Неділя, 23.04.2017
Педагогіка
Меню сайта
Наше опитування
Ваше ставлення до кредитно-модульної системи
Всього відповідей: 2187
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.

Передамо, нащадкам наш найбільший скарб – рідну мову
«Передамо, нащадкам наш найбільший скарб – рідну мову»

Мета: Показати учням красу української мови, її багатство і велич. Розкрити значення рідної мови в житті кожного громадянина України. Пробуджувати бажання глибше вивчати українську мову. Виховувати любов до рідної землі, народу і його мови.

Епіграф:

Вивчайте мову українську –
Дзвінкоголосу, ніжну, чарівну,
Прекрасну , милу і чудову,
Як материнську пісню колискову.
А. Каніщенко

Хід уроку:

21 лютого наша країна разом з усім світом відзначає День рідної мови Це день повернення українців до їхньої історичної пам'яті. І одним із шля хів до такого повернення є оволодіння рідною, українською мовою. Шу каймо разом цей шлях. Намагаймося, розбудити заснулі серця наших спів громадян, допомагаймо їм усвідомити себе українцями. Повертаючись д національного - повертаємось до себе. З допомогою рідної мови.

21 лютого 1952 року в Бангладеш влада жорстоко придушила демон страцію протесту, спричинену урядовою забороною на використання країні бенгальської мови. Відтоді цей день у країні став Днем полеглих з рідну мову.

У жовтні 1999 року, на 30-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у пам'ять про цю подію було запроваджено Міжнародний день рідної мови який відзначають у різних країнах щорічно цього дня. Право на рідну мов - одне з головних прав людини, тому розмаїття мов на земній кулі потребує уваги і захисту.

Наша мова - одна з найдревніших і найбагатших серед тисяч мов світу. Згідно з класифікацією ЮНЕСКО, українська мова за влучністю пере дачі образу, дії, за милозвучністю посідає третє місце у світі після французької та іранської. Чи всі ми, носії цієї чудової мови, належно дбаємо про неї? Чи всі усвідомлюємо, яким великим скарбом володіємо?

Віками вдовбували в наші голови переконання, що українська мова - безперспективна, селянська, придатна лише для хатнього вжитку, що з нею, мовляв, у люди не виб'єшся. Століттями намагалися упевнити, що хохол малорос, як іменували українців, - людина другосортна порівняно з великоросом, себто представником великого російського народу. Цього відчуття меншовартості, як і рабської психології, значна частина українців не позбулася й досі.

У слові рідної мови прихована та енергія, що розкріпачує людину, ро¬бить її незалежною, допомагає усвідомити свою значущість у світі, дає захисток душі й духу. Ось чому імператори, можновладці, тирани всіх мас¬тей відчували ненависть до української мови, століттями намагалися пере¬творити народ у населення, безсловесну юрбу слухняних маріонеток, мов¬чазне, залякане, по-рабськи покірне робоче бидло.

Царська імперія вела наполегливу й жорстоку тотальну війну проти української мови, розпинала її, глумилася з неї. Починаючи від Петра І, кожні 10-15 років видавалися укази, циркуляри, розпорядження про заборону української мови в навчальних закладах, театрах, церквах, державних установах тощо. А царський міністр Валуєв, зазначивши у своєму циркулярі, що «никакого малорусского наречия не было, нет и не может быть, думав, що розчерком пера перекреслив цілий народ з його багатою культурною спадщиною, що плекалася віками.

СРСР після короткої перерви відновив русифікаторську царської Росії. Наприкінці 20-х років за розпорядженням Москви почалося перетворення української мови на діалект російської. Було «петлюрівську», літеру «г». Вилучалися із вжитку слова, що дуже відрізнялися за звучанням від своїх російських відповідників, а тому були мілі росіянам, які не володіють українською. У 1938 році вий про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках.

За Хрущова, у 1958 році батькам надавалося право звільняти вивчення в школі української мови.

