони зменшили ходу, але каменя вже не було. На обочині сидів сивий дід.
- Дідусю,- питає хлопчик, - ви не бачили каменя?
- Я прибрав його з дороги.
- Ви теж спотикнулися й забили ногу?
- Ні, я не спотикнувся й не забив ногу.
- Чого ж ви прибрали камінь?
- Бо я людина. Хлопчик став та й думає.
- Тату, - питає він, - а хіба ви не людина?

Звичайна людина
Є в сухому степу колодязь. Біля колодязя - хатка. В ній живуть дідусь з внуком.
Біля колодязя на довгій вірьовці відро. їдуть подорожні, заїжджають до колодязя, п'ють воду, дякують дідусеві.
Стерлася вірьовка, перервалася, упало відро в глибокий колодязь. Немає в дідуся другого відра. Нічим води витягти, щоб попити. День не п'ють води дідусь з онуком, два дні не п'ють. Мучаться від спраги.
На треті день уранці проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з настороженими очима. На возі в нього побачив під соломою відро. Глянув подорожній з настороженими очима на колодязь, глянув на дідуся з онуком, ударив коней батогом і поїхав.
- Що це за людина? - питає онук дідуся.
- Це не людина, - відповідає дідусь. Опівдні проїжджає повз дідусеву хатину
подорожній з байдужими очима. Дістав з воза відро, прив'язав до вірьовки, витяг води напився, дав попити дідусеві й онукові, решту вилив у сухий пісок, відро забрав та й поїхав.
- Що це за людина? - питає онук дідуся.
- Це не людина, - відповідає дідусь. Увечері проїжджає повз дідусеву хатину
подорожній з добрими очима. Дістав з воза відро, прив'язав до вірьовки, витяг води, напився й поїхав, а відро так і стоїть на цямрині.
- Що це за людина? - питає онук дідуся.
- Звичайна людина, - відповідає дідусь. Задумуйтесь над змістом цих творів.

3-а учениця.
Щоб бути справжньою людиною ти повинен бути добрим, щедрим, милосердним, інтелігентним, вихованим, гідним того, щоб жити на планеті Земля. І прожити це життя так, щоб тобі не було страшно за прожиті тобою роки, - прожити з гідністю.

6-й учень.
Люди різні, але для кожної людини на планеті Земля повинно бути одне правило: треба прожити життя з гідністю. Це значить - «залишити після себе добри слід на землі», тоді про тебе пам'ятатимуть і згадуватимуть хорошим словом. Кожен повинен народити доньку чи сина, посадити дерево, написати пісню, виплекати поле, тобто залишити після себе щось хороше, щоб про тебе ніколи не забули. Заради гідності краще попросити вибачення, визнати перед іншим свою помилку, ніж хитрувати і брехати. Обманюючи, ти передусім обманюєш себе. Краще сказати правду.

4-я учениця.
Щоб жити щасливо і довго, людина повинна бути інтелігентною, розумово розвинутою, освіченою, культурною. Адже інтелігентність те саме, що моральне здоров'я, коли характер, склад душі, звички спрямовані на добро, а здоров'я необхідне для того, щоб жити довго не лише фізично, а й розумово.

7-й учень.
Кожна людина - неповторна на цій землі; вона є великою цінністю, тому що має совість, сумління, розум. їй даровано життя, щоб вона прожила його гідно і плідно. У нас є багато спільного й відмінного, але всіх об'єднує те, що всі ми - люди, що
всі ми маємо одну на всіх землю, і нам слід жити так. щоб зберегти мир і спокій.

1-а учениця.
Всі люди дуже різні. І тому, людину зрозуміти, необхідно в неї уважно вдивлятися.
Кожна людина дуже індивідуальна, і це дуже добре, що ми всі різні. Вдивляючись в себе та інших, ми більше задумуємось про гарне і погане в собі. Порівнюючи себе з іншими, намагаємось щось виділити для себе, когось наслідувати, а від чогось відмовитися. Так ми навчаємося думати про людину взагалі про себе та інших людей. І це дуже добре.
Прислухайся, друже. До цих порад! Твої батьки, вчителі, рідні, близькі та друзі бажають тобі вирости справжньою Людиною.
Ти знаєш, що ти-людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя - єдина,
Очі твої - одні.
Більше тебе не буде,
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди -
Добрі, ласкаві і злі.
Сьогодні усе для тебе -
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба -
Гляди ж не проспи
Бо ти на землі - людина,
І хочеш того чи ні, -
Усмішка твоя - єдина,
Мука твоя - єдина,
Очі твої - одні.

