Ніч. На вулиці стоять двоє.
- Чому ви посміхаєтесь? - питає один другого.
- Та ось, милуюся Місяцем.
- Чим милуєтеся?
- Місяцем, - чоловік вказує на Місяць пальцем, але його співрозмовник навіть не підіймає голови.
- Яким Місяцем? - питає він.
- Та ось же він, - дивується чоловік, - прямо перед вами, жовтий такий.
- Жовтий?! О Боже! Треба комусь розповісти. Через півгодини навколо чоловіка збирається натовп.
- Учителю, розкажи нам про місяць, - несміливо просить делегат від натовпу.
- Якого дідька тут розповідати? - сміється чоловік - Підніміть голови і все побачите самі.
Хтось, не відриваючи від чоловіка вірних очей, поспіхом пише в своєму блокноті: "Варто лише підняти голову - і погляду відкриється місяць, жовте коло на фоні чорного неба..."
- Ти що оце пишеш? - насторожено питає чоловік.
- Хтось повинен зберегти вчення для нащадків, а якщо не я, то хто?
- Яке, в біса, вчення?! ПРОСТО ПІДНІМИ ГОЛОВУ!!!
"Підняти голову - не складно, а просто..." - знову починає строчити свіжеспечений євангеліст, але чоловік б'є його знизу кулаком в підборіддя, і перед очима пишучого просковзує жовта пляма.
- Що це було, Вчителю???
- Місяць.
- Боже, я бачив Місяць. Я бачив Місяць! Місяць!!!
- Він побачив Місяць, - хвилюється натовп і починає водити навколо потираючого підборіддя місяцевидця хоровод.
Чоловік, тим часом, махає на всю цю справу рукою і йде геть, милуючись повним місяцем.
Через дві тисячі років хтось читає Місячне євангеліє і тяжко зітхає:
"А толку", - думє він. - "В ті часи Учитель був поряд і завжди міг дати тобі по зубах в потрібний момент".
Дехто, щопрада, стверджує, що одної книги достатньо і що вони на власні очі бачать Місяць щоночі, Але кому можна вірити в наш час?
А, може, і взагалі - казочки це все, от що я вам скажу...
Я впевненій що вній прихований якись смисл... Поясніть мені будь-ласка який? 