За Брежнєва, у 1964, 1969 та 1979 pp. спецслужби СРСР кілька пожеж у відділах україністики різних бібліотек України. бібліотека Академії наук. Те, що не згоріло, вивезли на звалище й засипали землею. Такі ж пожежі сталися в інших національних бібліотеках та університетах.

У 1983 році спеціальною постановою ЦК КПРС про України вчителям російської мови встановлювалася зарплата більша, ніж за таке ж педагогічне навантаження вчителям української мови. Який геніальний задум для відвернення молоді від опанування вчителя української мови.

Коли під час перебудови всі республіки почали проголошувати свої мови державними на своїх теренах, Горбачов видав постанову про оголошення російської мови державною на всій території СРСР.

Після розпаду СРСР Росія докладає значних зусиль, щоб звуження вжитку російської мови в нових незалежних держав.

Нині наша Україна вже розміняла другий десяток років незалежності. А система українського книгодрукування і розповсюдження перебуває у тому ж стані тривалого застою (мізерні наклади книг поширюються переважно у столиці та інших найбільших містах, створ ну відносного благополуччя). А державна мова досі не стала їм дання в більшості українських вищих навчальних закладах, країні світу, крім нашої, можна почути з парламентської трибуни від народного обранця, що він знає державну мову, але принципово користується нею, бо такі, бач, у нього несхибні переконання.
Це тільки ми, українці, зі своїми почуттями меншовартості, закомплексованості дозволяємо принижувати нашу гідність, плювати с мовчки утираємося і навіть можемо ще й по-рабськи лакейству) гати перед україноненависниками, які вкрай знахабніли, розперезалися в нашому домі.

Безумний той, хто власною рукою
Заяву пише, щоб звільнить синів
Від мови рідної. Чи буде він в спокої,
Коли затихне України спів?
Бо найстрашніша у житті провина,
її ніякі сили не зітруть,
Як мови рідної соромиться людина,
Як сиву неньку віддає в «приют»!

Кажуть, у нації не відібрати майбутнє і минуле, якщо не знищити мову. Бо саме вона є тим річищем, що несе рідне слово із покоління в покоління. Коли ж замулимо його - перестанемо бути народом, нацією. Тож пильнуймо це чисте джерело, шануймо тих, хто несе українське слово, його утверджує і плекає. Не забуваймо імена тих, хто пішов у вічність, борючись за право називатись українцем, бажаючи бачити свою державу вільною та незалежною, а мову - пишною квіткою серед інших мов. Василь Стус, Василь Симоненко, Олесь Гончар, Ігор Білозір, Володимир Івасюк, Микола Хвильовий та багато інших...

Зерна любові до рідної мови. Нехай вони проростуть у серці кожної людини і заколосяться плідною нивою. Бо Слово живе, воно зародилося з Любові, воно сильне, бо зросло на Вірі. Слово віще, бо несе під серцем Надію, як дитя. Слово чесне, бо освячене Правдою. Слово заповітне, бо покликане здобути Волю.

Любіть красу своєї мови,
Звучання слів і запах слів.
Це квітка ніжна і чудова
Широких батьківських степів.
Всі каравани знайдуть воду
В краю пустель і злих негод.
Як річка з роду і до роду –
Так мова з'єднує народ.

Використана література:
1. Бєлінський Ю. З мовою важко, без мови - неможливо // Україна молода. -2003.-21 лютого.
2. Іваницька Г. Живи, державна, українська мово! // Журавлик. - 2002. - №1.
3. Карасевич В. Якого ми племені-роду? // Українська мова і література в
школі. - 2002. - №8.
4. Шульман Л. Чи заслуговує російська мова в Україні на статус другої державної? // Рідна школа. - 2001. - №9.

Категорія: Розробки виховних годин | Добавил: Sikalchuk (02.03.2010) | Автор: Сікальчук Олена
Переглядів: 5502 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 3.5/2 |
Всього коментарів: 2
2  
Чому в деяких словах і, навіть, реченнях зникли букви і слова?
Буде чим "вдарити" по промосковському підлабузництву донєцьких.

1  
Це монолог учителя української мови?

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0
Copyright Стеценко Н.М. © 2017
Сайт управляється системою uCoz