Солдат війни не вибирає - Розробки виховних годин - Творчі роботи студентів - Каталог статей - Персональный сайт
Неділя, 04.12.2016
Педагогіка
Меню сайта
Наше опитування
Ваше ставлення до кредитно-модульної системи
Всього відповідей: 2161
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.

Солдат війни не вибирає
Свято пам’яті воїнів-афганців
«СОЛДАТ ВІЙНИ НЕ ВИБИРАЄ»

Виховний захід у 8 класі

Мета: ознайомити учнів із передумовами афганської війни; через поезію і пісню донести до їхніх сердець головну думку: війна — це безумство, невиправдана жорстокість; виховувати в учнів почуття патріотизму, вміння співпереживати.

Обладнання: вишиті рушники, запис на дошці, великі хустки, листи, фотографії учасників війни, загиблих земляків, вирізки з газет, записи пісень.

Учитель. Шановні друзі! Сьогодні на нашу виховну годину запрошений воїн-афганець, колишній випускник нашої школи: Кульчицький Сергій Борисович. Тема нашої сьогоднішньої зустрічі «Солдат війни не вибирає», і присвячена саме нашим гостям. Отже розпочнемо наше свято.

Виконується пісня «Виростеш ти сину» на слова В. Симоненка, муз. А. Пашкевича.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
За тобою завжди будуть мандрувати |
Очі материнські і білява хата. | (2)

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть, |
Тугою прощання душу залоскочуть. | (2)

Можна вибрать друга і по духу брата,
Лиш не можна, сину, матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину, |
Вибрати не можна тільки Батьківщину. | (2)

Учитель. Далекий грудень 1979 року… Далека та чужа країна Афганістан… Безглузда війна… Скільки смертей, скільки горя за 10 років. Проте ця безглуздість не пременшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі. Ніхто та ніщо не має бути забутим, аби не забути — треба памятати, а щоб памятати — треба знати.
Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати память тих, хто поліг у афганських ущелинах, та поклонитися тим, хто прийшов із війни живим, хоча і з пораненею душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями — вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обовязок.

Учениця (Інна Коваль).
Очі туманить ядуча сльоза
Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза —
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й 20 не було йому літ…
Юним на вік і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки вас не вернулось з війни!
Скільки гибіє ще у неволі?

Ведуча 1 (Шинкарук Ріта). Афганська війна… Брудна, неоголошена... Але хіба війни бува¬ють чистими? Всі вони несуть смерть, одягають у жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни хо¬лодні очі, у війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика...

Ведуча 2 (Музика Мар’яна). 160 тисячам наших земляків призначено було пройти це жорстоке випробування. 3383 з них повернулися додому в цинкових тру¬нах, 12 тисяч залишилися інвалідами, понад 100 тисяч живуть і будуть жити з невиліковними хворобами, 86 укра¬їнських юнаків перебувають у полоні, більшість з яких за плином часу можна вважати зниклими безвісти. І всі воїни афганці живуть із найтяжкою душевною травмою, що їм залишила ця страшна війна.

Ведуча 1 (Шинкарук Ріта). З нашого району проходили службу в Афганістані 120 чоловік. Нині проживає на території району 50 чоловік. Не всі повернулися додому, 4 загинули. Це:
Гречко Олександр Віталійович — с. Камянече,
Ліщиновський Євген Дмитрович — Новоархангельськ,
Череднюк Валентин Анатолійович — Новоархангельськ,
Горячківський Володимир Володимирович — с. Підвисоке.

Ведуча 2 (Музика Мар’яна). В Афганістані проходили службу також наші односельчани, випускники нашої школи:
Іванішин Сергій Володимирович
Сергієнко Олександр Михайлович,
Кульчицький Сергій Борисович,
Горячківський Сергій Іванович,
Задорожній Олександр Миколайович

Ведуча 1 (Шинкарук Ріта). Ця війна триває і сьогодні, але без участі наших солдат. А тоді ж, ідучи у те пекло чужої країни з іншою вірою, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, тим, хто поневолений. Вони вірили, що йдуть не вбивати а захищати.
Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною кампанією. Але ця кампанія тривала майже 10 років і вимагала великих жертв.

Ведуча 2 (Музика Мар’яна). Афганістан... В епоху агонії «розвиненого соціалізму» у наш лексикон чорним клеймом устроми¬лося це голосне, як постріл; слово. Для тисячі українських сімей воно назавжди стало знаком лиха, символом нескінченних душевних мук і безутішного горя.

Ведуча 1 (Шинкарук Ріта). Тисячі наших хлопців загинули в боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісти.
Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час.
У скількох сімей у траурному обрамлені зберігаються фотографії синів! Одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм — право бути похованим на рідній землі.

