Немає жартів, усмішок та сміху,
Що нам приносили і радість, і утіху.
Залишились лиш безліч поглядів холодних сніжних.

А навкруги проблеми, суєта.
І поруч десь коханого вуста,
Що наповнювали мрії світлі і тендітні.

Невже тепер це відбулося,
Що ти забув про блиск мого волосся,
І навіть про слова і ніжні, і привітні.

Невже немає вічного кохання,
Яке горіло звечора й до рання.
Залишились лиш фото, спогади мов дим.

І хто ж це нам так присудив?
Ці дні сумні… Немає просто слів.
Що сталося зі мною, відбулося з ним?

Назавжди зникли дружба і буденний компроміс.
З'явились сварки, розпач, море сліз.
Це мука дітям, що нині радісні й веселі.

Ми вже забули золотавий місяць в морі,
Забули мрії світлі і прозорі
І вечори при свічах ще в рідній тій оселі.

І це майбутнє?!Ну тільки не для нас.
Я впевнена, не прийде такий час,
Коли любов погасне, насправді вічна і реальна.

Подякую усім богам небесним і земним,
Що я тепер щаслива, радісна із ним.
Я більш ніколи не залишуся печальна.

Я зроблю все, зміню себе і світ,
Щоб запал в душах дужче ще розквіт.
Я вбережу тебе від клопотів жахливих, руйнівних.

Ти заслужив на щастя й на повагу.
Я постараюсь, знайду в собі відвагу,
Щоб спів пташок в серцях у нас не стих.

Повір, це не слова без суті.
Повір, що не залишаться забуті
Обіцянки про вірність й вічність почуттів.

Я дам тобі повагу, дружбу й розуміння.
Це буде щиро без якогось там терпіння.
Хіба не так?!Ти цього так хотів.