Святково прибраний зал, стіл застелений ска¬тертиною, а на ньому хлібина на вишитому руш¬нику, поряд - булочки, пиріжки, печиво. На ма¬ленькому столику ваза з колосками жита, пше¬ниці, вівса і польовими квітами.
У залі - стенд, на якому розміщені фотографії кращих хліборобів рідного села, книжки про хліб та працю на землі. На стінах - плакати з висловами про хліб:
«Нестрашна біда, коли є хліб і вода»
«Лежачого хліба нема ніде» ,,
«Шануй у хлібові свою й чужу працю»
У першому ряду запрошені на свято ветерани війни і праці - випускники нашої школи.

1-й учень.
Перед дорогою сідаймо за столи –
Так споконвіку трударям годиться.
Згадаємо усе, що ми пройшли…
2-й учень.
Благословенна ця священна мить:
Початку звершень, зустрічі й розлуки.
На стіл до хліба руки покладіть:
Робочі, чесні і всесильні руки.
3-й учень.
Їх цілували сонце і вітри,
Їх обпікали півночі морози,
Вони здіймали вище прапори.
Коли ми чули ворога погрози.

Ці чудодійні руки все могли –
В пустелі - сад. міста творили в пущі.
Вони, мов крила наших душ були,
Вони простерті й нині у грядуще.

1-й учень.
«Земля - на зерняті стоїть», - так говорять у народі. Бо саме на колоссі звичайному й дивовижному з віку у вік трималися людська доля. Сотні тисяч слів у нашій мові, але першими за важливістю є: «Україна, народ, праця, хліб». Хто не знає, що таке праця і хліб, той перестає бути сином народу. Сьогодні ми й погово¬римо про хліб.

2-й учень.
Із давніх давен народ наш над усе цінував хліб, сіль і честь. Хліб - то багатство, достаток. Сіль - то гос¬тинність і щирість. А честь — то людська гідність, за яку пращури наші стояли, не маючи навіть шматка хліба, ані дрібки солі. І нам, спадкоємцям, заповідали стояти на тому.

3-й учень.
Хліб відомий людині з давніх часів. Він прабатько всіх продуктів харчування. Вчені-археологи різних країн світу після вивчення чис¬ленних матеріалів підтвердили, що дійсно пер¬шою хлібною рослиною треба вважати не сучасні злаки - жито й пшениця — а дуб. Високі врожаї його жолудів люди використовували для приготу¬вання хліба в дуже давні часи.
1-й учень.
У незапам'ятні часи на лісових галя¬винах та луках густо квітували різні злаки, зок¬рема дикі попередники жита, проса й пшениці, розсіваючи під осінь зерно. Наші предки вже мог¬ли варити якусь там страву з цього дарового зер-на, спершу розмочуючи його у воді. Вчені засвідчують, що було це в мезоліті, тобто в сере¬дині кам'яного віку. Десь із тих пір і бере поча¬ток слово «хліб», таке дороге для нас сьогодні.
2-й учень.
Та назовсім утвердилося воно в слов'янських і близьких до них мовах у пізню епоху кам'яного віку. За 5-6 тис. років до н.е. людина винайшла кам'яну зернотерку, почала розмелювати злаки на муку. Замочивши подрібнене зерно у воді, вона відкрила новий вид їжі - кашу. Вчені вважають, що саме каша була праматір'ю хліба. Може, тоді, по недогляду жінка спекла твердий коржик. А холодна перепічка була вже хлібом. Але яким твердим, несмачним був перший хліб.
3-й учень.

Мій пращур брів із проліску густого,
Як звір голодний, бо не вполював.
Остання сила гаснула у нього
І, падаючи між високих трав.
Хапавсь у порятунку за стеблину.
Здавалось; на самісінькім крию
І ненароком у руці живинку
Відчув, затис, як знахідку свою...
Тоді, можливо, і з'явилось жито.
Коли мій пращур залишивсь живим,
Коли на сито пальців - перше сито –
Зерно просіяв і наситивсь ним...
Є відкриття, яких не вкриє мла...
Нехай минуть віки, тисячоліття.
А жінка та, що вперше хліб спекла.
Залишиться безсмертною у світі.
І хоч згубилось в плині літ ім'я,
І пам'ятника жінці тій немає,
А я її такою уявляю:
Вона як мати, як сестра моя
Із добрими ласкавими руками.
Як всі жінки у нашому селі.
Що творять хліб, щоденно творять хліб.
І все життя їх пахне колосками.

