Вівторок, 17.10.2017
Педагогіка
Меню сайта
Наше опитування
Ваше ставлення до кредитно-модульної системи
Всього відповідей: 2199
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.

Польща і Україна – спільне і відмінності в демократизації суспільства і освіти
Польща і Україна – спільне і відмінності в демократизації
суспільства і освіти:
1. Якщо порівняти ключові терміни в наукових публікаціях економістів і
політологів останніх 10-15 років, то виявиться, що для перших це
"глобалізація", для других – "демократизація" (напр.[1-3]). Керівники
міжнародних освітніх організацій й експерти вищого світового рангу
схилялися до урівноваженого поєднання одразу кількох термінів, серед яких
незмінно фігурували "демократизація" і "децентралізація" ([4] та ін.). Мабуть,
саме вони й були найближчими до істини, оскільки найвпливовіші світові
процеси другої половини ХХ століття мали надзвичайно виразне спрямування
до занепаду значення і впливу практично всіх тоталітарно-ієрархічних
структур, диктаторства і псевдодемократії. Відбувалося поширення
демократичного соціально-політичного устрою, зміцнювалося дотримання
засад всесвітніх конвенцій з прав людини і захисту дітей.
Під час аналізу рушійних сил минулих і сучасних всепланетних подій
спостерігається різноманітність думок науковців і аналітиків. Для частини
науковців Росії та України фактором №1 впливу на континентальні і світові
події є змагання і суперництво груп націй і мегаетносів (у першу чергу –
слов'янського і германського) [5].
Та загалом на теренах СНД більш поширеною є так звана "цивілізаційна"
гіпотеза, що спирається на виведення на чільну позицію суперництво
євроатлантичної й азійсько-борейської цивілізацій. Як відомо, у першу
входять більшість держав "золотого мільярду" (члени Європейського Союзу,
США, Канада та ін.), в другу – Російська Федерація і переважна більшість
країн Азії (включаючи арабський світ) [6 та інші]. Євроатлантична цивілізація
орієнтується на людину як найвищу цінність буття, формуючи на цій
гуманістичній основі ідеали всіх своїх суспільних процесів: демократію,
громадянське суспільство, ринкову економіку, повагу до приватної власності,
правовий державний устрій, громадське самоуправління та ін. Євроатлантичні
країни ініціювали створення наднаціонального законодавства у вигляді
конвенцій про права людини і захист дітей, спромоглися досягнути їх
підтримки переважною більшістю країн-членів ООН (включаючи й ті, які не
могли похвалитися демократичним устроєм).
У державах азійсько-борейського типу вищим пріоритетом була і
залишається централізована держава. Саме вона (точніше – диктатор чи
керівна еліта) має визначальний вплив на всі суспільно-економічні процеси,
включаючи формування і визначення засад і норм життєдіяльності кожного
індивіда. В азійсько-борейській цивілізації другорядним феноменом є
твердження про цінність кожної особи, оскільки пересічний громадянин
вважається пішаком в іграх можновладців, є легкозамінною складовою
частиною величезної державної піраміди-ієрархії.
Звичайно, ці та інші точки зору (наприклад – поділ світу на Південь і
Північ тощо) мають повне право на існування та аналіз у наукових працях. І
все ж вони відзначаються обмеженими евристичними можливостями, оскільки
надаються для пояснення і прогнозів лише частини світових подій (в першу
чергу – регіональних явищ). Ми схиляємося до того, що культурно-релігійн,
регіональні, географічні та інші впливи подібного невисокого рангу слід
розглядати як чинники другого плану, віддавши першість глобальній еволюції
всіх народів і країн по східцях формування та удосконалення "сходинки"
суспільств – аграрного, індустріального й постіндустріального
(інформаційного) [3,7].
Дуже важливим ми вважаємо те, що на всій планеті глобальні зміни
"працюють" на утвердження демократії, поглиблення і поширення гуманізму,
зникнення економічно-соціальної бази для примітивних "однопірамідальних"
суспільних побудов. Якщо скористатися запропонованим в останніх статтях
Корсака К.В. методом побудови "сумпільно-еволюційних" таблиць (напр.
[8,9]), то легко прийти до табл. 1, що розглядає зв'язок типу суспільства з
домінуючим способом соціалізації, зокрема, актуальністю громадянської
освіти.
