Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.
В землі віків лежала мова і врешті вибилась у світ
Тема: В землі віків лежала мова і врешті вибилась у світ… Мета: — освітня: поглибити знання учнів про свою державну мову. — розвиваюча: розвивати в учнів загальнолюдські чесноти, ознайомити школярів із поняттями «мова» і «слово». — виховна: виховувати любов і повагу до української мови, бажання вивчати, боротися за її чистоту. Обладнання: Конституція України, підібрані учнями висловлювання та вірші про мову. Запис на дошці: Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється-ожива, Як їх почує!.. (Тарас Шевченко) Хід роботи: І. Організаційна частина ІІ. Вступна частина Запитання до розгляду: 1. Що означають слова «державна мова»? 2. Яка мова у нас є державною? 3. Що ви знаєте про українську мову? Учитель: 21 лютого – Міжнародний день рідної мови. «Найбільше і найдорожче добро в кожного наро¬ду — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування» − так писав Панас Мирний. Державна мова – це мова, якою розмовляє більшість населення, ведеться навчання в навчальних закладах, видаються закони, пишуться документи, це мова радіо, телебачення і преси. К. Ушинський писав: «Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ».
ІІІ. Основна частина Учитель: Так, із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку — це тернис¬тий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша рідна, наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу і найлютіших царських сатрапів та посіпак шляхетсько-пансь¬ких, і своїх панів та підпанків недолугих, і запопа¬дливих партійних функціонерів... Учень 1. Цареві блазні і кати, Раби на розум і на вдачу, В ярмо хотіли запрягти Її, як дух степів, гарячу. І осліпити, й повести На чорні торжища, незрячу... Учень 2. Ти вся порубана була, Як Федір у степу безрідний, І волочила два крила Під царських маршів тупіт мідний, — Але свій дух велично гідний, Як житнє зерно, берегла. Учитель: Батьком української літературної мови вважаємо Тараса Григоровича Шевченка. Упер¬ше у творах Шевченка українська мова забриніла величезною силою. У ній Шевченко своїм талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осяг¬нув і, як ніхто, відчув чудову, чарівну музику ук¬раїнського слова. Та не берегли нащадки того ба¬гатства, вірнопіддано заглядаючи через сусідський тин. І стали забувати, хто ми є, чиї діти, яких батьків. Учень декламує вірш «До українців» Віктора Баранова. Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці, — Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, Коли ми перестали гордитись, що ми — українці. І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот, І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється, І що ми на Вкраїні таки український народ, А не просто юрба, що у звітах населенням зветься. І що хміль наш — у піснях, а не в барилах вина, І що щедрість — у серці, а не в магазинних вітринах, І що є у нас мова, і що українська вона, Без якої наш край — територія, а не Вкраїна. Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори! Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! Запитаймо у себе, відколи, з якої пори, Почали українці себе у собі забувати. Запитаймо про те, чи списати усе на буття, Котре нашу свідомість узяти змогло так на Бога, Що солодшим од меду нам видався час забуття Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога. Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як? Чи в «моголах» і вмерти судилось нам ще від Тараса? Чи в могили забрати судилось нам наш переляк, Що знітив нашу гідність до рівня вторинної раси? Українці мої! Як гірчать мені власні слова!.. Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці. Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива, Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці. І в мені ниє крамоли осколок тупий, Мене дума одна обсідає і душить на славу: Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи? Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву? То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря І хіба не зотліє на тлю українство між нами, Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами? Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил! Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна... Учитель: Нині українська мова утверджується не лише як державний атрибут, а повертається в річище пле¬кання рідної культури. Але не забуваймо (читає вірш О. Забужко «Клятва»): Мова кожного народу Неповторна і — своя; В ній гримлять громи в негоду, В тиші — трелі солов'я. На своїй природній мові І потоки гомонять; Зелен-клени у діброві Пo-кленовому шумлять. Солов'їну, барвінкову, Колосисту — на віки — Українську рідну мову В дар мені дали батьки. Берегти її, плекати Буду всюди й повсякчас, — Бо ж єдина — так, як мати, — Мова в кожного із нас! Декілька учнів зачитують твір-роздум на тему «Що значить для мене моя мова?», над якими працювали дома, та підібрані висловлювання та вірші про мову. Й.Г.Гердер: «Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людини». Г.Нудьга: «Мова й пісня – дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати пильніше й відчайдушніше, ніж свої кордони. Бо, втративши кордон, державність, народ завжди має можливість її відновити, а мови не відновить ніколи. Вона втратиться на віки-віків. Цінність її немає з чим порівняти. Її не можна замінити чужою мовою, бо це означало б, що народу потрібно прищепити чуже серце, вселити чужу душу. Силою примушувати народ зрікатися рідної мови – найбільший злочин». РІДНЕ СЛОВО Ти постаєш в ясній обнові, як пісня, линеш, рідне слово. Ти наше диво калинове, кохана материнська мово! Несеш барвінь гарячу, яру в небесну синь пташиним граєм і, спивши там від сонця жару, зеленим дихаєш розмаєм. Плекаймо в серці кожне гроно, прозоре диво калинове. Хай квітне, пломенить червоно в сім'ї великій, вольній, новій. РІДНА МОВА Сію дитині В серденько ласку. Сійся-родися Ніжне «будь ласка», Вдячне «спасибі», «Вибач» тремтливе, — Слово у серці — Як зернятко в ниві. «Доброго ранку!», «Світлої днини!» — Щедро даруй ти Людям, дитино! Мова барвиста, Мова багата, Рідна і тепла, Як батьківська хата. (В. Гринько) РІДНА МОВА Разом із щастям і журбою Зеленим листом шелестить, У небі яснім над водою Нам рідна мова мерехтить. Це символ мудрості твоєї, Моя Вкраїно. Він горить! Тож мови рідної своєї Не відцураймось ні на мить! (К. Коврик) РІДНА МОВА Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово, У барвінки зодягайся, моє щире слово. Колосися житом в полі, піснею в оселі, Щоб зростали наші діти мудрі і веселі. Щоб на все життя з тобою ми запам'ятали, Як з колиски дорогої мовоньку кохали. (Л. Забашта) СЛОВО А Вкраїни мова — Мов те сонце дзвінкотюче, Мов те золото блискуче, Вся і давність, і обнова — Українська мова. Розцвітай же, слово, І в родині, і у школі, Й на заводі, і у полі Пречудесно, пречудово Розцвітай же, слово! Хай ізнов калина Червоніє, достигає, Всьому світу заявляє: Я — країна Україна — На горі калина! (П. Тичина) IV. Підбиття підсумків Багато чудових слів сказали ви про мову, про любов до неї, про її значущість і важливість. Але чи можете стверджувати, що знаєте рідну мову, вмієте використовувати її багатство у власному мовленні? Що для цього потрібно? Так, для цього потрібно багато читати, сумлінно і наполегливо вчитися. Український поет И.Т.Рильський закликав усіх нас: «Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її. Борімося за красу мови, за багатство мови». І якщо ми будемо втілювати у життя ці слова, то матимемо право повторити за Олександром Олесем: Навік пройшла пора безславна…. Цвіти і сяй, моя державна!
Список використаних джерел: 1. Скуратівський Л.В., Шелехова Г.Т., Парфьонов М.Г., Піскорська Л.І.. Українська мова. – Київ: Форум, 2003. – 223 с. 2. Литвинюк Г.І., Олійник І.В. Сценарії, рольові ігри, бесіди. 5 – 11 класи. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 88 с.
