Людина починається з добра

  Обладнання: Святково прибраний клас, застелений скатертиною стіл, на дошці написані вислови: 

Добро роби скільки можеш, від того ніколи не занеможеш(Народна творчість). 

Скарай, недоле, людину, яка кривдить сиротину(Народна творчість).

Людина починається з добра, із ласки, щирості й любові, 

 Із батьківської хати і двора, із теплоти, що є у кожнім слові (Л.Забашта). 

Ведуча: Добрий день, дорогі діти. Сьогодні ми поговоримо про добро, доброчинність, добрих людей. Мати репутацію доброї, душевно щедрої людини, відчувати до себе дружнє ставлення і повагу людей – законне прагнення кожного. 

Людина починається з добра!

Тобто, якщо ти хочеш, щоб люди ставилися до тебе добре, стався і до них так. Якщо хочеш, щоб друзі допомагали тобі в скрутну хвилину, вмій зрозуміти і їх проблеми. 

Учениця:

Не говори про доброту, 
коли ти сам нею не сяєш,
Коли у радощах витаєш,
забувши про чужу біду.

Учень: Бо доброта не тільки те,
що обіймає тепле слово,
В цім почутті така основа,
Яка з глибин душі росте.
Учениця: Коли її не маєш ти,
то раниш людяне в людині,
Немає вищої святині,
як чисте сяйво доброти.

Ведуча: В Україні проживає 2 мільйони одиноких людей. Така доля випала їм. Вони залишилися у чотирьох стінах сам на сам зі своїми проблемами, хворобами. Ми досить часто не помічаємо їх. А вони завжди поруч. Старі люди гірко нарікають на свою долю: «Маємо дітей та онуків, а вони відцуралися від нас, кричать, обзивають». І таких прикладів – безліч. 

Учениця:

Живе одинока людина, 
Чому ж ми проходимо мимо?
Живе одинока людина,
Ніким у житті не любима.

Учень: І серце у неї відкрите
Для ласки людської й привіту,
Печальним льодком оповите.
 Віддалене горем від світу.

Учениця: Чому ж ми не прийдемо в хату,
Її не покличем з собою?
Бо буде одна вікувати
Людина з своєю журбою.

Учень: Нам легше, бо ми не самотні. 
Ходімо ж до неї в світлицю,
І серце людини з безодні
Полине, над нами, як птиця.

Ведуча: В нашому селі живуть одинокі старенькі, яким потрібна наша допомога і підтримка. Вони не просять у нас чогось незвичайного, вони хочуть тільки нашої уваги, а інколи допомоги. 
Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити у горі й біді – це в характері нашого народу. Саме таким є безкорисливий порив мільйонів людей, котрі приходять на допомогу іншим у скрутну хвилину.
Доброта й милосердя – багатоликі. Потреба в них завжди. Вони як два крила, на яких тримається людство. Тільки той вчинок є милосердним, який засвідчує повагу до людини. Діти скажіть будь-ласка:
- Які, на вашу думку, прояви доброти і милосердя можливі в нашому повсякденному житті?
- Як ви вважаєте, увага до оточуючих нас людей відноситься до теми нашої розмови?
( Відповіді дітей ).
Важко уявити, що люди, що люди страждають не від того, що на кожен день не мають свіжого хліба, а через те, що не чують вкрай необхідного «Добрий день».

Учениця: Кажімо більше ніжних слів
знайомим, друзям і коханим,
Нехай комусь тепліше стане
від зливи наших почуттів.
Нехай тих слів солодкий мед
чиюсь загоїть рану
чи перший біль чи то останній –
Коли б то знати на перед.

Учень: Кажімо більше ніжних слів, 
комусь всміхаймось ненароком,
то не життя людське коротке,
короткі в нас слова черстві.
Кажімо більше ніжних слів.

Ведуча: Мудрі французи кажуть: «От якби то молодість знала, як би ж то старість могла». Старість – не радість, ніхто її не жде. Всі стараються відсунути її, але вона все ж несподівано підкрадається. Добре, коли поруч тебе рідні – діти, онуки. А якщо їх не має? Тоді старі і немічні люди у будинку пристарілих. Тут не побачиш людей у рваному одязі, тут готують досить пристойну їжу, показують кінофільми. Але ж чому старі радіють, коли їх забирають звідти, чому просто на очах в´януть, почувши новину, що їх відправляють у будинок пристарілих. 

Сценка:

 Старший син: Все гаразд, мамо, документи в будинок пристарілих оформлені. Там вам буде добре… Спокій, тиша, обслуговування… І ми не набридатимемо. Звісно, інколи будемо заглядати. 
Мати: Одна тепер, назавжди одна… Ідуть геть найрідніші, без котрих життя не матиме сенсу, стане байдужим настільки, що втратить ціну.
Молодший син: То що все, мамо? Ми ж не куди-небудь, а в будинок пристарілих. Там вам буде краще, ніж з нами… 

Вчитель: Чи вважаєте ви таке ставлення до батьків нормальним? Чому? 

( Діти висловлюють свої думки).

Учениця: Шануйте матерів. 
Мені болить, коли матуся,
Що має дочок і синів,
Живе одна, мов та бабуся,
На схилі посивілих днів.
Працює вдень, не спить ночами,
І часто зрошує сльозами,
Тверду подушку на зорі.
Скотину порає в дворі,
А вдень копає на городі,
Уста шепочуть: «Світе мій!
Як важко жить мені одній!
Одна-однісінька та й годі!».

Ведуча: Діти, щоб ви сказали таким синам? (Діти висловлюють свої думки). 

Ведуча: Будьте добрими, милосердними, терпеливими, нехай не черствіють ваші душі в щоденних клопотах, бережіть свої серця від усього злого. Не забувайте убогих, подавайте сиротам, шануйте старших, не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово мовте.
Ось і закінчилась наша розмова. Я надіюсь, що всі ми станемо добрішими, милосерднішими. Всім нам не легко у цей скрутний час, але пам’ятаймо, що поруч є люди, яким набагато гірше. А ми можемо хоч на крихту покращити їхнє життя. Тож пам’ятаймо про це.