Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.
Що таке національна свідомість
ЩО ТАКЕ НАЦІОНАЛЬНА САМОСВІДОМІСТЬ?
Мета:Спонукати учнів до роздумів про важливість, суть і коріння національної самосвідомості, формувати почуття національної гідності та огиди до хохлацького синдрому меншовартості.
І. Слово учителя. Помаранчева революція... Колись ви з гордістю розповідатимете своїм дітям і онукам, що були сучасниками і очевидцями цієї події, яка вже вписана в історію не лише вітчизняну, а й світову. Єдина з усіх революцій, не позначена ні кров'ю, ні жорстокістю, ні пожежами, ані громом канонад. Позначена високою духовністю, опромінена любов'ю і братанням, щедрістю і щирістю, повагою до гідності людини. Згадуються слова народного депутата України, поета Бориса Олійника, який виступав на Майдані, щойно повернувшись з-за кордону: "Я ішов вулицями Варшави і був безмежно гордий тим, що я українець. Зустрічаючи знайомих поляків, бачив у їхніх очах щире захоплення..." Преображенням народу назвав поет отой масовий вияв національної гідності українців, які встали з колін, скинули ганьбу рабської смиренності, набутої століттями неволі й нищення, й устами синів своїх виспівали: Ми не бидло, ми не козли, Ми — України дочки і сини! І як змінилося ставлення світу до України! Бо не має поваги серед світової спільноти той народ, який не вміє відстоювати свою свободу. І не має поваги серед людей та людина, яка не поважає сама себе. А що означає поважати себе? По-моєму, це найперше бути самим собою. Якщо ти українець, то будь українцем і носи це ім'я з гідністю, самоповагою та гордістю. Але гордість і самозакоханість — різні речі. Треба володіти тим скарбом, яким ти маєш право гордитися і за який тебе шануватимуть інші. Вивчив ти мову іншого народу — честь тобі. Вивчив дві — подвійна честь. "Скільки знаєш ти мов, стільки разів ти людина", — як мудро сказано! Але якщо ти при цьому не відірвався від кореня, з якого виріс, не втратив першооснови, не забув і не зрікся, а ще більше, досконаліше вивчив, глибше полюбив, усвідомив своє, рідне, материнське! Якщо тобі властива національна самосвідомість, тоді ти людина, гідна поваги. Я хочу, щоб кожен з вас усвідомив, що це таке. Розгляньмо схему, зображену у вигляді квітки на міцному стеблі. (Намалювати на дошці.) Прочитайте, що написано у кожній пелюстці. 1. Любов до рідної землі і свого народу. 2. Любов до батьків, пошана звичаїв і традицій рідного народу. 3. Готовність захищати рідний край, свою державу. 4. Висока духовність, побожне ставлення до національних святинь і загально¬людських. 5. Повага до Конституції України, державної символіки, законів та правових норм. 6. Бажання власною працею, розумом і силами примножувати багатства держави, трудитися для її процвітання. 7. Історична пам'ять, відраза до зради та відступництва. 8. Гордість за багатство культури свого народу, художньо-естетична вихованість. 9. Висока моральність, повага до народної моралі й етики. 10. Екологічна культура. 11. Усвідомлення громадянської відповідальності. Напевно, й кожен першокласник дасть відповідь на просте запитання: Без чого не буде цвісти, зів'яне й засохне будь-яка квітка? (Без коріння.) А тепер погляньте на схему і скажіть, чим живиться, без чого неможлива національна самосвідомість. (Без національної мови.) Ви прочитали написи у пелюстках, — вони називають складові того, що становить національну свідомість українця! Прочитайте ще раз мовчки і дайте таку ж мовчазну відповідь собі, чи всі з названих властивостей притаманні вам? Уявіть собі, що у квітки общипано кілька пелюсток. Естетичного задоволення її споглядання вже не дасть, хіба що викличе жаль. Але все-таки вона ще жива, якщо тримається стебла і живиться корінням. Тільки без коріння сохне все живе. Рідна мова Так і з вашою самосвідомістю: брак якихось знань можна поповнити, почуття набути і переконання сформувати, якщо тільки ви стоїте на твердій, непохитній основі, якою є знання рідної мови і любов до неї. "У головах слова стоїть свідомість, у головах свідомості стоїть слово. Вони з купелі крові, що пульсує в грудях і заливає мозок", — писав Борис Харчук у своїй праці "Слово і народ". Нещасна, неправдива людина, що добровільно й легко зрікається рідної мови; щаслива, праведна людина, що в радості й горі будує слово своєї землі. Нещасні, прокляті батько й мати, що сплоджують перевертнів; щасливий, непереможний народ, що породжує своїх захисників і оборонців". Ось чому так болить душа за тих молодих людей, які вважають, що спілкування українською мовою непрестижно. Не усвідомлюють-бо, які вони нікчемні у своєму відступництві, які близькі до того манкурта, про якого недавно ми читали у легенді. II. Виступ учня.
