Олександр Антонович Захаренко - Педагогічні персоналії - Каталог статей - Персональный сайт
Неділя, 04.12.2016
Педагогіка
Меню сайта
Наше опитування
Ваше ставлення до кредитно-модульної системи
Всього відповідей: 2160
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.

Олександр Антонович Захаренко

Олександр Антонович Захаренко

Все життя його тягло в небо, в космос; у юності він мріяв про авіацію, не склалося; став учителем у селі, яке не на кожній карті й знайдеш. Проте вчителів такого рівня і тоді, в Союзі, було менше, ніж космонавтів. 1983-го це визнали, він дістав звання народного вчителя СРСР. У 2002-му Сахнівська школа Корсунь-Шевченківського району Черкащини набула офіційного статусу «Авторська школа О.А.Захаренка». Сталося це за три місяці до смерті Олександра Антоновича. У 2007-му Міністерство освіти і науки України запровадило медаль ім.Олександра Захаренка. 

Олександр Антонович Захаренко народився 2 лютого 1937 р. в м. Кам'янка Кам'янського району Черкаської області в сім'ї службовця. А вирішилося все , мабуть, у 1964-му, коли Олександр Антонович, відслуживши в армії спробував вступити до університету.
Як не став випускником КДУ, героєм праці та союзним міністром
Відомі випадки, коли майбутніх видатних музикантів не приймали до консерваторії, художників — до академії, артистів — в училище. 1959-го Захаренка не взяли на фізмат Київського університету. Через рік він вступить до Черкаського педінституту , в якому вже у ХХI столітті на кафедрі теорії й історії педагогіки буде створена школа-лабораторія, яка впроваджує в сучасність його ідеї. Нинішній Черкаський університет дорожить пам’яттю про свого видатного випускника, видає його праці та книжки про нього. Тут пам’ятають різні періоди його життя.
Ректор ЧНУ ім. Б.Хмельницького, доктор педагогічних наук Анатолій Кузьминський: «У 1978 році до обкому КПУ, де я працював у відділі науки і навчальних закладів, надійшла з Москви рознарядка на нагородження. На звання Героя Соціалістичної Праці треба було подати одного педагога. Довго шукати кандидата не треба було. Швидко підготували документи на Олександра Антоновича і з легким серцем їх відправили. Та за кілька днів до нагородження, як сніг на голову: кандидатура Захаренка відхилена, потрібна жінка-педагог. Тоді, не секрет, траплялося, нагороджували не за реальні досягнення, а за рознарядкою: то партійних, то колгоспників... Певне, дотримувався і «гендерний принцип». Ми знайшли досвідченого шанованого педагога. Їй вручили Зірку, Олександрові Антоновичу — орден Леніна. У Кремлі нагороджена знічено підійшла до Захаренка: «Вибачте, Олександре Антоновичу, ваша заслужена нагорода дісталася мені». А він зовсім щиро замахав руками: «Та що ви, що ви! Саме ви заслужили це високе звання, я вас сердечно, від усієї душі вітаю!» . І в цьому був увесь Захаренко — делікатна, скромний людина, істинний інтелігент. Про його скромність і мудрість, свідчить і той факт, що якось він відмовився від посади міністра освіти в уряді Союзу. Про таку зіркову кар’єру, можливо, хтось і мріяв — від сільської школи — до московського олімпу, але відмовився він твердо: кабінетна робота на будь-якому рівні його не спокушала. Це притому, що багато в чому він був безвідмовний. Будучи депутатом усіх рівнів, він з однаковим сумлінням вникав у проблеми і тракторної бригади, й установ «союзного масштабу».
По закінченні фізико-математичного факультету Черкаського педагогічного інституту (1959) працював за призначенням у с. Сахнівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Відтоді його доля до кінця життя була пов'язана з цим невеличким «неперспективним» селом, яке мало статус бригади колгоспу «Маяк». Тут, у Сахнівській восьмирічній школі Олександр Антонович працював учителем математики і фізики до 1966 р. Молодий педагог активно шукав шляхи удосконалення навчального процесу, замислювався над новими підходами до організації виховного процесу в школі.
