Вівторок, 30.05.2017
Педагогіка
Меню сайта
Наше опитування
Ваше ставлення до кредитно-модульної системи
Всього відповідей: 2191
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.

Ми будем довго пам’ятати і вам забути не дамо
«Ми будем довго пам’ятати і вам забути не дамо!»
(до 21-річниці виведення військ з Афганістану)

Мета:ознайомити учнів з передумовами афганської війни, через поезію донести до їхніх сердець основну думку: війна – це безумство, це невиправдана жорстокість; виховувати в учнів почуття патріотизму, гідності та гордості за своїх земляків, вміння співпереживати.
Обладнання:На столику викладка літератури
«Ти вічний біль Афганістан...», на якій фотографії загиблих воїнів афганців, квіти, свічки.
Минають дні, ідуть роки,
Життя листки перегортає
А біль Афгану - на віки
В душі чомусь не замовкає
Шановні діти! 15 лютого виповнюється 21-річниця виведення з Афганістану обмеженого контингенту колишніх радянських військ. В лютому 1989 року закінчилась війна, яка принесла тисячі жертв, сльози і горе в мирні родини. Сьогодні ми з вами згадаємо героїв тієї страшної війни, полинемо в спогади і хочемо, щоб ці спогади пройшли крізь ваші серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше у світі - це війна. Ми повинні пам'ятати тих, хто її пережив, тих, хто не дожив, не доспівав, не до кохав.
Афганістан - це держава, що знаходиться в південно-східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з яких 8млн. афганці, а решта таджики, туркмени, узбеки, хазарейці.
До середини 70-х це була одна з найвідсталіших країн світу. Афганістан - це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, з висотою гір 7-8тис. метрів. 86 тис. населення проживають в аулах, у злиднях. З млн. чоловік ведуть кочівний спосіб життя.
У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя. У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз був зобов'язаний переозброїти афганську армію. І на прохання офіційного керівництва афганської держави надати воєнну підтримку.
В кінці грудня були введені десантні частини в Багрем, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.
Афган плював кулями в обличчя нашим солдатам. Це була брудна, підступна війна, яка тривала майже 10 років. За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім'я якої мети загинули десятки тисяч юнаків?
Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима. І терпли юні душі від втрати друзів, тих, хто ще вчора дарував їм своє тепло.
А потім повертався на рідну землю у цинковій труні. Це все потрібно було пережити. Але вони 19-ти річні свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов'язок.
Учень. Болить Афган, в душі туман t
Ніхто не знає, ніхто не скаже,
Коли і де, хто за ким,
В чужім краю на землю ляже.
Учень.
Очі туманить ядуча сльоза,
руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза —
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
сонячно так усміхався,
Ще й 20 не було йому літ...
Юним на вік і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки вас не вернулось з війни?
Скільки гибіє ще у неволі?
Класний керівник: Ця війна триває і сьогодні, але вже без участі наших солдат. А тоді ж, ідучи у те пекло чу¬жої країни з іншою вірою, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, тим, хто поневоле¬ний. Вони вірили, що йдуть не вбивати, а захищати.
Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною кампанією. Але ця кампанія тривала май¬же 10 років і вимагала великих жертв.
Тисячі наших хлопців загинули в боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісти.
Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мир¬ний час.
У скількох сімей у траурному обрамлені зберіга¬ються фотографії синів! Одну нагороду заробили во¬ни за проявлену мужність і героїзм - право бути по¬хованим на рідній землі.
Учень.
Ховали інтернаціоналіста,
Блищала глухо цинкова труна,
Нестерпно пахло тополиним листом
І плач дівочий танув, як струна.
Руда земля розверзлась чорнорото.
Чекає хижо мовчки на своє,
А мати на колінах у болоті обмацує труну:
«Чи ж там він є?!!»
Стоять, відводять очі вбік солдати
І шепотить сержантик ледве чуть:
«Не велено... Не можна відкривати...
Не велено...»
Уже струмки течуть,
Уже весна така глибока, рання.
Учора вже летіли журавлі.
Таке врочисте вийшло поховання:
Школярики стоять, учителі.
А голосок дівочий квилить, квилить,
Соромиться кричати на весь світ...
Кого клясти, кого назвати винним?
І що той світ? Хіба він дасть отвіт?
На хрест сусідній похилився тато,
Похнюпилися братики малі –
В селі ховали воїна-солдата,
У мирному вкраїнському селі.
Класний керівник: Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила близько 4000 молодих хлопців, 6000 стали інвалідами, ще
72 чо¬ловіка залишились в полоні або пропали безвісти.
Третина учасників афганської війни була родом з квітучої української землі. На їх долю випало випробування вогнем і кров'ю. Скільки їх голубооких, русявих і чорнявих синів України загинуло на тій землі.
3 Тальнівщини в Афганістані воювали 115 чоловік. Повернулося - 109. Загинуло - 6. Не повернулися до рідного краю: Чорний Віталій Тарасович із Заліського, Штурхаль Василь Анатолійович із Романівни, Романенко Григорій Анатолійович з Тального, Костенко Василь Іванович з Гуляйки, Лисюченко Олександр Петрович з Тального, Самойлов Сергій Іванович з Левади, Боєв Юрій Дмитрович з Тального повернувся з підірваним здоров'ям і помер від ран. Молоде життя обірвалося. Солдати гинули. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати, коли ще тільки починаєш жити.
Пам'ять загиблих вшановуємо хвилиною мовчання.
Станьмо, постіймо хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемить серце за тих, хто світить нам із небес, а може із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори.
s
Учень. Афганська війна –
Не наша вина
Ми молодість там залишили
Щоб ви пам’ятали жили