Ти зрікся мови рідної. Тобі Твоя земля родити перестане, Зелена гілка в лузі на вербі Від доторку твого зів'яне! Ти зрікся мови рідної. Твій дух на милицях жадає танцювати. Від ласк твоїх закам'яніє друг І посивіє рідна мати! Ти зрікся мови рідної. Віки Ти йтимеш темний, як сльота осіння. Від погляду твого серця й зірки Обернуться в сліпе каміння. Ти зрікся мови рідної. Ганьба Тебе зустріне на шляху вузькому... Впаде на тебе, наче сніг, Журба — її не понесеш нікому. Ти зрікся мови рідної. Нема Тепер у тебе роду, ні народу. Чужинця шани ждатимеш дарма — В твій слід він кине сміх — погорду! Ти зрікся мови рідної... Д. Павличко III. Слово учителя. Зі ставлення кожної людини до рідної мови можна точно судити не лише про її культурний рівень, але й про громадську цінність. Справжня любов до своєї країни немислима без любові до своєї мови. Людина, байдужа до рідної мови, — дикун. Вона шкідлива самою своєю суттю тому, що її байдужість до мови пояснюється цілковитою байдужістю до минулого, сучасного і майбутнього свого народу". (К. Паустовський.) Люди культурні дбають про свою мову, збагачують свій активний словник, фразеологію, образність. Мова таких людей багата, образна, переплетена народними прислів'ями, афоризмами. Є й малоосвічені люди, які володіють даром слова від природи. Це самородки, творці чудових народних перлин. Але, на жаль, є люди, які й отримали освіту (сказати "освічені" — не повертається язик), але не слідкують за своєю мовою. Говорять неохайно, суржиком, не стежать за чистотою слова. IV. Слово учня. 2-й учень: "Молодим землякам моїм — не вельми дружнє посланіє". Поспішаю до отчого дому... Тільки краще б отак не летів, — Стало гірко за батьківську мову За мову російських братів. Заболіло мені, як від рани, І така мене туга взяла, Ледь в автобус ввалились "кияни" — Учорашнє школярство з села. Ледь зайшла поміж ними розмова Про звичайне, буденне, земне... Замашним батогом по живому Та горівка шмагала мене! Десять літ же до школи ходило, А книжки — так і нині чита... А яке бур'янище вродило, Там, де сіялась мова свята! В'януть вуха — не та і не інша — Щось таке вже спотворене вкрай! Це ж говорить... А як воно пише?.. А як думає, чорт забирай? Хоч ізнову — до першого класу, Хоч ізнову — за парту шкільну... Йде той суржик проклятий у "масу", Як у хліб — гіркота полину... Мово ненина, батьківська мово, Що здолала найтяжчі віки, Що засяяла так веселково, Перелившись в пісенні рядки! Що звеличила музу Тараса, Багатюща, містка і дзвінка. І не просто вже біль, а образа Мому серцю не раз допіка, Як почую оте несусвітне Покалічене "слово новітнє" "лексикону" своїх земляків, Коли іду в село до батьків... М. Карпенко V. Виступ учителя. Ми вже сьогодні вживали слово з ганебним значенням — манкуртизм. На жаль, ця ганебна хвороба — втрата історичної пам'яті, генетичного родового коду — властива багатьом нашим співвітчизникам. Це наслідок довгої, впертої і жорстокої (аж до винищення мільйонів) русифікації протягом трьох з половиною століть. Свідома частина українців хоче повернути з небуття, відродити свою рідну мову. Ці світлі люди пропагують національну ідею так само завзято, як пропагує її француз, який любить Францію та рідну мову, як пропагує її італієць, який любить Італію та італійську мову. Для китайця найкраща китайська мова його батьків. Лише ознаками манкуртизму можна пояснити байдужість до національної мови багатьох українців. А це ж одна з найдавніших мов, і саме на її основі, як доводить наука, проросли мови західних і східних слов'ян. Зверніть увагу на те, як розмовляють між