Дійові особи

 Ведуча 1 – Руденко Ірина;
 Ведучий 1 – Костюк Олександр;
 Ведуча 2 – Лашкова Ганна;
 Ведучий 2 – Мельничук Дмитро;
 Читець 1 – Зубріцький Дмитро;
 Дівчина-читець 2 – Стрільчук Олена;
 Читець 2 – Ігнатенко Павло;
 Дівчина-читець 3 – Гудак Юлія.

Сценка "Тарас — пастух"
 Автор – Склярук Олександр;
 Тарас – Павлов Олексій;
 Оксана – Стрільчук Олена

Поема "Гайдамаки"
 Поводир – Шайгородський Олексій;
 Дівчина-читець 1 – Мар’ян Лілія;
 Кобзар - Іовіца Данило;
 Ярема – Лавренчук Євген;
 Оксана – Вітвіцька Світлана.

Вступне слово вчителя

Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Жоден поет світу не зрівняється з ним у величі своєї любові до свого народу, до України. Золотими літерами вписано ім’я славетного Кобзаря, великого сина українського народу, поета-революціонера Тараса Григоровича Шевченка в історію вітчизняної та світової літератури.
Народився Тарас Григорович Шевченко 9 березня 1814 року в селі Моринцях колишнього Звенигородського повіту на Київщині, в родині кріпака.
Коли маленькому Тарасові виповнилося 2 роки, родина Шевченків повернулася у сусіднє село Кирилівку, де раніше жила. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета.
На дванадцятому році життя Шевченко залишився круглим сиротою. Ще в дитинстві у Тараса пробудився потяг до книги і малювання. У дяка Совгиря він навчився читати й писати, а в чотирнадцять років його забирають працювати слугою козачком до пана Енгельгардта. На початку 1831 року він переїздить разом з паном до Петербургу. Там він знайомиться з українським письменником Є.Гребінкою, російським художником К.Брюлловим, видатним поетом Жуковським та іншими представниками літератури та мистецтва, які визнали великі мистецькі здібності Шевченка і вирішили за всяку ціну визволити юнака з кріпацької залежності.
У 1838 році друзі викупають Шевченка з кріпацтва. Здобувши волю, він береться за перо. Вже в 1840 році поет видав свою першу збірку поезії під назвою «Кобзар», до якої ввійшли вісім віршів поета: «Думи мої, думи», «Перебендя», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Катерина».
Творчість для Тараса Григоровича була не тільки духовною потребою, а формою протесту проти царського свавілля.
Віддаючи шану пам’яті геніальному сину України, наші співвітчизники в березневі дні з новою силою усвідомлюють велич його духу, силу могутнього таланту, звертаючи свої погляди до його поезії.
Сьогодні ми проводимо конкурс читців і до слова запрошуються учні 6-го класу.
(Учні декламують вірші Тараса Григоровича Шевченка. Далі вірші декламують інші учні школи.
Після конкурсу на сцену виходять ведучі – два хлопці і двоє дівчат в українському вбранні).

Ведуча 1.
Сіяйте, вікна, пливіть оркестри,
Вінок безсмертя сплітайте, сестри,
Поета славить країна дужа,
Дівочий голос і голос мужа.

Ведучий 1.
В грудях народу — у кожній жилці,
В гаях народних — у кожній гілці,
У кожній хвильці твого Дніпра
Цвіте твій голос і не вмира.

Ведуча 2.
Твій голос повнить пшеничний колос,
Бо те, за що ми жили й боролись, —
Твій сон щасливий, зоря твоя —
Велика вільна вкраїнська сім'я.

Ведучий 2.
9 березня 1814 року в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, народилась нова панові кріпацька душа, а Україні — її великий співець Та¬рас Григорович Шевченко.

