Життя іде і все без коректур - Розробки виховних годин - Творчі роботи студентів - Каталог статей - Персональный сайт
Четвер, 08.12.2016
Педагогіка
Меню сайта
Наше опитування
Ваше ставлення до кредитно-модульної системи
Всього відповідей: 2161
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.

Життя іде і все без коректур
Тема: Життя іде і все без коректур.
Мета: виховувати у дітей людяність, гуманізм у стосунках, доброзичливість, повагу до людей, великодушність, скромність; навчати оволідвати мистецтвом спілкування та навичками взаємодопомоги, пробуджувати у дітей щирий інтерес до всього корисного, морального; навести життєві приклади ставлення людей одне до одного, показати значимість людських цінностей у житті, бажання назавжди зберегти людську гідність; спонукати учнів застосовувати набуті знання у повсякденному житті.
Обладнання: книжкова виставка «Людина починається з добра.»
«Єдине, що важливо, - це бути людиною».
А. Камю
Хід роботи

І. Організаційна частина
Перевірка присутності.
II. Вступна частина
Слово вчителя.
Дорогі діти! ОДИН СХІДНИЙ во¬лодар захотів пізнати всю істо¬рію людства. Мудрець приніс йому 500 томів. Зайнятий дер¬жавними справами, цар відіслав його, наказавши вик¬ласти все це з більш стислій формі. Через 20 років муд¬рець повернувся. Історія людства займала тепер всьо¬го 50 томів, але цар був уже занадто старий, щоб подолати стільки товстих книг, і знову відіслав мудреця. Пройшло ще 20 років і постарілий, посивілий мудрець приніс володарю один-єдиний том який уміщав усю премудрість світу, яку той прагнув пізнати. Однак цар лежав на смертному одрі і у нього не залишилось часу, щоб прочитати навіть одну цю книгу. Тоді мудрець виклав йому історію людства в одному рядку: людина народжується, страждає і помирає.
Не одне покоління замислювалося над питанням: хто така Людина; для чого вона живе на Землі; що значить бути справжньою Людиною? Щоб помучи¬тись, постраждати і безслідно піти в забуття? Який сенс у цьому всьому? Відповідь на ці питання шука¬ли люди у всі віки, у всі часи.
Зараз ми спробуємо поспілкуватися і посперечати¬ся із наймудрішими світу цього.
ІII. Основна частина
[/i]Учень.
Для чого світу ти?
Ніщо ти перед ним.
Існуєш ти чи ні - примара все і дим.
Безодні з двох боків буття твого зіяють.
А поміж ними - ти, ніщо у світі цім.
Омар Хайям
Вчитель. Людина — ніщо? Вас це влаштовує? Лю¬дина приходить із небуття і йде у небуття. І все ж, ба¬гато чого залежить від людини.
Учень. Я гадаю, що свідомість немовлятка — це чистий аркуш паперу. Що напишуть на ньому батьки і як напишуть — це й прочитають на старості літ вони, люди, суспільство. Тому потрібно змалку прищеплювати дитині усвідомлення доброти, відповідальності, любові до ближнього та
передусім до Бога і України. Християнська мораль, з-поміж іншого, спрямо¬вана й на те, щоб змалку закласти в дитині всі ті чесноти, які й роблять людину Людиною.
Учень.
У долі всіх людей є своє щастя,
А для щастя треба зовсім небагато —
Сонце, зорі, небо і весела хата.
А у хаті рідні, друзі, мама й тато,
Щоб любов та радість там жила крилата,
Щоб були стосунки в сім'ях добрі й щирі,
І зростали діти в злагоді та мирі,
І щоб був достаток, все було як треба...
Ой, для щастя, мабуть, трохи більше треба...
Це краса безмежна, ріки і долини,
Та любов — як мало треба для людини,
І знання, і творчість, радість безупинна,
Кожен раз щось інше…
Ти ж на те й людина!