Учень. Поставте скибку хліба на стакан
І голову схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі ранив і скалічив.
Класний керівник: Падали хлопці на чужій землі, а в них на м'яких долонях лінії життя такі довгі і пре¬красні... Разом із ними пішло в небуття чиєсь щас¬тя. Разом із ними загинули їхні ненароджені діти. Але вони живуть у пам'яті бойових друзів, продов¬жують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть у зболених, згорьованих, любля¬чих, палких материнських серцях.
Імена цих хлопців навічно вписані в літопис нашої пам'яті.
( Учні розповідають про воїнів – афганців)
Учень:Лисюченко Олександр (1960-1980)...Хто б міг подумати, що так складеться його життя-буття, що забуявши одного разу рясним цвітом, раптово обірветься на самому злеті. ... Проводжали Сашка в армію: мати, брат, наречена Галя. Щось недобре відчувало дівоче серце, але вимовити не могло. Його підтримували її листи: Залишилось ще півроку. Діждусь, а потім побачимо. Нічого не хочу загадувати на перед, аби не наврочити. Люблю. Цілую. Галя». Цей лист повернеться в Тальне. Над речами сина ридатиме мати. За яких обставин загинув Сашко «зверху» було наказано мовчати. Але друзі написали, що загинув він під час бойової операції. Сашко кинувся на допомогу товаришеві. Одна з куль потрапила йому в голову. Він виконав свій
обов'язок рятувати інших.
«Ти добром життєве світло запалив, а твоє погасло, залишивши сльози, печаль і світлу пам'ять» - написано на пам'ятнику воїну.
Учень: 3 дитинства мрів стати агрономом Василь Штурхаль (1959-1980) із Романівки. Закінчив Тальянківський технікум. Весною 1979 року встиг засіяти своє поле, як сурма покликала у солдатський стрій. А через рік в Романівку прийшла страшна звістка. Колону з продуктами обстріляли душмани. Василь вирвався вперед на зустріч вогню. Помер від ран.
Учень: Сергій Самойлов (1963-1983) навчався у Білашківській школі, Тальнівському будівельному технікумі. Мріяв, обравши наймирнішу професію, дарувати людям щастя, радість, затишок... Та не судилось. 30 березня 1982 року місцем служби йому став Афганістан. A 3 червня 1983 року тільки но Сергієві виповнилось 20 років - його не стало. Сергій Самойлов здійснив подвиг, за це його нагороджено орденом Червоної Зірки (посмертно). Ім'я Самойлова носить вулиця в місті Тальному., с.Леваді та Білашківська школа.
Учень: В неповні 20 років загинув, виконуючи так званий інтернаціональний обов'язок в Афганістані Василь Костенко( 1964-1985) із с. Гуляйки. Вася закінчив середню школу. 1982 року був призваний до лав Радянської армії. Прослужив рік. В одному з боїв загинув. Його ім'я носить вулиця в с. Гуляйці. Біля школи встановлено меморіальну дошку. На його честь проводяться спортивні змагання.
Учень: Як тяжко усвідомлювати, що цих молодих хлопців немає серед нас. Григорій Романенко (1960 -1987) змалку сирота, знав ціну доброго слова, дружби. Закінчив школу інтернат, ПТУ і саме в армійському строю відчув, що захищатиме вітчизну. Мріяв стати офіцером. Та спочатку вирішив випробувати себе на мужність і попросився служити в Афганістані. Там Гриша познайомився з медсестрою, тальнівчанкою Наталкою. Покохали один одного. 17 січня 1987 року прапорщик Романенко виїхав у чергове відрядження. Машини були обстріляні душманами. Григорія було поранено. Але його життя не вдалося врятувати.