Таблиця 1. Еволюція загальної і громадянської освіти у трьох
суспільствах
ХАРАКТЕРИСТИКИ Аграрне ІСндУуСстПрІіаЛлЬьнСеТ ВА Інформаційне
1. Час виникнення 8000 р. тому Після 1660 р. Після 1960 р.
2. Розподіл активного населення за сферами
діяльності:
в аграрному секторі;
у промисловості;
у третинному секторі (освіта,сервіс...)
>40%
15 - 25%
до 10 - 15%
10 – 20%
> 40%
15 – 25%
< 10%
< 30%
> 60%
3. Організація суспільства Примітивна Складна Дуже складна
4. Домінуюча політична система Абсолютизм Тоталітаризм чи
демократія
Розвинена
демократія
5. Місце набування професії В межах сім'ї На виробництві В системі освіти
6. Загальна характеристика освіти
6а. Тривалість обов’язкової освіти
6б. Тривалість первинної** освіти
Коротка
1-4 роки
2-7 років
Тривала
7-11 років
10-16 років
Безперервна
12-14 років
>18 років
7. Парадигма (головний принцип) освіти Тоталітарна Адаптаційна Гуманістична
8. Мета освіти (політична) Виховання раба
і патріота
Виховання
патріота
Формування
вільного
громадянина
9. Мата освіти (навчальна) Надати ази
грамотності
Надати загальну
і/чи базову
профосвіту
Забезпечити високу
професійну
компетентність
10. Політичний агент, що має головний вплив
на освіту
Церковні і
світські
владики
Держава
(тоталітарна чи
демократична)
Громадськість
(виборці через
систему законів)
11. Роль організованої громадянської освіти Відсутність
потреби Незначна Дуже важлива
* ВНП – валовий національний продукт, найважливіший сучасний інтегральний показник
економічного розвитку й багатства нації, що безпосередньо визначає рівень життя,
оплат, споживання тощо.
** первинна освіта (Education initiale) – всі види навчання і отримання фахової
компетентності від народження людини до моменту її входу на ринок праці чи початку
виконання обов’язків члена нової родини
З аналізу і співставлення наведеної таблиці однозначно випливає
висновок – громадянська освіта не є випадковістю, пов'язаною з впливом
тимчасових індивідуальних чи колективних інтенцій. Йдеться про те, що
формування толерантних, урівноважених, гуманних і відповідальних членів
інформаційного суспільства, "озброєних" критичним і творчим мисленням,
високим рівнем автономії просто неможливе без перетворення у ХХІ столітті
громадянської освіти в один з центральних елементів цілей, змісту і методів
діяльності систем навчання і виховання (первинної освіти).
2. Громадянська освіта є потрійно важливою для групи держав, які
перебувають у стадії складного і суперечливого переходу від політичного
тоталітаризму і економічного планового централізму до демократичного
політичного устрою і системи соціального захисту громадян в умовах
регульованої ринкової економіки. Не потребує додаткових запевнень
твердження про те, що до групи подібних держав входять Польща і Україна,
які вирішують подібні соціально-політичні проблеми і намагаються
демократизувати й децентралізувати системи освіти.
Якщо розпочати з певного узагальнення наслідків і досягнень цих
процесів, то виявиться, що за десятиріччя 90-х років доробок Польщі у
демократизації й реформуванні освіти виявився приблизно утричі більшим
досягнень України. Дійсно, у наших західних сусідів
- створена система державного-громадського управління освітою (що
виключає "силові" акції міністрів, подібні до введення 12-бальної
шкали оцінювання в Україні);
- контингент студентів в закладах університетського рівня зріс у
чотири рази (в Україні приріст приблизно 50%) та ін.
Чим можна пояснити такий великий розрив в ефективності дій реформаторів
обох країн?
По-перше, поляки мали сприятливіші стартові умови. В соціалістичний
період обидві країни були членами ООН та ЮНЕСКО, але відрізнялися
свободою дій. Притримуючись спільної політики країн-членів Варшавського
договору, уряд Польщі все ж був відносно незалежним в освітньо-культурній
взаємодії з іншими країнами. Україну ж ніхто на Заході не вважав автономним
партнером, оскільки для всіх серйозних справ наші освітні керівники змушені
були отримувати дозвіл з Москви.
Другим фактором на користь Польщі була висока активність дисидентів-
освітян. Дозвіл уряду на діяльність незалежних профспілок у жовтні 1980 р.