Вчитель. Для чого живе людина? Який же слід по¬винна залишити вона на Землі? Франсуа Моріак сказав: «Життя більшості людей — мертва дорога, що веде в нікуди», Але ж буває життя людини схоже на спалах, який світить багатьом-багатьом поколінням.
Перш ніж ви почнете міркувати над запи¬таннями, які щойно прозвучали, послухайте причту В. Сухомлинського.
Старий Майстер поставив кам'яний дім. Став збо¬ку й милується ним. «Завтра в ньому поселяться лю¬ди», — думав із гордістю Майстер.
А тут біля дому гуляв хлопчик. Він скочив на схо¬динку й залишив слід своєї маленької ніжки на ще не затверділому цементі.
- Навіщо ти псуєш мою роботу? – з докором запитав Майстер. Хлопчик
глянув на відбиток ноги, засміявся і втік. Минуло багато літ. Хлопчик став дорослий. Життя його склалося так, що він часто переїжджав із міста до міста, ніде надовго не затримувався, ні до чого не прив’язувався – ні руками, ні душею.
Наспіла старість. Згадав чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому побувати в рідному селі. Приїхав старий чоловік на свою батьківщину. Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, та всі тільки плечима знизують - ніхто не пам’ятає такої людини. Зустрівся по дорозі старенький дідусь, та й запитує:
— Що ж ти залишив після себе? Чи є в тебе син або дочка?
— Немає у мене ні сина, ні дочки, — відповів ста¬рий чоловік.
— Можливо, ти посадив дуба?
— Ні, не посадив я дуба...
— Можливо, ти виплекав поле?
— Ні, не виплекав я поля…
— Ну, то, виходить ти пісню склав?
— Ні, і пісні я не склав.
— То хто ж ти такий? Що ти робив цілісіньке життя? – з подивом запитав дідусь.
Нічого не зміг відповісти старий чоловік. Згадалась йому та мить, коли він лишив слід на сходинці. Підійшов до того дому. Стоїть будинок, наче вчора його поставили, а нижній сходинці – закам’янілий відбиток його маленької ніжки.
«От і все, що залишиться після мене на землі, - з гіркотою думає старий чоловік. – Але ж цього мало! Не так треба було жити!... »
Ось така історія. Як ви думаєте, у чому трагедія життя цієї людини? Щоб ніколи не відчути гіркоти життєвого плину, не відчути в зрілі роки, що життя пройшло марно, потрібно самому собі дати відповідь: у чому сенс мого життя, що я хочу досягти, яким я повинен бути.
Я пропоную послухати декілька оповідань В. Сухомлинського.
Бо я людина
Вечоріло. Дорогою йшли два подорожні: батько і малий син. Посеред дороги лежав камінь. Батько не помітив його, спотикнувся і забив ногу. Його дуже боліло. Крекчучи, він обійшов камінь і, взявши хлопчика за руку, пішов далі.
Другого дня батько з сином ішли тою самою дорогою назад. Батько знов не помітив каменя, знову спотикнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син ішли тою самою дорогою. До каменя було ще далеко. Батько сказав сину:
- Дивись уважно, сину. Треба обминути камінь. Ось і те місце, де батько двічі спотикнувся й поранив ногу. Вони зменшили ходу, але каменя вже не було. На обочині дороги сидів сивий дід.
— Дідусю, — питає хлопчик, — ви не бачили каменя?
— Я прибрав його з дороги.
— Ви теж спотикнулися й забили ногу?
— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
— Чого ж ви прибрали камінь?
— Бо я людина.
Хлопчик став та й думає.
— Тату, — питає він, — а хіба ви не людина?
Звичайна людина
Є в сухому степу колодязь. Біля колодязя – хата. В ній живуть дідусь із внуком.
Біля колодязя на довгій вірьовці відро. Їдуть рожні, заїжджають до колодязя, п'ють воду, дякують дідусеві.
Стерлася вірьовка, перервалась, упало відро в глибокий колодязь. Немає в дідуся другого відра з онуком, два дні не п'ють. Мучаться від спраги. На третій день уранці проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з настороженими очима. вілро.