собою багато ваших ровесників. Не назвеш цю мову ні українською, ні російською, а сур-жиковою. Що це за мода така — спотворювати свою мову?! Причому, багато роблять це свідомо. Адже з учителями, з батьками, з дорослими вони розмовляють по-іншому! Чому ж у колі ровесників юнак чи дівчина опускаються до рівня дикуна? На жаль, ми чуємо "суржико-матюкальний" лексикон і від багатьох дорослих. Немає нічого дивного: процес манкур-тизації тривав століттями і захопив не одне покоління. Але ви — покоління незалежної України, яка відроджується. Ви хочете, щоб вас поважали у світі, як поважають представників європейських націй. Тож оголосіть війну манкуртизму, займіться самовихованням і почніть з очищення своєї мови. Я запропоную вам сьогодні цікаве домашнє завдання. Кожному вручаю роздруковану на аркушах "Молитву до мови", створену письменницею Катериною Мотрин. Прочитайте її вдома з батьками й обговоріть детально кожен абзац, кожне речення. Пошукайте разом пояснення усього, про що сказано образно. "Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена. Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси ті Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія! Мово, що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного Храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, ганьби та висвячувала душі козацького народу спасенними молитвами і небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той, і множила край веселий, святоруський, люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень, і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності й Божого знамення. Мово наша! Дзвонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. Тож зцілювала Ти втомлених духом, давала їм силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо "споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І слово було Бог." Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла, на хресті мук розіп'ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми-покручами. Стражденнице, великомученице, Матір Божа наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять разів розстріляна, чорнобильською смертю засіяна... Прости їх, змалілих, здрібнілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим косарям, що Ти не древня, що Ти не мудра, не велична, не велика, не прекрасна, не вічна єси. Перероджений плід із дерева нашого роду впаде на чорнобильську землю значно раніше, ніж Ти... Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости їх грішних, і не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати, звідки Тебе було вигнано, вернися до нашого краю. Я Тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття. Я ж висвячую Тебе святою водою і священним вогнем. Самоспалюючою Любов'ю своєю відгоню від Тебе злих духів, молюся за Тебе і на Тебе, скроплю живою водою воскресіння, виціловую лик Твій скорботний, Матір Божа, Мово мого народу! Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним віщим словом від лісів — до моря, від гір — до степів! Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну, возвелич, порятуй народ її навіки!" Прочитайте цю молитву своїм сусідам, родичам, переконуйте всіх, що не знати рідної мови — великий гріх, а володіти її духовними скарбами — велике щастя. Цим ви зробите маленьку, але благородну справу, приєднаєтесь до тих, хто бореться проти манкуртизму, знедуховлення. Цим ви доведете, що у вашому серці живе готовність докладати власних зусиль для зміцнення свого народу і України. А така готовність — одна з найголовніших рис національної самосвідомості.