Спочатку він не був задоволений обраною професією: «Я й нині згадую недобрим словом тих людей, які мені порадили педагогічний замість авіаційного», — писав він із армії 1963-го. В рідній Кам’янці батько вже підшукав йому місце на заводі; будувалися плани. Про перспективи в Кам’янці Олександр Антонович писав дружині: «Це захоплює... але... Планера там немає, а в Сахнівці є! А коли до нього прилаштувати мотор, можна навіть і в Кам’янку літати щодня». І головне: «Я з кожним днем переконуюся, що без дітей я жити не можу (маю на увазі школу)...» Фраза про можливість польотів у Кам’янку не зовсім жарт. Ще до армії він знайшов на якихось складах справжнісінький планер БРО-17 (на сленгу авіаторів «Брошка», конструкція Бронюса Ошкініса), доставив його в Сахнівку, разом зі школярами відремонтував і кілька разів злітав. Планер запускався на довгих гумових джгутах за принципом пульки з рогатки. Однак можна було поставити й мотор. Тільки от хто ж дозволить таку самодіяльність?! Легко уявити, як воно було: «Ви що, хочете над секретними об’єктами літати? З якою метою?». Планер розібрали. Та свою роль він відіграв, час сприяв: Олександр Антонович сходу захопив дітвору мрією про небо, виготовленням моделей повітряних куль, літаків, ракет. Через роки на території школи з’являться два справжні літаки — військовий і пасажирський... У 1966 р. О. А. Захаренко призначається директором Сахнівської середньої школи і працює на цій посаді 35 років. Він виріс від звичайного директора школи до відомого не лише в Україні, а й за її межами новатора, першопроходця, знаного педагогічного мислителя, творця авторської школи, який збагатив теорію і практику виховання школярів оригінальними підходами й методами здійснення виховного процесу. На посаду директора школи Олександр Антонович прийшов уже досвідченим педагогом, маючи за плечима семирічний досвід вчителювання, під час якого сформувався як педагог, людина, громадянин. Він був передусім сільським учителем, директором сільської школи, що спонукало його та весь учительський колектив до створення системи діяльності сільської школи як центру духовності й культури всього села.
Розпочав молодий директор зі втілення своєї ідеї – створення навчально-спортивного комплексу із навчальними, ігровими, спальними кімнатами для учнів 1–4 класів, танцювальним залом, музичним салоном і двома басейнами: літнім і зимовим. Працювали всі: вчителі, діти й батьки – вся громада, і ця робота тривала 10 років (1973–1983). Потім взялися за спорудження культурно-музейного центру (обсерваторія, планетарій, демонстраційний і виставковий зали), закладку вирощування дендропарку.
Згодом директора охопила ідея створення музею села з художньо-меморіальним ансамблем «Криниця совісті» в пам'ять односельців – жертв голодомору 1932–1933 pp. з іменами 1200 загиблих (1990), обладнання місцевої радіо- і телемережі та підготовка й проведення щоденних передач з життя школи й села, випуск шкільної багатотиражної газети «Дівочі гори». Багаторічна дослідницько-пошукова робота і збір матеріалів до чотиритомної «Енциклопедії шкільного роду» стали своєрідним літописом історії села, в тому числі життя школи за останні півстоліття.
Зазначимо, що створення цих осередків дитячої діяльності відбувалося силами учительського та учнівського колективів, батьків, жителів села, місцевого колгоспу методом народної «толоки», як споконвіку було заведено в Україні.
Девізом Сахнівської школи є слова її директора: «Поспішаймо робити добро. Духовне добро. Воно стократ цінніше від матеріального». На фасаді школи зображено п'ять основних гасел навчально-виховного процесу, а саме:
• «Школа – колиска твоєї щасливої долі»;
• «Хай завжди буде мама»;
• «Без праці хліб не родить, не квітнуть троянди»;
• «Людина без захоплення – пуста людина»;
• «Вибрати не можна тільки Батьківщину».
Самобутній педагогічний талант Олександра Антоновича поступово розкривався у створеному за його ініціативи навчально-виховному комплексі з усіма умовами для навчання, виховання й розвитку дітей. Система роботи Сахнівської школи спиралась на урахування психологічних, фізіологічних та культурних особливостей розвитку дітей та їх практичному запровадженні в навчально-виховній роботі школи. Через такий комплексний і системний підхід Олександр Антонович Захаренко обґрунтував методологічні засади своєї «педагогіки конкретної мети», яка ставиться перед шкільним колективом, спрямовує його діяльність і об'єднує зусилля всіх у її досягненні. Це кредо Сахнівської школи не потребує додаткового тлумачення, а конкретизує увагу вчителя, педагога на досягненні всією системою створених у школі форм, засобів і методів висунутої, обґрунтованої й конкретизованої мети для кожного учасника педагогічного процесу в певний період діяльності.