Учениця (Кульчицька Яніна).
Ховали інтернаціоналіста
Ховали інтернаціоналіста,
Блищала глухо цинкова труна,
Нестерпно пахло тополиним листом
І плач дівочий танув, як струна,
Руда земля розверзлась чорнотою.
Чекає хижо мовчки на своє,
А мати на колінах у болоті обмащує труну:
«Чи ж там він є?!!»
Стоять, відводять очі вбік солдати
І шепотить сержантик ледве чуть:
«Не велено… Не можна відкривати…
Не велено…»
Уже струмки течуть,
Уже весна така глибока, рання.
Учора вже летіли журавлі.
Таке врочисте вийшло поховання:
Школярики стоять, учителі.
А голосок дівочий квилить, квилить.
Соромиться кричати на весь світ…
Кого клясти, кого назвати винним!
І що той світ? Хіба він дасть одвіт!
На хрест сусідній похилився тато.
Похнюпилися братики малі —
В селі ховали воїна-солдата,
У мирному вкраїнському селі.

Ведуча 2 (Музика Мар’яна). Афганістан. 27 квітня 1978 рік. У Кабулі військові, члени ліворадикальної організації Народ¬но-демократичної партії Афганістану здійснили переворот. Нова влада оголосила курс на соціалізм.
Кабульський уряд не визнали племінні й етнічні вожді, яким в Афганістані належить реальна влада на місцях. Вони стали формувати збройні загони «маджахедів» (борців за віру). У країні спалахнула громадянська війна.

Ведуча 1 (Шинкарук Ріта). У внутрішні справи Аф¬ганістану грубо втрутився Радянський Союз. В 1979 році радянські війська були введені на території Афганістану для підтримки-прокомуністичного режиму. У той момент ніхто не оцінив весь трагізм моменту. Було зовсім не¬реальне: військовим шляхом змуси¬ти народ чисельністю 17 мільйонів підкоритися непопулярному режиму, що спирався на радянські багнети. Почалася довга, жорстока і нікому непотрібна війна.

Ведуча 2 (Музика Мар’яна). "Цей час дав країні ціле покоління чоловіків, які твердо знають значення слова «військовий», знають ціну життю і, більше ніж хто-небудь ненавидять війну.
Адже більшість «обмежених контин¬гентів» в Афганістані становила мо¬лодь, що потрапила на війну чи ледве не зі шкільної лави. Але на війні до¬рослішають швидко...

Ведуча 1 (Шинкарук Ріта). Є машина часу на сві¬ті — це літак «Москва — Кабул», так написав у своєму вірші Олександр Карпенко.

Ведуча 2 (Музика Мар’яна). Можливо, він має рацію А може, це літак Ту-154 відніс тих, хто залишився, Баграми у Фергану.

Ведуча 1 (Шинкарук Ріта). Або запилений БТР, на якому 18 років тому 15 лютого 1989 року, останній наш солдат перетнув афганський кордон.

Ведуча 2 (Музика Мар’яна). Будь-який вид транспорту може стати машиною часу, якщо він відправйяєтебе з миру у війну й навпаки.

Ведуча 1 (Шинкарук Ріта). Складний шлях від миру до війни, але ще складніший — шлях назад.

Учень (у військовій формі) (Кравчук Микола). Адже війна — це інший світ, де час тече по іншому, де всі цінності виглядають інакше. Там перед кулею всі рівні: і полковник, і рядовий, там було про¬стіше. Там було видно ворога. Там не любили тих, хто вимагав: «Роби, як я сказав», а поважали тих, хто говорив: «Роби, як я».

Ведуча 2
(Музика Мар’яна). Давайте послухаємо уривки із листів воїнів-афганців:

Ведуча 1 (Шинкарук Ріта). Бобров Євген Петрович.

Учень (Донцов Владислав). «Зараз стоїмо у місті Кімиші. Уночі службу несемо, а вдень наш взвод споруджує для себе басейн. Води тут багато, тільки пити її страшно, потрібно кип'ятити, однієї дизентерії десять видів. Мама, все цвіте, трава, як унас — зелена, а які тут маки! Я пошлю тобі. Ночами, коли стою на посту згадую свій будинок, край свій...»

Ведуча 1 (Музика Мар’яна). Йому залишалося жити ледве довше місяця.

Ведуча 2 (Шинкарук Ріта). Грядушкін Сергій Ана¬толійович.

Учень (Іщенко Іван). «Мамо, не треба дарма лити сльози і оплакувати мене, адже я не навічно пішов служити, а всього лише на 2 роки, даремно не хвилюйся за мене і я обов'язково прийду. Міцно цілую, ващ син Сергій».

Ведуча 2 (Музика Мар’яна). Лист був написаний 14 березня 1981року. А наступного дня він загинув.

Ведуча 1 (Шинкарук Ріта). Милованов Сергій Олек¬сандрович.

Учень (Кравчук Микола). Привіт з Афганістану! Здраствуй, мамо! З гарячим привітом до тебе Сергій. Лист твій одержав, за який велике спасибі. Напишу трохи про себе: я живий, здоровий. Служба йде нормально, ще трішки і прийду додому тож картоплю й на мене са¬джайте. Мама, одним словом, все до¬бре. За мене не хвилюйтеся. Бережи своє здоров'я д ля онучат, адже їх у тебе стількибуде! Погода тут нормальна, багато зелені, я вже встиг засмагнути, удома так жодного разу не загоряв. Удень сонце жарить, а вночі про¬холодно буває. От, мабуть, і все, що я хотів написати. Мама, передавай великий привіт усім, кого я знаю, і хто мене пам'ятає. До побачення. Чекаю відповіді. Сергій. Мама, ще раз про¬шу, за. мене не хвилюйся, незабаром побачимося».