Ведуча 1.
Малий Тарас зростав допитливим хлопчиком, не міг намилуватись природою, тягнувся до пісні. А найбільше любив слухати розповіді свого дідуся про Коліївщину, гайдама¬ків, які закарбувалися в його пам'яті на все життя.
Ведучий 1. Невдовзі Тараса спіткало велике горе. Коли йо¬му було дев'ять років, знесилена тяжкою працею померла мати, а через рік і батько. Тарас залишився круглим сиротою.

Ведуча 1.
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.

(Інсценізація "Тарас — пастух")
Дійові особи: Оксана (дівчинка у вишитій сорочці, спідни¬ці, на голові —
віночок з барвінку);
Тарас (хлопець у старій сорочечці, старих штанях, босий, сидить
з олівцем у ру¬ці, а на колінах — клаптик паперу).

Автор.
Отара ягнят, як біла хмарка, що впала на зелені луки... Хай собі пасуться! І по небу пропливають ясні легенькі хмарки. Куди вони пливуть? Мабуть, далеко-далеко звідси...
Тарас сидить на пагорку, забувши про ягнят, забувши про всі поневіряння і знущання. Ніби в білих чистих сорочках вигляда¬ють хати з густих садів на горі, попід горою старий дуб, немов козак вийшов погуляти...
Хмарки линули, линули, і раптом одна велика й темна за¬крила сонце. Ніби прокинувся Тарас від сну чарівного. Що він? Кому він потрібний? Чого радів так із сонця, із неба синього, з хат біленьких? Що в тих хатах? Скрізь там сльози, злидні, про¬кльони. А хіба є в нього така злиденна рідна хата, що його, Тараса, чекає?.. Так гірко йому стало, опустив голову на коліна й заплакав...
Оксана (підбігла до Тараса). Чом же плачеш ти? Ох, дурний Тарасе, бач як малий плаче. Давай, я сльози тобі витру. (Витирає сльози на обличчі Тараса).
Не сумуй, Тарасику, адже, кажуть, найкраще від усіх ти спі¬ваєш, найкраще від усіх ти читаєш, ще й, кажуть, малюєш ти. От виростеш і будеш малярем, еге ж!

Тарас (усміхнувшись). Еге ж, малярем.

Оксана (переконливо). І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату.

Тарас[/i] (сумно). Еге ж... А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний....Ні, я не ледащо, я буду таки малярем.

[i]Оксана (весело). Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий, — вони ж питоньки хочуть! (Беруться за руки і біжать.)

Ведуча 1.[/i]
І пішли слова Тараса
Мандрувати всюди,
Просто в серце западали
Кріпацькому люду.
В піснях тих людям він співав
Про щастя, про добро, про волю,
Будив від сну, пророкував
І кращу, і найвищу долю.
А Україна в битвах гомоніла
Нові шаблі гострили ковалі,
І кров людська повсюди червоніла
За нашу волю й правду на землі.

[i](Інсценізація поеми "Гайдамаки")
Дійові особи: Кобзар, хлопчик-поводир, Ярема, Оксана.
(Хлопчик-поводир підводить сліпця-кобзаря до пенька.)

Поводир.
Ось тут, діду, й відпочинемо. (Кобзар дістав з торбини окраєць хліба, розламує його, дає по¬водиреві і їсть сам...)

Дівчина-читець 1.
Перебендя старий, сліпий —
Хто його не знає?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає.
А хто грає, того знають
І дякують люде:
Він їм тугу розганяє,
Хоч сам світом нудить.
Попідтинню сіромаха
І днює, й ночує;
Нема йому в світі хати;
Недоля жартує
Над старою головою,
А йому байдуже;
Сяде собі, заспіває:
"Ой не шуми, луже!"
Заспіває та й згадає,
Що він сиротина,
Пожуриться, посумує,
Сидячи під тином...
...Отакий-то Перебендя,
Старий та химерний!
Заспіває весільної,
А на журбу зверне.

Кобзар.
Давно те минуло, як мала дитина,
Сирота в ряднині, я колись блукав,
Без свити, без хліба, по тій Україні,
Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв.
Вибачайте, люди добрі, що козацьку славу
Так навмання розказую без книжної справи.
(Входять Ярема і Оксана. Оксана тихенько плаче.)