О. А. Захаренко був одним із зачинателів педагогіки співробітництва – напряму в радянській педагогіці, що виник у 80-х роках XX ст. як протест проти традиційної системи освіти й виховання, яка викликала велику полеміку в педагогічних колах. Педагогіка співробітництва – це система форм, методів і прийомів у навчально-виховному процесі, які спираються на принципи гуманізму і творчого підходу до розвитку особистості – дитини. Саме такий підхід був характерний для педагогіки Олександра Антоновича. Як й інші педагоги-новатори, він висував, обґрунтовував і впроваджував практику ідеї творчої взаємодії вчителя і учня; навчання без примусу; ідею досягнення поставленої мети; індивідуального і колективного підходів до діяльності учнів; творчого самоврядування; особистісного підходу до виховання; співпраці вчителів з батьками, громадськістю тощо.
Батько Олександра — Антон Іванович — протягом багатьох років створював у Кам’янці книгу «Люби і знай свій рід і край!» Це своєрідна сага, написана сільським інтелігентом, яка охоплює період із 1770-го до 1983 року. Містить вона відомості про 250 представників роду. Це кам’янські «Сто років самотності». (І навіть не сто — двісті!) Антон Іванович зібрав розповіді й перекази про події давні та часи ще пам’ятні, описав перші десятиліття ХХ століття, побут, пам’ятні місця, пов’язані з Пушкіним і Чайковським. Безсумнівно, в цій книзі коріння «Криниці пам’яті», зведеної у Сахнівці, що стала чи не першим у країні пам’ятником загиблим від голодомору; на дерев’яних стінах 1100 імен. Очевидно, із батьківської книги «виросла» й «Енциклопедія шкільного роду», яка містить відомості про випускників сахнівської школи з 1937-го року. Епіграф до неї: «Люби і знай...» А на стінах шкільних коридорів сотні фотографій...
Олександр Антонович Захаренко є одним із яскравих представників інноваційної освітньої практики. Його концепція авторської школи передбачає:
1. Спрямування навчально-виховного процесу на поглиблення знань учнів та отримання потрібної і цікавої інформації, яку мають доносити до учнів вчителі.
2. Ретельно турбуватись про здоров'я дітей, про їх фізичну витривалість.
3. Не втрачати надбання історії. Вивчати традиції і звичаї народу, що прийшли до нас із сивої давнини.
4. Виховувати у дітей патріотичні почуття і гордість за родину, однокласників, односельчан, село, Батьківщину.
5. Обов'язковим предметом школи має бути "Материнство" або "Материнська школа" не лише для учнів, а й для тих жителів села, які збираються стати батьками.
6. Головна вимога школи – якісні і системні знання учнів, участь їх в олімпіадах, конкурсах від шкільного до державного рівня.
7. Випускники школи у своїх знаннях не повинні відрізнятися від учнів престижних закладів.
8. Авторська школа ставить своїм завданням навчити дітей бачити красу світу і берегти її»
Життя Олександра Антоновича було не багате на значні події. Він був дуже скромною людиною. Життя проходило в щоденних турботах про школу, дітей, вчителів, батьків. Але за радянських часів ім'я директора Сахнівської школи стає відомим всьому Радянському Союзу. На початку 1980-х років пройшла годинна зустріч в Останкіно з О. А. Захаренком у передачі «Сільський час». Відтоді авторська школа в с. Сахнівка стає відомою не лише в Україні, а й за її межами.
За час трудової діяльності він обирався депутатом різних рівнів від сільської Ради до Верховної Ради СРСР (1986–1991). Нагороджений орденом Знак Пошани (1971), має почесне звання Заслуженого учителя УРСР (1974), почесне звання «Народний учитель СРСР» (1983). З 1989 р. обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.
В листопаді 1992 р. створюється Академія педагогічних наук України і Олександра Антоновича було призначено її академіком-засновником. Сільський директор багато і плідно працював у складі Відділення дидактики, часткових методик та інформаційних технологій АПН України. Кожен його виступ на загальних зборах Академії ніс нові, оригінальні ідеї та пропозиції.
Поряд з роботою в школі Олександр Антонович зустрічається зі своїми виборцями (як депутат Верховної Ради СРСР), бере активну участь у комісії з реформи школи, засіданнях Дитячого фонду, виступає на різних конференціях, семінарах, зустрічах з молодими вчителями, директорами шкіл, виконує доручення члена Центральної ревізійної комісії, буває за кордоном у складі парламентської делегації у США, у ФРН – як керівник громадської організації «Педагоги за мир». Брав участь у кількох міжнародних форумах з питань навчально-виховного процесу в сучасних умовах. Серед громадських справ, якими він переймався, особливе місце посідає його керівництво Творчою спілкою вчителів, створеною у 1992 р.
