Оскар Уайльд
Він був красивим, дотепним, дуже впевненим у собі (тільки близькі друзі знали, що це маска для захисту своєї чутливої душі!) Знаменитий поет, прозаїк, драматург, найблискучіший майстер парадоксів у Європі — таким знали Оскара Уайльда (1854 — 1900) сучасники. А ми, згадуючи його життєвий шлях, схожий на притчу iз трагічним кінцем, можемо впевнено стверджувати: перед нами справді видатний письменник, який залишив яскравий слід у світовій літературі. Він народився рівно 150 років тому, 16 жовтня 1854 року, в Дубліні, в сім’ї знаменитого лікаря і письменниці. З перших років життя хлопчик ріс в атмосфері витонченої інтелігентності, спорів із найважливіших проблем філософії, естетики та політики, несподіваних, парадоксальних думок. 20 річнийОскар вступає до Оксфордського університету, де захоплюється лекціями з історії мистецтва та естетики професора Джона Рескіна, який учив, що немає і не може бути нічого ціннішого в житті людини, ніж краса, понад те, краса вища й цінніша за саме життя. Ці ідеї (посилені до того ж притаманним Уайльду тонким розумінням крихкості краси, її беззахисності у світі жорстокої грошової «конкретності») були близькі Оскару все життя.
Він прожив лише 46 років, і нині його творчий шлях сприймається як зліт ракети, як короткий спалах, що засліпив сучасників і швидко згас. Але, якщо вдуматися, у «сухому залишку» до нас iз його спадщини дійшло чимало: збірки красивих, дуже вишуканих віршів, дві збірки мудрих і добрих казок «для дорослих» (які за майстернiстю не поступаються андерсенівським): «Щасливий принц» (1888) і «Гранатовий будиночок» (1891), дотепні, уїдливі комедії «Ідеальний чоловік» (1894), «Як важливо бути серйозним» (1895), «Віяло леді Уїндермір» (1892), філософсько-історична драма «Соломія» (1899), романи: «Кентервільський привид» (1887, страшна «готична» історія»), «Злочин лорда Артура Севіла» (1888), і, нарешті, найзнаменитіший, найвидатніший із них «Портрет Доріана Грея» (1891).
Нагадаємо коротко сюжет цього твору, де химерно поєдналися елементи філософської притчі, «роману жахів» і правдивої картини звичок «суспільства споживання». Юний красень Доріан Грей наділений від природи незвичайною, божественною красою — але одночасно потенційно жорстокою, черствою душею. Всі люди для нього — лише тіні власного «я». Так сталося не одразу, перед нами — тривалий процес, яскраво і переконливо розгорнений Уайльдом. Спочатку Доріан — добрий, довірливий юнак (його друг, талановитий художник Безіл Хеллуорд, пише з нього прекрасний портрет). Але ось герой починає здійснювати вчинки, продиктовані холодним, самозакоханим егоїзмом (ламає життя закоханої в нього дівчини-актриси, доводить її до самогубства щойно та, відчувши кохання в житті, а не на сцені, перестає талановито грати, він безперервно бреше, «марнує життя»...). Минають роки — і Доріан не старіє, він так само юний і свіжий, як і в 18 років; але з кожним новим злом, скоєним ним, стає дедалі потворнішим, страшнішим й жахливішим його портрет. Грей ховає його подалі, а коли художник Безіл, творець портрета, виявляє і розкриває його страшну таємницю, — Доріан убиває його. На портреті проступають краплі крові; але загибель самого Доріана неминуча: настає момент, коли Доріан кидається на портрет iз ножем, щоб знищити його (він, як і раніше, юнак- красень, а ось на портреті — старий, кістлявий виродок!) — і... гине сам.
Бо не можна безкарно вбити в собі совість. Хто робить це — вбиває самого себе. Бо незламною є — попри всю її крихкість — краса світу. У цьому сенс творчості видатного англійського письменника Оскара Уайльда.
.