Ярема.
Бач, Оксано, я жартую,
А ти й справді плачеш.
Ну не плач же, глянь на мене:
Завтра не побачиш.
Завтра буду я далеко,
Далеко, Оксано...
Завтра вночі в Чигирині
Свячений достану.
Дасть він мені срібло-злото,
Дасть він мені славу;
Одягну тебе, обую,
Посаджу, як паву, —
На дзиґлику, як гетьманшу,
Та й дивитись буду;
Поки не вмру, дивитимусь.

Оксана.[/color]
А може, забудеш?
Розбагатієш, у Київ
Поїдеш з панами,
Найдеш собі шляхтяночку,
Забудеш Оксану?

[color=purple]Ярема.
Хіба краща є за тебе?

Оксана.
Може, й є, не знаю.

Ярема.
Гнівиш Бога, моє серце:
Кращої немає
Ні на небі, ні за небом;
Ні за синім морем
Нема кращої за тебе!

Оксана.
Що се ти говориш? Схаменися!
(Ярема і Оксана виходять.)

Поводир.
Діду, і пішов Ярема до Залізняка?

Кобзар.
Придбав Максим собі сина
На всю Україну,
Хоч не рідний син Ярема,
А щира дитина.
Літа орел, літа сизий
Попід небесами;
Ґуля Максим, ґуля батько
Степами-лісами.
Ой літає орел сизий,
А за ним орлята:
Ґуля Максим, ґуля батько,
А за ним хлоп'ята.
...Шануйтеся ж, вражі ляхи,
Скажені собаки:
Йде Залізняк Чорним шляхом,
За ним гайдамаки. (Кобзар з поводирем виходять.)

Ведучий 2. Шевченко декілька разів приїжджає на Укра¬їну. З любов'ю і теплотою зустрічали його земляки. Він відвідує знайомі і дорогі йому місця, стає членом Кирило-Мефодіївського товариства, виступає за скасування кріпацтва.
Мріє здійснити друге видання свого "Кобзаря", поїхати до Італії. Але в 1847 році поета арештували. Шевченка призначи¬ли рядовим у окремий Оренбурзький корпус під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати. Писати заборонено за обурливі вірші, а малювати — і сам верховний суддя не знав, за що забороняв.

Ведуча 2.
І пісня голосно лилась,
Але недовго: ворог лютий
Підкрався нишком — і замовк
Співець, кайданами окутий.
І довго у степу глухім
В неволі жив між москалями
Співець самотній, мовчазний
З своїми думами-піснями.

Ведучий 1.
В Новопетрівську кам'яну фортецю,
Не побоявшись вартових і ґрат,
Прорвалось вранці сонце в каземат
Й промовило Тарасовому серцю:
— Ти за народ усе життя страждало,
Що хочеш в нагороду, вибирай:
Перлини і дукати, навіть рай,
Якщо, вважаєш, золота замало.

Ведуча 2.
— Не треба раю й золота мені,
Сповна у мене вистачить терпіння
Життя прожить і в казематній млі.
Ти краще дай джерела вогняні,
Своє ясне й негаснуче проміння,
Щоб всіх людей зігріти на землі.

Ведучий 1.
Десять років тримав царизм Шевченка в за¬сланні, десять жахливих років, що підірвали здоров'я поета, але не зламали його волі.
У 1858 році Шевченко повернувся до Петербурга. У своїх полум'яних віршах він писав:
Добра не жди,
Не жди сподіваної волі —
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру —
Та й заходиться вже будить.

Ведуча 1.
Завітна мрія поета— оселитися на Україні — не покидала його. Хотілось хоч трошки особистого щастя, мати свою хату і господиню. Але й цього, найменшого в житті, Шевченкові не довелося побачити.