Помер Олександр Антонович Захаренко 30 квітня 2002 р.
Ім'я цього талановитого вченого, організатора народної освіти, одного із засновників Академії педагогічних наук України відоме педагогічній громадськості далеко за межами України. Подвижницька праця, багатогранна громадська діяльність самобутнього вчителя, «скульптора дитячих душ», директора школи мають велике значення для розвитку педагогічної науки і практики.
У 2002 р., вже після смерті педагога, Сахнівській школі було надано статус «Авторської школи О. А. Захаренка». Його ім'ям названо вулиці в рідній Сахнівці та м. Корсуні-Шевченківському.
Популяризації педагогічної спадщини народного вчителя, видатного педагога сприяли перші Всеукраїнські педагогічні читання «Школа О. А. Захаренка як модель сучасної сільської школи» (6 травня 2003 p.). У Сахнівці готується до відкриття музейна кімната, присвячена Олександрові Антоновичу Захаренку, стеля в ній — чорна як глупа ніч. У день відкриття палець екскурсовода натисне кнопку, і над підведеними обличчями відвідувачів раптом спалахнуть сузір’я: він любив космос.
Праці:
• Захаренко О. А, Мазурик С. М. Становлення громадянина. К., 1976.
• Захаренко О. А, Мазурик С. М. Школа над Россю. К., 1979.
• Захаренко О. А. З щоденника директора школи (Сахнівська середня школа Черкаської області) // Рад. шк. 1987. № 5.
• Захаренко О. А. Виступ на пленарному засідання (на І з'їзді педагогічних працівників України) // Освіта. 1993. 27 січ.
• Захаренко О. А. Розраховуємо на мудрість: Думки з І з'їзду педагогічних працівників України // Вічне. 1993. № 3.
• Захаренко О. А. Знайомтесь: Сахнівська середня школа // Шкільний світ 1997. № 4.
• Захаренко О. А., Мазурик С. М. Життя запульсувало: Адаптація старшокласників до майбутнього життя // Освіта. 1997. 27 серп.
• Захаренко О. А. Творчі таємниці вчителів // Почат. шк. 1998. № 3.
• Захаренко О. А. Найболючіше – сільська школа // Пед. газ. 2000. № 10.
• Енциклопедія шкільного роду (автобіографічні дані, спогади, роздуми) / Автор ідеї, кер. О. А. Захаренко. Сахнівка, 2000. Т. І–II (1937–1976)- Т III–IV (1978–1998)
Щиро вболівав за долю рідної мови і директор Сахнівської школи на Черкащині Олександр Антонович Захаренко: «Красу своєї мови діти мають відчути душею і серцем, і не йти ні на які суржики, бо то сміття, бруд, що знекровлює рідну мову» . Нині україномовна дитина, молода людина відчуває навколо себе вакуум рідної культури. Недбале мовлення, брутальні лайки, примітивний і бідний словник, незграбні, обірвані синтаксичні конструкції, надмірні інтер'єктиви, невиразна дикція засвідчують душевну ущербність мовця, понижують не тільки естетичне враження, а й духовний вплив від такого спілкування. Власною освітньою і громадською діяльністю О. Захаренко стверджував: насамперед учитель, директор школи є носієм україноментальної мовленнєвої культури. Тільки високорозвинута мовна особистість учителя спроможна забезпечити ефективний педагогічний вплив на емоційно-почуттєвий світ учнів.
Наповнені філософською енергетикою добра і любові книги Народного вчителя Радянського Союзу О. А. Захаренка — про вчителя й учня, для вчителя, учня і батьків. Кожній з них («Гордієві вузли сучасної школи. Як їх розв'язати», «Суперечливі думки», «Поспішаймо робити добро», «Поради колезі, народжені в школі над Россю», «Слово до нащадків», «210 шкільних лінійок», «Енциклопедія шкільного роду» та ін.) властива рідкісна неповторність і глибина змісту. Педагогічні оповідання-роздуми про моральні, громадянські, трудові аспекти людського буття сягають філософського узагальнення.