дав їм змогу створити Національну координаційну комісію з виховання і
навчання в складі потужної профспілки «Солідарність». Ця Комісія навіть в
умовах військового стану й обмеження на свободу слова порівняно успішно
продовжувала захищати ідеали демократії і свободи, розвінчувати ілюзорність
тверджень контрольованої урядом преси про незвичні досягнення
соціалістичного ладу в сфері освіти [10].
Більшість населення Польської Народної Республіки була незадоволена
швидким зменшенням на початку 80-х років студентських контингентів і
малою доступністю вищої освіти, надмірною професіоналізацією середньої
школи, відсутністю у програмах з історії правди про трагічну долю польських
громадян на теренах СРСР. Громадськість була на боці “Солідарності” в її
пропозиціях значно поліпшити фінансування системи освіти, дозволити
діяльність приватних шкіл і вузів, демократизувати діяльність решти закладів
як передумови прогресу країни і наближення її до західноєвропейських
стандартів соціального і політичного життя.
Третя перевага Польщі – швидкий і безболісний перехід повноти влади
від комуністів до дисидентів. Це розчистило шлях до комплексних соціально-
політичних і економічних трансформацій у Польщі в 90-х роках і дуже
сприяло їх високій ефективності.
Соціально-політичні передумови для перемоги демократичних сил в
Україні 80-х років були значно гірші, як у Польщі. Там ідеологізація
населення була неглибокою, а система освіти зберігала багато рис суто
національної. В Україні ж понад три століття йшла колонізація та русифікація,
витіснення української мови і культури під приводом створення «єдиної
нації». Відтак, для українських дисидентів головним були питання
незалежності, а не освітні чи культурні питання. Реформи освіти не були
суспільним пріоритетом, вони так і не стали фактором об'єднання всіх
політичних сил, пріоритетом діяльності і громадян, і вищого керівництва [11].
3. Прихід у Польщі до влади представників «Солідарності» і демократів,
що мали попередній план дій, започаткував серію глибоких законодавчих
реформ не тільки в економіці і політиці, але й в освіті. Їх основою стала нова
Конституція Польщі, що проголосила примат християнських цінностей і
положень декларацій про права людини і захисту дітей, а також заборонила
поширення всіх екстремістських ідеологій, включаючи фашистську і
комуністичну. У Польщі всього за два роки був прийнятий комплекс законів,
що глибоко демократизував управління системою освіти, дав автономію
вузам, а головне – створив механізми суспільного контролю за відповідністю
постанов і рішень державних органів (міністерств, комітетів і ін.) до положень
законів і інтересів усіх громадян країни. Національні меншини, що мешкають
у Польщі, одержали можливість задовольняти свої освітньо-культурні
потреби.
В Україні також сталися значні зміни, але вони були орієнтовані на
відновлення і зміцнення незалежності, надання українській мові статусу
державної. Як відомо, все це сталося в 1991 р. ще до проголошення
незалежності і підтвердження її на всенародному грудневому референдумі.
Опинившись на периферії економічно-політичних змін, реформи освіти були
некомплексні й уповільнені. Серед багатьох причин - економічна криза,
рівновага сил реформаторів і консерваторів у Верховній Раді, неточне
визначення світового рейтингу освіти в Україні тощо.
У Польщі глибокі демократичні зміни розпочалися з "розкріпачення"
вищої освіти. Для цього була прийняті група економічних та освітніх законів,
що створили чималу свободу для формування недержавного сектора освіти,
інноваційності і творчості навчально-наукового персоналу та ін.
Так сталося, що всю першу половину 1990-х років у Польщі точилася
дискусія щодо шляхів перебудови нижчих рівнів освіти. Тому середня школа
лише з 1998 р. вступила в період організаційних реформ, що набрали розмаху
з 1999/2000 навчального року. Центральними у реформі школи є два
нововведення:
а) виділення підлітків (класи 7-9) із загальних закладів в окремі, названі
гімназіями;
б) створення нових програм і системи виміру прогресу учнів, орієнтованих
не на акумулювання ними максимального обсягу інформації, а придбання
групи важливих умінь і навичок (заснованих, звичайно, на базових наукових
знаннях).