Учень: Чорний Віталій (1968 - 1987). Віталій потрапив у Афганістан під кінець епопеї обмеженого військового контингенту і загинув у ході його безславного виведення. У нашому краї йому випало бути останньою жертвою безглуздої війни.
У своїй військовій частині Віталій служив радистом. Той хто знайомий з ратною справою, пам'ятає, як полювали за ним снайпери. Адже від зеленої коробки з антеною часто - густо залежало життя і смерть бійців.
В одному з боїв ворожий снайпер влучив юнаку прямо в серце.
Рядовий Чорний Віталій Тарасович нагороджений орденом Червоної Зірки.
Класний керівник: Молоді герої, про яких ми сьогодні розповіли, здійснили подвиг, прославили своє покоління. Своїми вчинками вони вчать нас бути людьми. Бо тільки людина здатна піднятись над інстинктом самозбереження в ім’я врятування інших.
Ніхто не забутий,
На попіл ніхто не згорів...
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть.
І доки є пам’ять людей
І живуть матері,
Доти й сини, спіткнулись об кулі,
Живуть
«Нема більшої любові, ніж та, коли поклав душу свою за друзів», - сказано в Євангелії. Тож наші хлопці віддавали своє життя, вважаючи, що захищають інтереси дружнього афганського народу.
Час лікує рани. Але фізичні. А в душі, у пам 'яті воїнів - афганців назавжди залишаться суворі будні Афганістану, які випали на їх долю.
Їм випало жити - так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, віддаючи їй свої сили і вміння. Вони пройшли пек¬ло війни Афганістану, вони не поповнили списки за¬гиблих, вони і є тією пам'яттю, що пише історію.
У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани аф¬ганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Афганістану.
29 вересня 2005 року на екранах ук¬раїнських кінотеатрів вийшов фільм «9 рота». Пер¬шими його подивились ветерани Афганістану в кіно¬театрі імені Олександра Довженка.
Фільм розповідає саме про останні дні пе¬ребування радянських воїнів на території Афганіста¬ну, кілька днів вирішують долю багатьох солдатів.
В основі фільму - реальні події. 9 рота 345-го ок¬ремого гвардійського парашутно-десантного полку була легендарною. Вона виконувала операцію «Магістраль». Лише четверо залишилися живими.
Покоління воїнів-афганців пройшло кри¬вавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам'ятаємо. І на підтвердження цього стоять сотні пам'ятників та пам'ятних знаків по всій Україні.

А зараз, ми усі класом підемо на могилу Самойлова Сергія і там ще раз вшануємо воїнів-афганців хвилиною мовчання.

Додаток
Фото загиблих афганців, земляків.
Самойлов Сергій

Чорний Віталій

Штурхаль Василь

Романенко Григорій

Лисюченко Олександр

Костенко Василь

Категорія: Розробки виховних годин | Добавил: masliy91 (02.03.2010) | Автор: Маслій Олександр ІІкурс 2 група фмф
Переглядів: 3891 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 2
2  
7-Б цей твір мій

1  
Оформлення бажано, щоб було кращим

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0
Copyright Стеценко Н.М. © 2017
Сайт управляється системою uCoz