Головне у книгах О. Захаренка — пошук шляхів, як «створити у селі таку школу, щоб діти зростали в ній мислячими, працьовитими, вдячними, закоханими у свій край, чутливими до добра і краси» . Реалізується ця мета у змістовності, прозорості, розкутості думок, їх логічній єдності, смисловому навантаженні, проблемності. Цілком погоджуємося з висловлюванням академіка О. Я. Савченко: «Перечитуючи сторінки книг, відчуваєш пульс його серця, чуєш проникливу інтонацію живого слова мудрого вчителя, директора, батька, громадянина» .
На системне вивчення, належне осмислення, широке використання й розвиток у сучасній школі заслуговують ключові теми й ідеї Олександра Захаренка: сім'я, дитина, учитель, мовна культура, літературне виховання, основи дослідницької роботи в школі тощо. У межах статті в загальних рисах окреслимо основні чинники мовної особистості О.А.Захаренка, охарактеризуємо педагога як ритора. Цей аспект залишається малодослідженим у лінгвометодиці й педагогіці. Джерельною базою слугують праці, промови і виступи талановитого вчителя , а також наукові розвідки і спогади вдячних сучасників про «романтичну, омріяну і водночас дуже практичну, цілеспрямовану, налаштовану на конкретні справи людину» .
Є підстави вважати, що основи мовної культури майбутній учитель О.А.Захаренко отримав у родині. Про це свідчить і щире побажання рідного батька педагога А. І. Захаренка «Люби і знай свій край». Цією цитатою-епіграфом починається чотиритомна «Енциклопедія шкільного роду». У мудрій і глибокій книзі читаємо також: «Ті почуття любові до рідного краю, Батьківської землі народжені з дитинства, з материнського молока, зі школи, з лелечого гнізда, що на зелених луках, голубої стрічки Росі і безкраїх пшеничних полів, з Дівочих гір». Рідні привчали зважено ставитися до кожного слова: колись батько казав мені: «Слова, що ліки, — допомагають людині лишень, коли вони сказані від душі, не забруднені карбованцевим брудом».
На основі повнозмістовних, філософських міркувань О. А. Захаренка про роль сім'ї можна скласти своєрідний педагогічний катехізис.
«Сім'я — це той еліксир психічного здоров'я, який би мав бути у кожної дитини. її (дитину) ніколи не треба принижувати, слід завжди бути уважним, жити думками дитини, і тоді настає «диво» — відростають в них крила, розправляйте їх для польоту і для віри в свої здібності, свою причетність до великої справи народів усієї України, а то й усього світу» .
«Міцна, багата духом, здорова розумом наша сахнівська сім'я. Яку не візьми, відразу відчуєш силу чистого джерела свіжості, людяності, патріотичного духу і бажання здійснити задумане, зберегти для нащадків наше прекрасне село, рідну школу з її нескінченними задумами і мріями .
«...кожна мати, кожен батько стають єдиними у всьому світі педагогами, які ведуть по життю свою малечу, спотикаючись, шукаючи свої шляхи, набиваючи гулі, не відаючи, що прийде час і розлетяться ластовенята, хто куди, зі свого гніздечка. А поки не розлетілись, то батьки, діти — ваша кров і плоть, і зробіть усе, аби вони були кращими, ніж ви, аби вони були сильніші, розумніші від Вас, аби були спритніші, кмітливіші, вижили в цьому світі, аби любов і добро були основними ідеалами здорової людини, людини завтрашнього дня, людини нового суспільства» .
Педагог володів мовою землі. На сторінках статей, книг «розсипані» емоційно забарвлені, благородні, величаві слова, стійкі звороти, образні порівняння. Кожне його слово промови й виступу — це соковитий і акварельний мазок:
«Живіть за принципом ластівочки: вона сама не поїсть, а дітям принесе»;.
«Ваші старенькі батьки немічні й хворі люди. Продовжіть їх свідоме життя хоч на хвилинку»;.
«Яка холодна і добра вода з криниці, мов весняний березовий сік. Набереш у долоні і відчуваєш — ти теж природа»;.
«Хай доля посміхається вам і вашим сім'ям весняним сонечком завжди і всюди!»;
«Любіть життя, бо воно єдине і ніколи не повториться... Насолоджуйтесь життям...Живіть так, щоб вам ніхто не дорікнув, що ви просто животіли, залиште після себе добрий слід. А ще прошу, діти мої, ніколи нікому не кланяйтесь, не ставайте на коліна перед ворогом і начальством» .