Відмова від надмірної централізації у сфері вищої освіти й демократичні
закони сприяли появі десятків недержавних вузів і загальному збільшенню
набору на перший курс вузів Польщі більш, як у п'ять разів. Важливо й те, що
цей успіх був досягнутий «природним чином», без такого ж збільшення
бюджетного фінансування. Вищі Успіхи Польщі й у введенні кількаступеневої
вищої освіти, зміцненні зв'язків і навчально-наукових обмінів з розвиненими
країнами. За 90-ті роки значно зріс інтерес молоді до вивчення іноземних мов,
інформаційних технологій і, що особливо приємно, до науково-дослідної
діяльності.
Польська освіта скористалося досвідом і підтримкою розвинених країн, у
першу чергу, країн-членів Європейської Спілки і США. Поляки вдячні всім
партнерам і намагаються розширювати взаємодію і з розвиненими, і з екс-
соціалістичними країнами. Загальний вектор реформування системи освіти
має чітку орієнтацію на інтеграцію її в західноєвропейський освітній простір.
Для теми нашої розмови дуже важливий факт великої фінансової та
інтелектуальної підтримки країнами Заходу (насамперед – США) програми
створення у Польщі повноцінної громадянської освіти. Центром зусиль були
обрані не університети, а школи.
Серед багатьох варіантів застосування у школі спеціалізованого курсу
польські керівники-реформатори віддали перевагу американському
«Громадянському вихованню» (Civic Education) з огляду на особливо великий
досвід науковців і педагогів у створенні його програми і методики викладання
[12].
Керівництво Міністерства національної освіти Польщі прийняло рішення
про першорядність створення свого варіанту цієї соціалізуючої дисципліни і
доручило його виконання відділу, що відповідав за підготовку і підвищення
кваліфікації вчителів. Ця постанова і готовність виділити кошти з бюджету на
створення громадянської освіти полегшили переговори з американською
стороною і сприяли залученню фінансових ресурсів кількох державних і
приватних фондів США. Помітну підтримку цей складний проект отримав і
від Європейського Союзу.
Створення і апробація «Громадянської освіти (ГО)» включало у себе
кілька послідовних стадій, що відбувалися у Польщі і США:
1) Формування концепції ГО для нижчих рівнів школи. Тридцять п’ять
науковців і вчителів під час стажування у США разом з американськими
експертами уточнили цілі ГО, створили його концепцію й обрали зміст
окремих тем, що передбачалися до викладання у початковій і основній
школі. На початковій стадії були написані 16 окремих уроків, трохи
пізніше – хрестоматія для учнів, в яку включено було вже 36 тем.
2) Група польських науковців за кілька місяців перебування у США разом з
американськими колегами створили досить об’ємний – 82 уроки – курс
ГО для основної польської школи (6-8-й роки навчання). За підтримки
США видали перший підручник, через рік його розширили та
удосконалили.
3) Наступна стадія включала спільну роботу в державному університеті
штату Огайо групи польських і американських професорів над
програмою двосеместрової дисципліни. Її застосування у педагогічних
закладах Польщі дало змогу готувати молодих вчителів до викладання
ГО.
4) У 1993 році за спільного фінансування у Польщі було створено сім
спеціалізованих центрів перепідготовки вчителів, завданням яких на
початковій стадії було проведення конференцій, семінарів різної
тривалості для вчителів та інші заходи, що сприяли поширенню
інформації про ГО й залученню вчителів-новаторів до його
експериментального викладання.
Подальший розвиток програми впровадження ГО у навчальний процес
полягав у створенні цілої бібліотечки навчально-методичної літератури
польською мовою. Випробовуються різні варіанти ГО і підготовчих дисциплін
для вищих педагогічних закладів. Важливим продовженням всього проекту
стало розширення мережі центрів ГО і економічно-правової освіти молоді, а
також виконання наукових досліджень щодо конкретних ефектів викладання
ГО у школах.
На закінчення короткого викладу досвіду впровадження ГО у Польщі
наведемо огляд програми «Громадянської освіти» для основної школи.
1. Базові навички громадянина демократичної Польщі (17 годин).
2. Місцеве управління і самоуправління (12 годин).
3. Принципи демократії (13 годин).
4. Права людини і демократичні свободи (9 годин).
5. Співучасть громадян і громадська думка (14 годин).
6. Інституції демократичної держави (10 годин).
7. Вільноринкова економіка (15 годин).
8. Проблеми, що стоять перед Польщею, Європою і світом (9 годин).
