[i]Мета:[[/i]/color] поглибити знання учнів про етикет і його важ¬ливість у житті людини;
навчати учнів жити у зла¬годі з оточуючими, сприяти розвитку культурного рівня учнів; виховувати в учнів повагу одне до од¬ного.

[color=red]Обладнання: український етимологічний словник.
Хід заняття

Слово вчителя.
Кожному з нас відомі п'ять відчуттів. Це — нюх, зір, слух, смак та дотик. Проте існує іще шосте відчуття, до¬ступне кожному, але не кожному помітне. Мова йде про відчуття такту, культуру поведінки, спілкування з оточуючими — тобто про те, що робить людину по-справжньому гарною.
Кожний із нас у повсякденному житті постійно вжи¬ває ввічливі слова. Найпоширеніші з них — «добридень», «здрастуй», «до побачення», «будь ласка», «спасибі», «дякую». Проте чи замислювались ви коли-небудь, що означа¬ють ці ввічливі слова, звідки вони прийшли в нашу мову? Виявляється, що походження цих слів дуже давнє, їх вжи¬вання сягає ще часів Київської Русі. Спочатку вони були сталими виразами, добрими побажаннями.
Так, слово «здрастуй» означає «будь здоровим», «будь ласка» — «будь ласкавим до мене, привітним». «Добридень» — це побажання співбесідникові доброго дня, багатого на успіхи і радісні події. Коли ми, прощаючись, кажемо людині «до побачення», то даємо їй зрозуміти: «мені приємно тебе бачити, і я сподіваюсь на нову зустріч із тобою». Звичне нині слово «спасибі» колись означало не просто подяку, а дуже вагоме побажання «Спаси Бог!».
А тепер послухайте оповідання Василя Сухомлинського «Скажи людині «здрастуйте».

Лісовою стежиною йдуть батько і маленький син. Навколо тиша, тільки чутно, як десь далеко стукає дятел і струмочок дзюрчить у лісовій глушині.
Раптом син побачив: назустріч їм іде бабуся з паличкою.
— Батько, куди йде бабуся? — запитав син.
— Побачити, зустріти або проводити, — відповів бать¬ко.— Зустрінемося з нею, ми скажемо їй «здрастуйте»,— сказав батько.
— Для чого ж їй говорити це слово? — здивувався син.— Адже ми зовсім незнайомі.
— От зустрінемося, скажемо їй «здрастуйте», тоді по¬бачиш для чого.
Ось і бабуся.
— Здрастуйте,— сказав син.
— Здрастуйте,— сказав батько.
— Здрастуйте,— сказала бабуся і посміхнулася, і син раптом побачив: усе навколо змінилося. Сонце засвітило яскравіше. По верхівках дерев пробіг легкий вітерець, листя заграло, затріпотало. У кущах заспівали птахи — до цього їх не було чутно.
На душі у хлопчика стало радісно.
— Чому це так? — запитав син.
— Тому що ми сказали людині «здрастуйте» і вона посміхнулася.

Бесіда.
 Як ви вважаєте, чи потрібно вітатися із незнайомими людьми?
 Чи можна добрим словом покращити настрій людині або зцілити її?
 Поясніть український народний вислів-побажання: «Щоб тебе добра година знала!». Яким ввічливим словом можна замінити цей вислів? (Щасти.)

Слово вчителя.
Вживання ввічливих слів нас навчають ще змалку. Вони давно увійшли до нашого лексикону і вже стали звични¬ми. Іноді ви, майже не замислюючись, вживаєте ввічливі слова: щось запитуєте чи просите — кажете «будь ласка», вітаєтесь — кажете «здрастуй», повертаєте щось — кажете «дякую».
Але трапляються випадки, коли ви просто не знаєте, як поводитись: слід сісти чи підвестись, сказати щось чи про¬мовчати, піти чи залишитися. От саме у таких ситуаціях вам на допомогу приходять «чарівні» правила — правила ввічливості.
Було б добре, якби люди були ввічливі від природи. Але ця риса прикрашатиме вашу особистість лише, за умови, що ви плекатимете її в собі. У всіх громадських місцях, які ви відвідуєте (школі, транспорті, кінотеатрі, лікарні), а також вдома люди поводяться відповідно до певних пра¬вил поведінки.

Запитання до учнів.
 Як назвати одним словом ці правила? (Учні відповідають: «Етикет».)

