Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.
Ідеї Руссо актуальні і сьогодні
Сучасна педагогічна наука зрештою вийшла на пріоритети гуманістичного особистісно орієнтованого підходу до виховання дитини, який має лягти в основу реформи освіти. Теоретичні обґрунтування відповідних положень не викликають сумнівів, а от їхня практична реалізація для багатьох є складно. З цього погляду педагогам шкільних закладів, батькам буде цікаво й корисно ознайомитися з педагогічними ідеями та практичними порадами видатного французького письменника, філософа й просвітителя ХVІІІ ст. Жана Жака Руссо. У світовій педагогіці Руссо відомий як теоретик та ідеолог природного виховання. Як відомо, його педагогічні твори спричинили справжню революцію в теорії та практиці родинного виховання ХVІІІ ст. Письменник стверджував і переконливо доводив, що дитина від народження чиста й абсолютно відкрита для будь-якого виховного впливу. Саме ж виховання має відповідати дитячій природі та спрямовуватись на розвиток характеру вихованця з урахуванням його суспільного стану. Сутність виховної системи зводилася до таких положень: 1. Оптимальне виховання і найкращу освіту дитина може отримати виключно а домашніх умовах. 2. Виховання й навчання мають бути індивідуально орієнтованими, оскільки безликі освітньо-виховні системи лише нівелюють особистість. 3. Фоми виховання мають бути лише «приємними», такими, що унеможливлюють грубість і жорстокість (панівні риси тогочасної педагогіки). Навчання має бути «легким» і «вільним», тобто відповідати схильностям дитини та її природним потребам і, насамперед, розвивати в неї самостійність. 4. Робота педагога передбачає виконання ним певних вимог, а саме: любити й поважати дитину, цікавитись нею, рахуватися з її бажаннями та можливостями, вивчати дитячу психологію. Такі вимоги були на той час справжньою новацією, оскільки докорінно змінювали усталений погляд на виховання як виключно на формування в дитини дисциплінованості. 5. Дитинство має бути щасливим, його слід розцінювати не як підготовку до життя, а як частину життя Саме в цьому твердженні полягає оригінальність і велич думки Ж.Ж. Руссо. Розглянемо кілька проблем, пов’язаних з вихованням дитини в сім’ї, проаналізуємо, які рекомендації щодо їх розв’язання подаються у працях видатного французького письменника-просвітителя, і порівняємо їх із сучасними підходами до виховання. Головне - визначити мету Більшість батьків, виховуючи дитину, навіть не уявляє, в чому полягає мета виховання. Але ж погодьмося, важко досягти успіху в будь-якій справі, якщо не знаєш, чого саме прагнеш досягти, тобто чітко не визначивши для себе мету власної діяльності. Ж.Ж. Руссо мету виховання пояснює так: «основа виховання – зробити дитину сприйнятливою до того, в чому її переконують». Дитина бачить світ по - своєму Батьки не рідко спілкуються з дитиною, як зі дорослим, ставлять до неї вимоги, як до дорослої людини, а потім (це в кращому випадку) не можуть зрозуміти, чому малюк не виправдовує своїх сподівань, а то ще й карають за « непослух». З цього приводу Руссо пише так: природа бажає, що діти залишились дітьми, перш ніж стати дорослими. Діти думають, відчувають і бажають все по-своєму. Тож не має нічого безглуздішого, а ніж вимагати від них сприймати віт по-дорослому. Порівнюючи позицію Руссо з відповідними положеннями Базового компонента шкільної освіти. Однією з основних засад створення цього документа є: «визнання своєрідності, унікальності, особливої ролі шкільного дитинства в становленні особистості, врахування сензитивності даного періоду для становлення первинного схематичного світогляду …». Схожість цієї установки з поглядами Руссо не підлягає сумніву. Письменник також застерігає, що вважати дітей розумними від народження – велика помилка. Цю розумність ще треба виплекати. А якщо розмовляти з маленькими дітьми незрозумілою для них «дорослою» мовою, вони привчаються «базікати» з розумним виглядом, не поважати дорослих, критикуючи усе, що їм кажуть, і думаючи, що самі не є менш мудрими та досвідченими, ніж їхні вчителі. Як навчити малюка поважати дорослих У наш час трапляється так ,що дитиною надміру опікуються. Її огортають турботою не лише батьки, дідусі й бабусі, а й численні няні, гувернери та хатні робітниці. В наслідок цього дитина може дійти висновку, що вона – найважливіша в сім’ї персона, а відтак ставитись до дорослих, до прислуги, зобов’язаної виконувати кожну її забаганку. Для того, щоб виховання здійснювалося у правильному напрямку, Руссо відразу рекомендує переконати маленьку дитину в тому, що: 1) в її віці не можливо прожити без дорослих; 2) допомога, яку вона змушена приймати від інших, ставить її у залежність від них; 3) дорослі також мають над малюком істотну перевагу, він не може обійтись без них, а вони без нього можуть. Засвоївши ці настанови, дитина сприйматиме догляд дорослих з відтінком певної покори – як доказ власної слабкості. Від