1-й учень.
У гостях жінки... Ми просимо їх роз¬повісти, як випікали, шанували хліб та що зна¬чить хліб наш насущний.
(Виступи гостей).
(Учні виконують пісню).
1-й учень.
Та не завжди селянин був хазяїном на землі. Може, тому таким близькими для доре¬волюційних селян були Маланчині думки, ніби підслухані М. Коцюбинським.
2-й учень.
Яка ти розкішна, земле. Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом, заквітчати квітами. Для багатого ти пишаєшся красою, багатого годуєш, зодягаєш, а бідного приймаєш дише в яму. Але пождіть, пождіть... Ще дочекаються наші руки обробляти свої ниви, свої городи, свої садки... Поділять тебе, земле, ой поділять.
1-й учень.
Наївна жінка гадала, що все щастя в своєму наділі. А про те забувала, що в дворі ані плуга, ані шкапини, що зібраного насіння виста¬чить, хіба що на грядку, та й коли вродить щось там - не знатиме, кому віддати його - за позички чи в податок.
2-й учень.
Пройшли роки, і селянин став воло¬дарем землі. Кров'ю захищали вони своє право на землю. Пережили селяни тяжкі роки індустріалізації, суцільної колективізації.
3-й учень.
В 20-х роках з'явилися перші посе¬ленці і в дикому Таврійському степу. Їх вражало рівнинне безмежжя і багатство незайманої землі. Молоді переселенці будували хати-мазанки, дбай¬ливо, по-господарськи обробляли землю.
Вчитель.
Грізний червень 1941 року. Фа¬шистські орди вкрили нашу землю димом пожа-рищ. Були саме жнива. І, щоб хліб не дістався во¬рогові, люди, плачучи, спалювали його. Взявши в руки гвинтівку, замість коси, пішов хлібороб за-хищати рідну землю. Трагічні були перші місяці війни. Після тривалих, кровопролитних битв наші солдати відступили.
2-й учень.
На війну пішли і наші односельчани. Стоїть у селі пам'ятник, а на ньому викарбувані імена загиблих односельців. Вони в наших сер¬цях, у наших ділах.
Солдатський хліб — черствий сухар,
І в казанку незмінна каша.
Ми винесли страшний тягар.
Така вже, видно, доля наша.
Нам не цуратися її.
Бо знаємо - іншої не буде,
Раз німчаї топчуть ту землю,
яка. нас вивела у люди.

Вчитель.
Воювали чоловіки, а село забезпечува¬ло фронт хлібом. Тяжку працю виковували жінки, діти, ті, кого не призвали.
Вчитель.
Війна залишила криваві сліди. Дове¬лося все починати з худої корови, запряженої у плуг, дідівських жорен та іржавих коліс. А виро¬щений урожай збирали до єдиного колоска. Шма¬точок хліба вважався безцінним подарунком.
Вчитель.
Пройшли роки, Україна стала неза¬лежною державою. Але і в цей непростий час хлібороб твердо стоїть на землі, має багатий досвід, знання. І найголовніше - любов до рідної землі, до ниви хлібодарної, якою не можна не пишатися.
3-й учень.
Нелегко дається нам хліб, справжню ціну складають йому хлібороби. Честь і слава хлібодарам, що живуть у моєму селі.
1-й учень.
Істинно, люди; живемо не хлібом єдиним,
Істинно так, коли має хліб на столі,
руки робочі завжди поважає
Здавна трудящий наш люд.
2-й учень.
Хліб, наче сонце, зігріє теплом.
Хліб поведе нас достойним шляхом.
Хліб, наче пісня, мистецтва краса:
свіжість йому дарує роса.
Твердість характеру - від хлібороба;
якість і зміст має вищої проби..
3-й учень
Хліборобська рідня, степові мої люди!
Ці привітні слова я не з дому припас –
Серед поля вдихнув з вітровієм у груди.
Виткав пісню із них по дорозі до вас.
(пісня).
Висновок:
Вчитель
Якби в нас було хліба стільки, щоб ми могли ним прогодувати весь світ, ми все одно сказали б бережіть кожну скибочку хліба, кожний колосок, кожну зернину, бережіть не тому, що ми скупі, а тому, що це наш хліб.

Не кидайся хлібом, він святий!
У суворості ласкавій,
Бувало, каже дід старий
Малечі кучерявій.

Не грайся хлібом, тож бо гріх!
Іще до немовляти,
Щасливий стримуючи сміх,
Бувало, каже мати.

І залишилося у нас
І зовсім це не хиба,
Глибока шана повсякчас
До хліба, до святого хліба.