Глянув подорожній з настороженими очима в колодязь, глянув на дідуся з онуком, ударив коня батогом і поїхав.
— Що це за людина? – питає онук дідуся.
—Це не людина, - відповідає дідусь.
Опівдні проїжджає повз дідусеву хатину подо¬рожній з байдужими очима. Дістав з воза відро, прив'язав до вірьовки, витяг води, напився, дав попи¬ти дідусеві й онукові, решту води вилив у сухий пісок, відро забрав та й поїхав.
— Що це за людина? — питає онук дідуся.
—Це не людина, — відповідає дідусь.
Увечері проїжджає повз дідусеву хатину подо¬рожній з добрими очима. Дістав з воза відро, прив'язав до вірьовки, витяг води, напився й поїхав, а відро так і стоїть на цямрині.
— Що це за людина? — питає онук.
— Звичайна людина, — відповідає дідусь....
Задумуйтеся над змістом цих творів.
Учень. Щоб бути справжньою людиною ти повинен бути добрим, щедрим, милосердним, інтелігентним, вихованим, гідним того, щоб жити на планеті Земля. І прожити це життя так, щоб тобі не було страшно за прожиті тобою роки, — прожити з гідністю.
Учень. Люди різні, але для кожної людини на планеті Земля повинно бути одне правило: треба прожити життя з гідністю. Це значить — залишити після себе добрий слід на землі, тоді про тебе пам'ятатимуть і згадуватимуть хорошим словом.
Кожен повинен народити доньку чи сина, посади¬ти дерево, написати пісню, виплекати поле, тобто, за¬лишити після себе щось хороше, щоб тебе ніколи не забули. Заради гідності краще попросити вибачення, визнати перед іншим свою помилку, ніж хитрувати і брехати. Обманюючи, ти передусім обманюєш себе. Краще сказати правду. Щоб жити щасливо і довго, людина повинна бути інтелігентною, розумово розвинутою, освіченою, культурною. Адже інтелігентність те саме, що й моральне здоров'я, коли характер, склад душі, звички спрямовані на добро, а здоров'я необхідне для того, щоб жити довго не лише фізично, а й розумово.
Кожна людина — неповторна на цій землі; вона є великою цінністю, тому що має совість, сумління, розум. Їй даровано життя, щоб вона про¬жила його гідно і плідно. У нас є багато спільного й відмінного, але усіх об'єднує те, що всі ми — люди, що всі ми маємо одну на всіх землю, і нам слід жити так, щоб зберегти мир і спокій.
Всі люди дуже різні. І тому, щоб людину зрозуміти, необхідно в неї уважно вдивлятися. Кожна людина дуже індивідуальна, і це дуже доб¬ре, що ми різні. Вдивляючись в себе та в інших, ми більше задумуємось про гарне і погане в собі. Порівнюючи себе з іншими, намагаємось щось виділити для себе, когось наслідувати, а від чогось відмовитися. Так ми навчаємося думати про людину взагалі, про себе та інших людей. І це дуже добре.
Прислухайся, друже, до цих порад! Твої батьки, вчителі, рідні, близькі та друзі бажають тобі вирости справжньою Людиною.
Учень читає вірш В. Симоненка «Ти знаєш, що ти — людина».
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди.
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні, —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Учень. А я хочу розповісти таку історію:
Як треба жити
Кажуть, жив собі один чоловік, хазяїн. Він був ду¬же праведний і такий старий був, що вже й прав¬нуків діждав. І його всі — і свої, і чужі — любили й поважали, і як кому треба було в якому ділі поради то вже до нього йшли радитися.
Прийшов час умирати старому. Позбиралися коло нього і свої, і чужі, всі плачуть, прощаються дідом. Почав він з дітьми прощатися. Старший син заплакав та й каже: «Тату, навчіть мене, як мені жити без вас на світі».
А старий каже йому: «Як ти, сину, народився світ, так ми всі раділи, а ти плакав. Живи ж так, і як доведеться тобі вмирати, так щоб усі люди плакали за тобою, а ти сам, щоб радів і не боявся стати суд перед Богом».