Сам яскравий приклад «сильної мовленнєвої особистості», Олександр Антонович виокреслює риси мовної особистості учителя. Хвилюванням за вчительство був перейнятий виступ О. А. Захаренка на парламентських слуханнях про стан освіти в Україні у 1997 році. Педагог-академік наголошував на фанатичній відданості вчителів школі і дітям:
«Якщо ще не все погано в світі, то це завдяки мудрості, вірі і впевненості нашого учителя, якого не зупинити і не залякати ні кризами, ні модними реформаціями. Любов'ю до дітей він жив, живе нині і довгі роки сяятиме зорею в серцях тих, хто робить перші кроки боротьби за життя в новому світі».
Неодмінною умовою успішної діяльності вчителя, вважав духовний батько сахнівчан, насамперед є добре знання «рідної колискової мови», «Шевченкової мови», «її величавої краси, голубиної ніжності, коханої щедрості, солов'їної музикальності» , висока культура усного й писемного мовлення. Талановитий педагог переконливо доводив, що кожна дитина — це творча особистість, яка розвиває себе засобами мови. Тож у душі вчителя має бути «закладено: стежити за чистотою власної мови, культурою висловлювань, «вимітати» частки бруду, що інколи, мимовільно, залітають у наш город, адже мова — це національна святиня, її треба берегти, щоб не було ніяких касетних скандалів, а через них втрати авторитету нації» .
Справжній вихователь, за концепцією О. Захаренка, — це той, «хто не такий, як всі, хто щодня радує їх новинкою, хто не буденно сіра, а святкова творча особистість, хто має знання ґрунтовні, із сумнівом і доказом, з власною думкою й елементом наукового дослідження», пробуджує в дітей природну обдарованість, прагне створити необхідний емоційно-інтелектуальний комфорт і для учнів, і для себе, отримуючи від цього моральне задоволення. «Без творчого вчителя не може бути ні нової школи, ні нового суспільства, ні вільної України» .
У педагогічних роздумах Захаренка визначено критерії професійно-мовленнєвої культури вчителя та шляхи її вдосконалення: обов'язкове знання норм сучасної літературної мови, використання їх як у формах усного, так і писемного мовлення; володіння термінологічною культурою й педагогічно орієнтованим етикетом, здібність до організації і проведення діалогу з використанням розмаїтості питань, аналіз власного мовлення, демонстрація учням акуратності і грамотності оформлення всіх видів записів, формування умінь аналізувати, зіставляти, аргументувати, вдосконалювати навички самостійної роботи з підручником (складання конспектів, тез, анотацій, рецензій), із словниками, довідниками, енциклопедіями.
Чудовий знавець дитячих душ, 0. А. Захаренко підкреслював терапевтичну функцію вчительського слова, потребу колег у знаннях з медицини та психології. На думку директора школи, насамперед своїм палким, сонячним, цілющим словом учитель може застерегти учня від зламу душі, запобігти сердечній травмі або загоїти рану, яка кровоточить.
Педагога хвилювали проблеми практичного й виховного аспектів мовної освіти, бо тільки задіявши їх, можна забезпечити формування в учнів мовного чуття (М. В. Гоголь називав це «мовним вухом») та мовного смаку, а відповідно й естетичного інтересу до рідної мови, бажання говорити нею гарно, вправно, з задоволенням. Одночасно й органічно з навчанням має здійснюватися мовне виховання і формування усвідомленої позитивної мовної поведінки.
Найкращим засобом впливу на людину, засобом виховання, основним джерелом задоволення мов-но-естетичних потреб особистості О. А. Захаренко вважав книгу. Головне завдання літературної освіти, на його глибоке переконання, — це навчити учня читати книги, тобто осмислювати, переживати те, що зображує автор, оцінювати, тобто співвідносити прочитане зі своїми уявленнями й цінностями, тоді не буде в учнівських творах «жодної стандартної, штампованої фрази». «Слід у школі користуватися правом правого й лівого листка, — зауважував Олександр Антонович, — тобто завжди характеризувати творчість письменника об'єктивно, дозволяти учням робити самостійні висновки, висловлювати власну думку» .
Студіювання праць педагога і науковця дає змогу стверджувати: Олександр Антонович Захаренко — справжній «носій елітарної мовної культури», вроджений оратор, котрий володів багатством українського лексикону, вмів дружньощирим, животворним, витонченим словом зацікавити, переконати, спонукати, заохотити, зріднити. Манера, стиль спілкування мудрої, доброзичливої, порядної людини були демократичними. Це вмотивовувалося високим рівнем загальної культури, мовнокомунікативної компетенції, здібностями до розвитку власного творчого потенціалу.