4. В Україні спостерігається складне поєднання досягнень і втрат у сфері
освіти. Демографічний спад і економічна криза призвела до майже
дворазового зменшення кількості дітей у дошкільних закладах. На жаль, не всі
діти одержують гарну підготовку до початку навчання в школах, у наших
законах не передбачений, як у Польщі, рік спеціальної підготовки всіх дітей
до початкової школи.
Як і в Польщі, в Україні постійно розширюється сектор загальної
середньої освіти, що виводить на вищі школи. Отже, скорочується контингент
суто фахових закладів, де майже неможливо одержати повноцінну середню
освіту і вступити по конкурсу в університет. Розширюється застосування в
школах і вузах української мови, практично по всіх предметах видані нові
підручники. Але, на відміну від Польщі, в Україні так і не було виконано
порівняльного аналізу національної і закордонної шкіл по всіх головних
параметрах, а реформа школи новим законом «Про загальну середню освіту»
віднесена лише на перше десятиліття ХХІ ст.. Це означає, що пройде ще
багато років, протягом яких учнів будуть учити по-старому, без застосування
нових предметів і нових програм.
Найбільший прогрес відзначений в Україні в освіті університетського
рівня, але й він помітно менший польських досягнень ([13,14] та ін. ). В обох
країнах велика частина першокурсників самі оплачують навчання. У Польщі
податкове законодавство сприяє розвитку приватного сектора і прийому
студентів-контрактників у державні вузи, в Україні умови для цього гірші. Все
ж, з огляду на глибину кризи в економіці і постійне скорочення бюджетного
фінансування вузів, факт росту в Україні контингенту закладів
університетського рівня варто визнати значним досягненням національної
системи освіти.
Як і в Польщі, протягом 90-х років в Україні безупинно зростає
відкритість системи вищої освіти, кількість і результативність контактів із
колегами з розвинутих країн. Аналіз свідчить, що майже всі останні
нововведення в системі вищої освіти України орієнтовані на наближення
освітніх стандартів до європейського рівня. По суті, як і в Польщі, в Україні
мова йде про процес поступової інтеграції в європейський освітній,
культурний, а в майбутньому, і в економічний простір.
Література
1. Гальчинський А. Глобальна криза чи криза глобалізації? // Віче. – 2002. - №1 (118). – С.
44-50.
2. Печчеи А. Человеческие качества. – М.: Прогресс, 1980. – 302 с.
3. Тоффлер Э. Метаморфозы власти: Пер. с англ. / Э. Тоффлер. — М.: 000 «Издательство
ACT», 2001. — 669 с.
4. Mayor F. Przyszłość świata. – W-wa, Fund. studiów i badań edukac., 2001. – 545 s
5. Щёкин Н. НАТО – альянс обреченных // Персонал. – 1999. - №3. – С. 2-7.
6. Панарин А. . Жизненный мир и агрессия рациональности // Вестник высшей школы
(Alma mater) - №7. – 2000. – С. 3-11. - №8. – 2000. – С. 34-39.
7. Тоффлер Э. Третья волна. — М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ», 1999. — 784 с
8. Корсак К. Про роль Учителя в освіті ХХІ ст. // Початкова школа. – 2001. – №4. – С.11-
16.
9. Корсак К.В. Світ нового століття і його освіти // Віче. – 2002. - №1 (118). – С. 58-66.
10. Хиц К. Освіта Польщі: результати реформ // Світло. - №3. – 2000. – С.54-56
11. Василюк А.В. Головні особливості освітніх реформ у Польщі та Україні:
порівняльний аналіз // Освіта і управління, №4, 1998. — С.36-42.
12. D.Hursh Civic Education // The International Encyclopedia of Education. — UK, USA,
Japan; PERGAMON, 1994. — P. 767-770.
13. Основні показники діяльності ВНЗ України на початок 1999/2000 навчального року.
– Держ.комітет статистики України, Київ, 2000.
14. Polska. Rocznik Statystyczny 1998.
Відомості про автора:
Василюк Алла Володимирівна, кандидат педагогічних наук, доцент
Ніжинського державного педагогічного університету ім. Миколи Гоголя.
Категорія: Статті | Добавил: ssder (24.11.2010) | Автор: ssder
Переглядів: 4719 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Copyright Стеценко Н.М. © 2017
Сайт управляється системою uCoz