Помер дід, а слово його впало людям у душу. Не забули діда, і досі про нього згадують та про і науку кажуть.
Вчитель. Проблема людини й людяності хвилюва¬ла людство в усі часи. Ще в V ст. до н. є. китайський філософ Конфуцій писав про те, що потрібно вихо¬вувати в собі людяність та доброзичливість. Що ж та¬ке людяність, на вашу думку?(Діти висловлюють свої міркування).
Отож бути людяним — це оволодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємної до¬помоги, радіти успіхам ближніх; любити та жертву¬вати, плакати та сміятися, переживати та сподіва¬тись. Як кажуть:
Не віджени колючим словом
Того, хто руку подає, —
Так можна, навіть випадково,
І щастя втратити своє.
Велике мистецтво — розуміти ближнього, бачити з ньому добрі, позитивні риси.
Часто кажуть, що у кожної людини є дві дороги. Перша — вузька безводна, засіяна колючка¬ми, повна небезпек... Тільки наприкінці вона стає рівною, з родючими садками. Друга дорого встелена квітами, сповнена насолод, і лише наприкінці стає кам'янистою, небезпечною. Яка вам більше подобається? Яку ви обрали б для себе?
(Міркування дітей). Вам подобається перша, добре. Але чому вона така важка? Ніщо в житті не дається без важкої праці. Людина, яка з дитинства навчилася додати перешкоди, допомагати іншим, не піддаватися спокусам, перемагала власну лінь, може стати справжньою людиною, домогтися в житті того, чого прагне.
Учениця. Я прочитала дуже цікаве оповідання В. Сухомлинського «Кожна людина повинна», і хочу запропонувати його вашій увазі.
Кожна людина повинна
Мати з Петриком сіли у вагон і ідуть у південне місто, на берег теплого моря, — відпочити.
Вечоріло. Мати послала на одній лавці собі, на другій Петрикові. Хлопчик з'їв смачну булку з курячою лапкою і яблуко. Ліг на м'яку подушку і пи¬тає матір:
—— Мамо, ви казали, що поїзда веде машиніст. А вночі хто?
— І вночі — машиніст, — каже мати.
— Як? —дивується Петрик. — Невже він уночі не спить?
— Не спить, синку.
— Ми спимо, а він ні? — ще більше дивується Петрик.
— Ні...
— Як же це так ? — не може зрозуміти Петрик. — Йому ж хочеться спати.
—Хочеться, але він повинен вести поїзд. Кожна
людина повинна.
— І я повинен? — питає Петрик. — І ти повинен.
— Що ж я повинен?
—Бути людиною, — каже мати. — Це найго¬ловніше.
IV. Підбиття підсумків
Вчитель. А зараз давайте підсумуємо, що значить бути людиною:
• Бути благородним.
• Горіти заради іншого так, як горить свічка.
• Бути надією для будь-якого подорожнього.
• Допомагати іншим, турбуватися один про одного.
• Допомагати кожному в біді.
• Своїми справами примножувати кількість щасливих людей на Землі.
• Не бути слабкодухим, безпринципним.
• Не бути байдужим.
• Мати в душі святині та істини, яким ук¬лоняються справжні люди всього світу.
Шановні учні! Не схиляйтеся перед жит¬тєвими труднощами, не опускайте руки, не допустіть у свої душі черствості, не розгубіть на дорогах життя свою людяність, залишіть добрий слід на Землі, будьте справжніми людьми. Хай щастить вам на важких дорогах життя і в усьому Бог допомагає.

[i]

Категорія: Розробки виховних годин | Добавил: ulinka (31.10.2010) | Автор: Добровецька Юлія
Переглядів: 9422 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 4.5/4 |
Всього коментарів: 1
1  
Не можу знайти різницю http://pedagogika.at.ua/publ....1-0-164 bn

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 7
Гостей: 7
Користувачів: 0
Copyright Стеценко Н.М. © 2016
Сайт управляється системою uCoz