Виконується «Пісня про рушник (Рідна мати моя)», слова Андрія Малишка, музика Платона Майбороди.

Ведуча 1 (Музика Мар’яна). Якою любов'ю й ніжні¬стю наповнений лист, турботою не про себе, а про маму. У листі солдата, що перебуває в центрі воєняихдій, немає ні скарг, ні докорів, ні жалю, а є лише безмежна любов і турбота про близьку людину. Це відчувається в кожному слові листа. Звертання «мама» по¬вторюється багато разів, звучить, як мол итва, як приховане прохання про допомогу, можливо, тому від листа Сергія щемить так серце.

Ведуча 3 (Коваль Інна). Важкою була війна... Душмани незабаром одержали й осво-їли новітню зброю — аж до ракетних установок. Середньовічне за рівнем свідомості суспільство успішно проти¬стояло сучасній армії, використовуючи проти неї як недавно винайдені засо¬би воєн, так і тактику партизанських дій, засновану на віковому досвіді, на знанні місцевості, на тісному співро¬бітництві з «мирним» населенням. Важкою була війна... Душмани незабаром одержали й осво¬їли новітню зброю — аж до ракетних установок. Середньовічне за рівнем свідомості суспільство успішно проти¬стояло сучасній армії, використовуючи проти неї як недавно винайдені засо¬би воєн, так і тактику партизанських дій, засновану на віковому досвіді, на знанні місцевості, на тісному співро¬бітництві з «мирним» населенням.

Ведуча 4 (Зубніцька Зіна).Особливістю афганської війни була масова й щира релігійність місцевого населення. Це накладало відбиток і на ведення війни. Радян¬ські солдати почували, що це чужа війна, втручання у внутрішнє Життя цієї країни недоречно.

Ведуча 3 (Коваль Інна). Історія вже вчила: аф¬ганський народ завжди виходив пере-можцем у боротьбі із зовнішнім во¬рогом: будь-які спроби вторгнення на його територію закінчувалися для завойовників скорботно.

Ведуча 4 (Зубніцька Зіна). Сунутися в Афганістан було справою свідомо програшною і безнадійною. От тільки розплачува¬тися за недалеко-глядність радянського керівництвадовелося тисячам солдатів, офіцерів, їхнім дітям, матерям.

Ведуча 3 (Коваль Інна). 15 лютого 1989 року настав день, коли скінчився рахунок втратам наших солдатів, офіцерів, службовців.

Ведуча 4 (Зубніцька Зіна). На знак вшанування світлої пам’яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

(Хронометр відбиває хвилину).

(Учень читає вірш «Поставте скибку хліба на стакан»). (Іщенко Іван).
Поставте скибку хліба на стакан
І голову схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі ранив і скалічив.

Виконується танець з свічками.

Учениця (Маніло Олена).
О Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих синів, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати

Ведуча 3 (Коваль Інна). Падали хлопці на чужій землі, а в них на м’яких долонях лінії життя такі довгі і прекрасні… Разом із ними пішло в небуття чиєсь щастя. Разом із ними загинули їхні ненароджені діти. Але вони живуть у пам’яті бойових друзів, продовжують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть у зболених, згорьованих, люблячих, палких материнських серцях.

Ведуча 4 (Зубніцька Зіна).Їм випало жити – так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, віддаючи їй свої сили і вміння. Вони пройшли пекло війни Афганістану.

Слово надається воїну-афганцю Кульчицькому С. Б. (коментує фотографії альбому, розповідає про тяжкі роки війни)

(Діти вітають воїна-афганця, що запрошено на свято, дарують квіти).

Ведуча 3 (Коваль Інна). У кожному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилась закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Афганістану.

Ведуча 4 (Зубніцька Зіна). Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам’ятаємо. І на підтвердження цього стоять сотні пам’ятників та пам’ятних знаків по всій Україні.

Учитель. Тож пам’ятаймо про тих, хто воював в Афганістані і про тих, хто поліг в афганських ущелинах, адже солдат війни не вибирає.

Використана література:
1. Журнал «Виховна робота в школі» № 4 (29), квітень 2007 р.
2. Журнал «Позакласний час», № 2, 2007 р.
3. Журнал «Позакласний час» № 2, 2009 р.

Категорія: Розробки виховних годин | Добавил: linkinpark1945 (23.02.2011) | Автор: Добровольський Василь Михайлович
Переглядів: 5422 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 1
1  
Молодець, Василь Миколайович!
Зразу видно, що такий захід і справді був проведений у 8-му класі! dy

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 6
Гостей: 6
Користувачів: 0
Copyright Стеценко Н.М. © 2016
Сайт управляється системою uCoz