так малюк гаряче бажатиме швидше вирости й набратися сил, щоб мати змогу самому себе обслуговувати. Взаємна приязнь – основа родинних відносин Мало хто з батьків знає, як виховати дитину слухняною, чемною і лагідною у ставленні до членів сім’ї. Руссо з цього приводу пише так. У хорошій сім’ї ніхто не віддає розпоряджень і ніхто не підкоряється, але дитина знає: Настільки добре вона ставиться до свої близьких, настільки й вони будуть прихильні до неї. Тому дитина стає слухняною і чемною, відчуваючи, що в неї немає над людьми іншої влади, окрім доброзичливого ставлення до них. А намагаючись досягти прихильності найближчого оточення, дитина й сама стає прихильною до близьких, починає поважати і любити їх. При такій взаємній приязні в дитини легко формуються численні позитивні якості. Безвідмовні батьки – нещасливі діти Дорослі не рідко стикаються з проблемою: чи варто створювати малюкові «золоте дитинство», виконуючи будь-яку його забаганку? Щодо цього питання у Ж .Ж . Руссо своя позиція. Досвід показує, що дитина, яка змалечку звикла до загальної уваги, а відтак отримувати найприємніші задоволення, починає вважати, що всі навколо повинні виконувати її примхи. З таким переконанням вона вступає а доросле життя. Згодом людина позбувається своїх хибних уявлень, але ціною численних принижень, образ і неприємностей. Єдиний спосіб врятувати її від такої долі – правильне виховання в дитинстві. Отримавши змалку вимагати все, що заманеться, дитина надалі починає вимагати все більше і більше. Але колись настає день, і їй нарешті буде відмовлено. Незвикла до відмови, вона переживатиме це досить болісно. Щоб так не сталося , справді мудрі батьки навчають свого малого підкорятися відмові, засмучуючи його не дуже й не надовго. Аби уникнути вередувань, корисно використовувати безповоротну відмову, яка має означати, що дитині не допоможуть ані сльози, ані вмовляння. Діти швидко переконуються в цьому і змиряються з ситуацією без зайвих душевних страждань, відчуваючи у відмові не тільки необхідність, а не злу волю дорослих. Щоправда, цей прийом слід застосовувати помірковано за умови, якщо дозволені речі, зазвичай, дозволяються дитині відразу, на перше прохання. Дитячий плач і крик завжди підсилюються увагою, яку на них звертають, бажаючи заспокоїти малюка або вирішивши його налякати. Іноді діти здатні проплакати цілий день лише тому, що дорослі вмовляють їх цього не робити. Що більше уваги дорослі приділяють сльозам дітей, то страшніше вони плачуть. Але як тільки вони помічають, що ніхто на них не дивиться, вони швидко заспокоюються – навіщо ж напружуватися даремно. Інша річ, коли дитина плаче від болю. То «голос природи», який змовкає лише тоді, як біль вгамується. До таких сліз слід ставитися з великою увагою. Щоб змусити дитину підкоритися, не слід її вмовляти чи розмірковувати над проблемою разом. Варто лише переконати малого, що дорослі люблять його і намагаються зробити для нього все в межах дозволеного. Але якщо вже дорослі щось забороняють, на те є певні причини, навіть якщо вони дитині й не зрозумілі. Дитина і «дорослі» розмови Часто ми помічаємо, що діти, перебуваючи серед дорослих, відзначаються невихованістю. Так , вони безцеремонно втручаються в розмови старших, ставлять недоречні запитання. Ще Руссо стверджував, що дітям не слід втручатись в розмови дорослих. Якщо дорослі терпітимуть «їхнє набридливе лопотіння», діти вважатимуть себе рівнею дорослим за інтелектом. Тож доцільно навчити малих відповідати скромно, небагатослівно і лише тоді, коли їх про щось запитують, а не «базікати» без угаву з власної ініціативи. А головне, малеча не повинна звертатися з недоречними запитаннями до старших, до яких має ставитися з повагою. Якщо дитина бажає про щось дізнатись, їм дозволяється розпитати близьких людей в окремі розмові. Свобода невпинно говорити й запитувати веде до того , що діти починають докучати всім не так через інтерес до знань, як від бажання привернути до себе увагу. Обмеження дитини в розмовах і недоречних запитаннях щонайгірше може спричинитися до мовчазності в зрілому віці. Але зважаючи на те, що звичка до пустослов’я притуплює розум, цю рису можна розцінювати швидше як чесноту. Не варто також остерігатися, що людина неговірка, стримана і скромна сприйматиметься іншими як нерозумна. Навпаки, мовчазні люди викликають до себе повагу й довіру, їх завжди слухають з увагою, оскільки такі люди звикли зважувати свої думки, і висловлюються тільки тоді коли це потрібно. Отже, маючи повну свободу (бігати, сміятись, стрибати тощо), діти мають дотримуватися у своїй поведінці стосовно дорослих певних правил: не заважати їм своїми криками, не втручатись без дозволу в розмови, не зазіхати на їхню постійну увагу до себе. За порушення цих правил має призначатися покарання, яке полягає в тому, що дітей негайно спроваджують з кімнати.
Категорія: Статті | Добавил: hed (30.03.2008)
| Автор: Пастушенко Вадым