Не підвищувати голос на учнів, не зриватися, завжди володіти собою й не говорити зайвого — таким був девіз Олександра Антоновича як ритора. Упродовж сорока років сільський учитель фізики і математики створював у класі атмосферу невимушеної, корисної співпраці, духовного спілкування і мислення, перетворював учнів на співучасників творчого процесу пізнання. При цьому максимально турбувався про доступність навчального матеріалу, забезпечуючи його розуміння: умів захоплююче викласти суть справи й ненав'язливо прилучити до неї інших.
У наукових колах чи особистій дружній бесіді слухачів особливо зачаровувала вимовна манера Захаренка. Влучно ці якості охарактеризував випускник Сахнівської школи, головний редактор журналу «Педагогіка толерантності» Я. Береговий: «Його ораторській майстерності міг би позаздрити сам Цицерон» . Приємний різнобарвний тембр, спокійний, наповнений животворною енергією і всеперемагаючим оптимізмом голос, насичена добрим гумором говірка, уміння говорити чітко, лаконічно, щиро, модулюючи темп мовлення й інтонації. Емоційно насичене, колоритне, потужне мовлення директора було схоже на мистецькі відтінки, нагадувало своєрідну гру світла і тіней на картині художника. Вражала внутрішня й контекстна тональність кожного слова, розмаїття особистісних мовних кліше, синтаксичних конструкцій.
«Поспішаймо роботи добро. Духовне добро. Воно в стократ цінніше від матеріального. Повторімося в наших вихованцях прекрасними рисами національної культури, патріотичним духом любові до свого народу, любові до вищої якості людини — творчості!»
«Так, вічність жива, бо в ній час від часу спалахує життя. Інколи напрочуд яскраве. А бува й сіре, буденне. Тільки завжди надзвичайно коротке. Все не встигаєш до чогось дожити, щось зробити».
Безумовно, це був неперевершений оратор. Його талант — у титанічній, копіткій праці над промовою, кожна з яких додавала слухачам щось нове в повороті думки та її аргументах. Понад три тисячі виступів директора школи стали справжньою окрасою численних шкільних лінійок, з'їздів Творчої спілки вчителів України, учительських форумів, виступів на телестудії в Останкіно й у радіопрограмі «Педагогічні роздуми» С. Каракоз, на зборах Академії педагогічних наук, сесіях Верховної Ради, запам'яталися слухачам як яскраві, самобутні, вражаючі уроки розуму, мудрості, людяності, моральності.
О. А. Захаренко добре усвідомлював інформаційно-пропагандистську функцію публіцистики: вона повинна впливати і на розум, і на почуття. Педагог досконало володів методикою «живого спілкування», умів аргументовано дискутувати (в цьому допомагали глибокі знання з різних наук), вести цікавий, конструктивний діалог, не відчуваючи браку слів, доречно зауважити й пошанувати співрозмовників. Завжди ретельно продумував стратегію виступу: визначав його цільову настанову, наскрізне завдання, власне бачення проблеми, прийоми зацікавлення класу чи аудиторії (оригінальний, незвичний початок, контраверсивне запитання, психологічні паузи), створював дієву словесну форму промови. Його уміння швидко реагувати на реакцію слухачів, добре розуміння людської психології допомагало «розкрутити» учасників діалогу на свідоме сприймання змісту розмови, на думання і роздуми, створити т. зв. ауру міжособистісного спілкування .
