У «Педагогічній поемі» розповідається про
спробу створення та застосування непманської за часом виникнення і природовідповідної
по суті повної педагогічної системи на прикладі її застосування в колонії для
неповнолітніх правопорушників, перетвореної в ході педагогічного досвіду в
дитячу трудову колонію.
Основна
сюжетна лінія
Письменник, педагог, і співробітник спецслужб
Макаренко домагається створення колонії для малолітніх правопорушників і
безпритульних. Питання вирішується позитивно - і незабаром у казенних стінах
з'являється перша шістка хлопців - всі вони скоїли злочини, але через своє
неповноліття уникли розстрілу. Підлітки зневажають все те хороше, що хотів
зробити для них Антон – використовують стіни колонії тільки щоб переночувати, а
вдень йдуть у місто. Від будь-яких робіт у колонії відмовляються. Один з
підлітків під час поїздок з колонії здійснює грабіж і вбивство. А лідер цієї
підліткової ватаги відкрито грубить Антону. Щоб виправити ситуацію, Макаренко
діє непедагогічним, але єдино вірним шляхом – фізично карає Задорнова,
неформального лідера угруповання. Діти підкоряються силі.
Незабаром колонія поповнюється, але тепер та
п'ятірка старожилів стають союзниками вихователя.
Макаренко починає організовувати трудову
діяльність хлопців – створює щось на зразок колгоспу, де є навіть місцевий кінний
завод і театр. Колонія переходить на самозабезпечення, але постійно
поповнюється новими людьми, підлітками, які мають свої проблеми, і з цим напливом
вихователі та помічники з вихованців часом не справляються. Черговий малолітній
правопорушник приніс в колонію антисемітизм (побиття євреїв) – Макаренко вдруге
застосував проти хлопців силу і хотів уже кинути все... Діти намагаються
відібрати у Макаренка табельний пістолет, побоюючись, що письменник накладе на
себе руки.
Було й ідейне зіткнення з малолітнім злодієм,
який вважав, що красти – нормально, дивлячись у кого. Була й небажана
вагітність зі смертю немовляти, було і самогубство від нещасного кохання, була
війна підлітків з навколишніми селянами, багато подій було, робота вихователя
важка. Був голод, була і епідемія тифу. Але Антон Макаренко явно знайшов своє
місце в житті – колишні бандити отримують "путівку в життя" через
робітфак і стають нормальними радянськими громадянами. І діти вірять Антону,
його справам, і в цьому він бачить свою головну заслугу.
У колонії, що знаходиться по сусідству
вихователі просто "займають посаду", і Антону пропонують взяти її під
свою опіку. Там багато дітей, більшість - під гнітом неформальної ієрархії.
Антон збирає своїх хлопців і наносить візит... І все завертілося знову – ідейні
прихильники знаходяться серед хлопців нової колонії, гнобитель підлітків
отримує від помічника-вихованця добрячого ляпасу, горе-вихователі звільнені,
колонії об'єдналися.
Проте начальство, озброєне теоретичними
знаннями, не маючи справи з реальними дітьми та їхніми проблемами, відноситься
до діяльності Макаренко вельми прохолодно.