Слово вчителя.
Слово «етикет» походить із французької мови й у пере¬кладі буквально означає «церемоніал». Нині у цього понят¬тя доволі широкий зміст: етикет — це гарні манери, уміння поводитися в суспільстві. Колись правил етикету дотриму¬вались дуже суворо. Наприклад, за часів Петра І дівчині шляхетного походження не годилося вступати у розмову з незнайомцем, а коли вона все-таки була змушена, говори¬ти, то мала відповідати якомога коротше, тобто «так» чи «ні». Історія знає чимало подібних прикладів. Спочатку етикет діяв як засіб відокремлення вищих верств населення від простолюдинів. Адже людину знатного роду відрізняло не лише ошатне вбрання (у яке, до речі, міг одягтися і за¬можний міщанин), але й особлива поведінка.
Часи змінилися, але етикет не зник. Деякі його форми стали історією, деякі збереглися лише як давні традиції мо¬нарших домів, але загалом він поширився усіма верствами суспільства.

Вікторина «Чарівні вчинки»
1. Як виник звичай, заходячи до приміщення, знімати ка¬пелюха?
(Цей звичай виник за часів Середньовіччя, його започат¬кували лицарі. Входячи в дім, лицар знімав шолом, даючи цим жестом зрозуміти господарю: «Я довіряю тобі». Нині, знімаючи капелюха,, гість показує господарям, що ста¬виться із повагою,до них і їхньої оселі. До речі, це правило ввічливості, як і в давнину, стосується лише чоловіків. Жінкам дозволено перебувати в приміщенні в капелюшку, адже він — частина їхнього вбрання, модний аксесуар.)
2. Як виник звичай, вітаючись, знімати рукавичку?
(Цей звичай також започаткували лицарі. Вітаючись, одне з одним, вони знімали рукавичку з правої руки. У такий спосіб вони показували, що не мають наміру застосовувати зброю і ставляться до співрозмовника доброзичливо.)
3. Чому вважається неввічливим перебувати в темних оку¬лярах під час розмови із кимось?
(Якщо під час розмови людина не знімає окулярів, спів¬бесідник не бачить її очі й відчуває психологічний диском¬форт, адже в нього складається враження, що від нього щось приховують.)

Слово вчителя.
А що таке тактовність? Це відчуття міри, вміння від¬чувати настрій оточуючих, поважати їхню думку, погля¬ди, почуття. Неможливо бути байдужою або зверхньою чи егоїстичною людиною і при цьому зберігати тактовність по відношенню до інших. Тактовність властива лише по-справжньому вихованій і добрій людині.
Тактовну людину відразу помітно. Вбий ніколи не ста¬не зневажливо висловлюватись на будь-чию адресу, завжди вислухає і не перебиватиме співбесідника, обов'язково вибачиться, якщо спричинить комусь незручність.
Поведінка тактовної людини також викликає приємні відчуття. Ця людина ніколи не дозволить собі штовхатися біля входу до транспорту, байдуже сидіти, коли поруч стоїть дитина або літня особа. В основі поведінки тактовної людини лежить також уміння володіти собою. Вона ніколи не демонструє оточуючим спалахи гніву.
Тактовність, вихованість потрібно постійно виховувати в собі. Наприклад, хтось із твоїх однокласників прочитав чужу записку. Що це — дрібниця? Звичайно, ні. Щонайменше — нетактовність. У тебе є звичка грюкати дверима, виходячи, з приміщення? Це також свідчить про недостатній рівень твоєї культури. А не поступитися місцем у транспорті літній або хворій людині? Усе це прояви нетактовності.
Колись відомий російський письменник Антон Павлович Чехов сказав: «...Добре виховання полягає не у тому, що не проллєш соусу на скатертину, а в тому, що не помітиш, якщо це зробить хто-небудь інший».

Запитання до учнів.[/i]
1. Як ви розумієте цей вислів?
2. Які риси характеру, на вашу думку, свідчать про так¬товність людини? Яка з них є найважливішою?

[i]Слово вчителя.
А тепер послухайте вірш «Найкраща риса».
Промовив гордий Кипарис:
— Із людських рис
Для мене прямота — найкраща!
А липа: — Лишенько! Це глупота.
Людина — хай велика чи мала — пропаща
Без щедрості й сердечного тепла.
Озвався Дуб:
— Послухайте мене:
Твердий характер — ось що головне.
— А гнучкість розуму — то риса неважлива? —
Докинула Ліщина пустотлива.
Троянда мовила: — Забули про красу,
А я в собі віки її несу!
Людина мудрі речі наслухала
І тужно так замріяно зітхала:
— Мені б тих рис найбільше осягти —
Змогла б я гідно шлях увесь пройти!