Жива думка, живе слово, звернене до потреб сьогодення, задивлене у майбутнє, із синтезом минулого, образність викладу, емоційність, вільне оперування мовними засобами стали домінантами виступів директора Сахнівської школи. Показниками лекторської майстерності красномовця важливо визнати науковість та інформативність викладу; доказовість, аргументованість, доступність, послідовність викладених питань; методичну розробленість матеріалу; чітку орієнтацію на проблему і водночас нешаблонність, природність тощо. Ось початок одного із п'ятихвилинних виступів на шкільній лінійці про довголіття: «Щоб людина довше жила, треба, щоб не старіла душа. А що ж таке душа ? Мабуть, це просто внутрішній наш світ»
А це закінчення дискусій про щастя та цінність життя: «Найщасливішими себе вважають мрійники, які зі школи навчились наполегливості, щоб крок за кроком, день за днем досягати поставлених перед собою близьких чи позахмарних мрій. Мрійте, фантазуйте, перетворюючи бруд сучасної кризи, реалії сьогодення в красу вашого буття. Хай серед пустелі «похмільного марення» заквітнуть оазиси щасливих людей, що цінують гармонію, красу, задоволення і мрії»
У промовах О. Захаренка знайшла відображення одна з домінантних ознак української ментальності — емоційність, що осмислюється як ознака життєздатності народу та його оптимізму. Він критично оцінював позитивне й негативне в українському національному менталітеті. Очевидно, вважав мудрий учитель, його покоління треба позбавити рис байдужості, лінощів, розхристаності, навчити зібраності, навчити краще працювати над собою. Палкий патріот, він закликав до цього всю педагогічну громадськість. «Націю можна врятувати, дбаючи не лише про екологію довкілля, а й про душу нації, якій так необхідна фізична і духовна чистота»
Аналіз текстів доводить, що педагог збагатив рідну мову чималою кількістю нових аксіологічних смислів, що відображають українську ментальність. Сахнівський чарівник по-особливому розумів, наприклад, такі слова, як Толерантність, Порядність, Патріотизм, Скромність, Повага, Великодушність, Вдячність. Мовотворчість автора педагогічних роздумів представлена й оригінальними, «екологічно чистими» власними назвами: Криниця совісті, Поляна пам'яті, Дівочі гори, що в житті сільської спільноти набули виразного національно-культурного забарвлення.
Сахнівський чарівник досконало володів культурно-історичним досвідом свого народу. Свідченням цьому трансформовані ним народні фразеологізми, ідіоми, прислів'я, приказки, крилаті вислови, вибудовані на їх основі власні афоризми, які є свідченням високої культури мовомислення. Ось деякі захаренкізми:
«Якщо не можеш нічого дати — дай волю. Якщо не можеш нічим допомогти — не заважай».
«Діти..., я без вас — як човник без вітрил»;
«Майбутня школа — це щоденна приємна втома від творчої праці»;
«Школа без мрії — що птах без крил»;
«Досвід з чужих думок не приходить, він приходить через гулі і синці, що їх людина дістає, відстоюючи свої переконання»;
«Зупинитися — значить не існувати»;
«Якщо хочеш змінити світ на краще, зберегти його чисту красу, незайману святість, починай це робити з себе! І не завтра, а сьогодні, з цієї хвилини!»
Отже, високий рівень мовнокомунікативної компетенції О. А. Захаренка дає підстави надати йому статус сильної мовної особистості, що, безумовно, заслуговує наслідування. Його праці — це своєрідна екологія душі, благодатний матеріал для наукових студій сучасної молоді. У педагогічній спадщині Олександра Антоновича Захаренка багато ідей, які нам ще потрібно належно осмислити й розвинути. Це й ідеї української народної педагогіки, нової гуманної педагогічної культури, і педагогіки творчої праці, родинно-шкільних оздоровчих, трудових традицій, педагогіки милосердя тощо.
За цей період Олександру Антоновичу вдалося втілити в життя багато педагогічних ідей, які мали статус новаторських. Він створив нову систему громадянського, сімейного та трудового виховання, на практиці реалізував ідею школи-родини, школи, життя якої тісно перепліталося з життям села, його історією. Пошукова робота учнів спрямовувалася на дослідження родоводу і результатом цієї роботи стала «Енциклопедія шкільного роду» (в 4-х томах), видана у 2000 році.

Джерело: http://1. Береговой А. А. Директор села //Педагогіка толерантності. — 2002. — N2. — С.101—129. 2. Захаренко О. А. Гордієві вуз
Категорія: Педагогічні персоналії | Добавил: ivanyta91 (29.03.2010) | Автор: Іванюта Яна
Переглядів: 7484 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 1
1  
Dear Colleagues and Friends,


The organizers of the 2nd Symposium of Social Sciences and Humanities PhD Students "Education Culture and Society - Nowadays Challenges" (http://www.nowadays.pl) would like to invite all students, post-graduate students, doctoral candidates and young doctors representing different branches of social sciences and humanities to take part in this academic event.

The conference will take place in Wroclaw (Poland) on 14th-17th of October 2013 at the University of Wroclaw.

Further information can be found on the website of the conference:
http://www.nowadays.pl
or Facebook profile: http://www.facebook.com/EducationCultureSociety

If you have any questions, feel free to ask at: conferenceinpoland@gmail.com

We are looking forward to meet YOU in Wroclaw,

Michał Kanonowicz
(chairman of the Initiating Committee)

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 7
Гостей: 7
Користувачів: 0
Copyright Стеценко Н.М. © 2016
Сайт управляється системою uCoz