4-й учень.
А я хочу розповісти таку історію:

Як треба жити
Кажуть, жив собі один чоловік, хазяїн. Він був дуже праведний і такий старий був, що вже й правнуків діждав. І його всі - і свої, і чужі - любили й поважали, і як кому треба було в якому ділі поради, то вже до нього йшли радитися.
Прийшов час умирати старому. Позбиралися коло нього і свої, і чужі, всі плачуть, прощаються з дідом. Почав він з дітьми прощатися. Старший син заплакав та й каже: «Тату, навчіть мене, як мені жити без вас на світі».
А старий йому каже: «Як ти, сину, народився на світ, так ми всі раділи, а ти плакав. Живи ж так, щоб як доведеться тобі вмирати, так щоб усі люди плакали за тобою, а ти сам, щоб радів і не боявся стати на суд перед Богом».
Помер дід, а слово його впало людям в душу. Тим не забули діда, і досі про нього згадують та про його науку кажуть.

2-а учениця.
Життя - це шанс кожного. Доля прихильна до тих, хто здатний триматися на плаву, навіть потрапляючи у вир.
Мати Тереза, лауреат Нобелівської премії світу, громадянка світу в найвищому розумінні цього слова, залишила тим, хто вступає на життєвий шлях, духовний заповіт, у якому сказано:
Життя - це шанс. Скористайся ним.
Життя - це краса. Милуйся нею.
Життя - це мрія. Здійсни її.
Життя - це виклик. Прийми його.
Життя - це обов'язок. Виконай його.
Життя - це гра. Стань гравцем.
Життя - це цінність. Цінуй його.
Життя - це скарб. Бережи його.
Життя - це любов. Насолоджуйся нею.<.
Життя - це таїна. Пізнай її.
Життя - це юдоль бід. Перебори все.
Життя - це пісня. Доспівай її.
Життя - це боротьба. Розпочни її.
Життя - це безодня невідомого - не бійся вступити в неї.
Життя - це удача. Шукай цю мить.
Життя таке чудове — не марнуй його.
Це твоє життя. Борони його.

Вчитель.
Ось ці основні цінності, що ними ви маєте запастися, вирушаючи в життєву дорогу й готуючись до великого іспиту. Якщо ви візьмете цей багаж із собою у життя, то перемога буде за вами. І кожен новий день, кожен світанок ви очікуватимете з нетерпінням. Даруйте людям добро, радість, не чекайте вивідачі. Робіть добро тим, із ким ви, можливо, зустрінетесь раз у житті. Пам'ятайте, що все повертається, як бумеранг.

5-й учень.
Я вірю в силу доброти,
Добро завжди сильніше злого,
Дає наснагу, щоб цвісти
І світлу обирать дорогу.
Я вірю в силу доброти,
Що має долю роботящу.
Що хоче, щоб і я, і ти,
І все було у світі кращим.
В.Крищенко
В суєті не загубіть доброти,
Силу духу черпайте в любові!
Хай нелегко вам буде іти,
Не цурайтеся рідних ніколи!
Не зганьбіть своє чесне ім'я,
Правда в житті лише єдина!
Не забудьте, що вище нема
Від імення Людина!

Вчитель.
А зараз давайте підсумуємо, що значить бути людиною.

3-й учень.
Бути благородним.

4-й учень.
Горіти заради іншого так, як горить свічка.

6-й учень.
Бути надією для будь-якого подорожнього.

7-й учень.
Допомагати іншим, турбуватися один про одного.

2-а учениця.
Допомагати кожному в біді.

3-а учениця.
Своїми справами примножувати кількість щасливих людей на Землі.

7-й учень.
Не бути слабкодухим, безпринципним.

1-й учень.
Не бути байдужим.

2-й учень.
Мати в душі святині та істини, яким уклоняються справжні люди всього світу.

Вчитель.
Шановні учні! Не схиляйтеся перед життєвими труднощами, не опускайте руки, не допустіть у свої душі черствості, не розгубіть на дорогах життя свою людяність, залишіть добрий слід на землі, будьте справжніми людьми.
Хай щастить вам на важких дорогах життя і в усьому Бог допомагає.

4-а учениця.
Тільки тоді ти станеш людиною, коли навчишся бачити людину.