Бесіда.
 Які риси характеру дерева вважали найважливішими?
 Як ви гадаєте, чому для кипариса найкраща риса — пря¬мота; для липи — щедрість й сердечне тепло; для дуба — твер¬дість; для ліщини — гнучкість розуму; для троянди — краса?
 Яку думку висловила людина? Чи погоджуєтеся ви з нею?

Творче завдання «Дружня порада».
Учитель пропонує учням життєві ситуації. Учні мають обговорити їх і відповісти на запитання.
Ситуація 1
Черга перед касою кінотеатру. Хлопчик підійшов до каси кінотеатру і просить квиток. На запитання касира: «У якому ряду ти хочеш сісти?»— хлопчик довго не може відповісти: він із дитинства заїкається, а зараз ще й хви¬люється. «У п'ятому»,— нарешті вимовляє він.
«Спочатку навчися говорити, а потім у кіно ходити¬меш»,— раптом говорить хтось із черги.
Опишіть почуття хлопчика.
Як би ви вчинили, коли б ця ситуація сталася на ваших очах?

Ситуація 2
Дівчинка йде вулицею і раптом помічає, що в жінки, яка йде попереду, на панчосі поповзла широка стрілка. «Тьотю! — дівчинка звертається до жінки так голосно, що перехожі обертаються,— у вас подрані панчохи!»
Чи правильно вчинила дівчинка?
Як потрібно зробити зауваження?

Ситуація 3
Олег та Павлик зібралися у кіно. Дізнавшись про це, Сергій вирішив приєднатися до них. Оскільки місця Олега та Павлика були посередині ряду, хлопці вирішили зайняти їх завчасно, щоб потім не турбувати інших глядачів. Згасло світло, почався фільм. Раптом у залі почувся шум. Це Сергій спізнився і шукав своє місце. Він проходив спи¬ною до глядачів, що сиділи, наступив комусь на ногу і, не вибачившись, із шумом всівся і тут же став голосно розпитувати, чи давно розпочався фільм, що було спочатку?
Після закінчення фільму Олег зробив зауваження Сергійкові.
Як ви гадаєте, що в поведінці Сергійка не сподоба¬лось його друзям?

Ситуація 4
Одного разу Олена, Катя і Наталя прийшли в музей при¬роди. Розпочалася екскурсія. Оленка весь час озиралася навкруги, затримувалась біля експонатів, від яких група екскурсантів уже відійшла, а потім перепитувала екскур¬совода про те, чого не почула. Екскурсовод закінчив роз¬повідь і дозволив глядачам ближче підійти до експонатів. Оленка відстала від подруг її зацікавило чучело птаха. Дів-чинка узяла його і з цікавістю почала розглядати, а потім голосно покликала подруг. Доглядач музею зробив Оленці зауваження.
Яких помилок припустилася Оленка під час відвідин музею?
Як слід поводитись у музеї?

Вправа «Мікрофон».
Учитель просить учнів пояснити вислів Гете:
«Поведінка — це дзеркало, в якому кожен показує своє обличчя».

Заключне слово вчителя.
Закінчити сьогоднішню розмову про культуру поведінки мені б хотілося порадами відомого польського психолога Яна Комичека.
Для того щоб життя у родині було щасливе, щоб дружно працювалося у гурті, люди повинні бути уважними і ввіч¬ливими одне до одного.
Не забувайте якнайчастіше вживати такі слова й ви¬рази: «пробачте, що потурбував», «дякую», «спасибі», «будь ласка», «якщо ваша ласка», «дозвольте, будь ласка» тощо, й одразу побачите, як зміниться на краще ваш настрій.
Пам'ятайте, якщо ви розлютилися, то інші «заряджа¬ються» вашою агресивністю і не сприймають ваші, навіть цілком справедливі й розумні аргументи.

Гра «Чарівний стілець».
Учитель попросить дітей встати в коло, у центрі ставить стілець. Учні йдуть по колу і співають:
Хто сьогодні найуважніший за всіх? Хто сьогодні найтактовніший за всіх?
З'явися скоріше! Сідайно зручніше!
Один з учнів сідає на «чарівний» стілець, а інші по черзі мають сказати про нього що-небудь хороше і добре.

Джерело: http://Година спілкування. 6 клас / Упоряд. М.О.Володарська. – Х.: Ранок, 2009. – 176 с. – (Класний керівник).