Ведучий 2.
З листопада 1860 року Шевченко почав частенько хворіти. Але незважаючи на тяжкий стан, він продовжує працювати. 14-15 лютого поет написав свій останній вірш:

Читець 1.[/i]
Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувать
Та заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога,
Почимчикуєм спочивать.
Втомилися, і підтоптались,
І розуму таки, набрались,
То й буде з нас! Ходімо спать,
Ходімо в хату спочивать...

[i]Ведуча 2.
10 березня 1861 року серце поета перестало би¬тися. Смерть Шевченка була тяжкою втратою для України. Він помер, щоб воскреснути й жити завжди в лоні своєї землі, в лоні свого народу.

Ведучий 1.
Останки поета було вирішено перевезти з Петербурга до Канева, як заповідав Шевченко:
...Серед степу широкого на Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі,
Було видно, було чути, як реве ревучий...

Дівчина-читець 2.
Над широким Дніпром у промінні блакить,
І висока, і тиха могила.
В тій могилі співець незабутній лежить,
Що народу віддав свої сили,
Що народу віддав своє серце й пісні,
Свої мрії про зорі досвітні...
А навколо лани вдалині, вдалині
Розлетілись, як птиці блакитні...

Ведуча 2.
Все життя Тараса Шевченка було суцільним випробуванням. Не дожив він до здійснення тих начал, поширенню яких сприяв своїми піснями. Щастя було не для нього: його ждало інше посмертне щастя і слава. Адже він вірив, що:

Читець 2.
Оживуть степи, озера,
І не верстовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться; і не найдуть
Шляхів тих владики,
А раби тими шляхами
Без ґвалту і крику
Позіходяться докупи,
Раді та веселі.
І пустиню опанують
Веселії села.
...Умруть
Ще незачатиє царята...
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

Дівчина-читець 3.
Одно питання мимоволі
Весь час в думках моїх встає:
Чому не вгледів сонця волі,
Чому тепер він не жиє?
Якими дужими громами
Пророчий голос би гримів,
Якими буйними річками
Котивсь, шумів би його спів?
Які б вінки він сплів героям.
І як уславив би їх чин?!
Він грав би в сурму перед боєм,
Боровся б сам серед руїн,
А як оплакав би могили,
Яких би квітів насадив!..
Калина б віти похилила
І в вітах вітер гомонів.
Якими лютими бичами
Карав би нас, що кволі ми,
Що розійшлись ми манівцями
На крок єдиний до мети.
Як в душу б він заглянув кожну,
Як кожний біль би наш відчув.
Він влив би міць непереможну,
Серця б він вірою натхнув!??

Заключне слово вчителя.
Поклонімось сьогодні поету,
Рідні сестри і брати мої,
Його славі й орлиному злету
Нема рівних ніде на землі.
Поклонімось Тарасу святому,
За слова чарівні крізь віки,
Що навчав нас долати утому,
Вперто йти до своєї мети.
Поклонімось великій людині,
Що стоїть на Чернечій горі
І шукає по всій Україні
Патріотів живої душі.
Поклонімось, дорослі і діти,
За натхнення, що в душу лягло,
За Кобзарські вірші і квіти,
За оспіване кожне село.
Поклонімося знову і знову
У весняні ці дні осяйні,
Вічна слава Пророчому слову,
Вічна слава, Тарасе, Тобі!

Список використаних джерел:
1. Неділько Г. Я. Тарас Шевченко. Життя і творчість. — Київ: Радянська школа, 1988.
2. Тарас Шевченко. Життя і творчість у документах, фото¬графіях, ілюстраціях. — Київ: Радянська школа, 1991.
3. Тарас Шевченко. Кобзар. — Київ: Дніпро, 1987.
4. Копиняк З.Т., Климець Б.М. Українська мова та література. Сценарії позакласних заходів. – Тернопіль: Астон, 2003. – 320 с.
5. Позакласна робота з української мови та літератури. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 136 с.

Джерело: http://Позакласна робота з української мови та літератури. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 136 с.