Найперше було слово - Розробки виховних годин - Творчі роботи студентів - Каталог статей - Персональный сайт
Вівторок, 28.03.2017
Педагогіка
Меню сайта
Наше опитування
Ваше ставлення до кредитно-модульної системи
Всього відповідей: 2186
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.

Найперше було слово
Тема:Найперше було слово

Мета: Виховати повагу до рідного слова, народу, батьків; прищепити любов до української мови, Батьківщини; розвивати почуття патріотизму.

Дійові особи:
1. Підсудний - Слово Іван Іванович
2. Адвокат
3. Прокурор
4. Суддя
5. Мати Слова Іван Іванович – Мова
6. Свідки (з боку адвоката)
7. Свідки (з боку прокурора)
8. Секретар
9. Проня Прокопівна
10. Декламатор

Хід заходу

Декламатор (із-за куліс)
Найперше було слово,
Крізь темряву й хаос.
Воно, як вічне диво,
Над світом піднялось.
(Під музику на сцену виходять персонажі: суддя займає центральне місце, біля нього сідають секретар, адвокат, прокурор; свідки сідають по боках; місце матері біля свідків адвоката, Проня - на боці свідків прокурора, підсудний сидить окремо).
Суддя.
Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись
Хтось ними плакав, мучився, болів,
Із них почав і ними ж завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
А ти їх маєш вимовити вперше.
Шановні присутні! Сьогодні ми зібралися, щоб осудить, чи виправдати Слово.

Секретар. Слово Іван Іванович, народився у с. Літературнім, що в Україні. Точна дата народження невідома. Звинувачується у зраді рідної матері і пропаганді російської культури на території України.
Слово надається прокурору.

Прокурор.
Це було у ту годину,
Коли Бог створив людину.
Зажурилася людина;
Милий Боже, я загину,
Бог сказав їй: - Нарікаєш
Ти дарма, бо мову маєш.
Попередить зразу мушу:
Втратиш мову - втратиш душу,
Силу втратиш, і тебе
Навіть курка загребе.
Мово! З чорнозему, рясту, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена! Слово рідне! Мабуть, не було жодного видатного письменника, який би від усього свого людяного серця не висловив любові до рідної мови і своєї тривоги за її долю, який би не покладав на неї найбільших надій, бо долю свого народу в майбутньому бачив невідривною від долі рідної мови.
Але перед вами сидить Слово Іван Іванович, якому здається, що українська мова - недовговічна, мине, мовляв, небагато часу і вона зникне, її замінить російська мова. Він говорить суржиком, сяк-так варнякає. Ми не можемо терпіти таких людей .у суспільстві. І ось він тут, на лаві підсудних, а поряд із ним сидить його мати, нещасна мати, яку він зрадив.

Мати.
Де ти, слово моє,
За яким і минула й майбутня дорога?
Де освячені Богом рядки,
Що ведуть до зоріння святого?
Чи прогнівилось небо,
Чи зла доля шле
На Вкраїну покору?
Лан заступає червона хмара...
Було б краще, коли б я не чула,
Було б краще, коли б я не бачила,
Як з неї тягнуть душу-свічу
Й виривають язик на додачу.

Слово.
Непрестижна рідна мова,
Як селючка мати.
Соромно її любити
Ще й про неї дбати.
От якби нам за ту мову
По рублю давали.
Тоді б вона й без закону
Державною стала.
От тоді б ми язиками,
Неначе ціпами,
Молотили б по-свойому
Й не цурались мами.
А так, що нам рідна мати,
Стара та горбата,
Як не можуть нам за неї
І по рублю дати.

Прокурор.
Говорите, вам не потрібна мова –
Була б у магазині ковбаса?
Упевнені: це акція чергова
І ліберально-чуйні словеса?
Можливо, так. Сліпому вже не. бачить,
Не чуть глухому - тиша в нім навік...
Біля кургану скіфські баби плачуть:
До чого вже здрібнився чоловік!

1-й свідок. Чепуху вы говорите! Вот я отдам сына только в русскую школу.
Прошу ослобонитъ сцнка,
Бо не совсем здоровий,
От ізученья язика -
Української мови.
Хоч я з села,.жена сільська -
Нужди у ней не маєм.
Зачем ця мова для синка,
Звиніть, не понімаєм.
Для поступленья в інститут?
Роботи на заводі?
Вона йому ні там, ні тут
Не надобна сьогодні.
Язик англіцький вчить синок -
Цей, може, пригодитись,
Не сключено, что прийде строк -
Пошлють і за границю.
Прошу синка ослобонитъ
От украінськой мови:
Від того, что єйо він вчить,
Он не совсем здоровий.
Застой прошол. Ми стали жить
Теперь демократично.
Який язик дитині вчить,
Батькам рішати лічно.
Бо вибор в нас слободний.
К сему Іван Безродний.

2-й свідок. Була у мене знайома, яка говорила: «Запишіть мою дитину в руську школу». Дитину записують і вона вчиться на «2». Потім знайома питає: «Що робити з дитиною, на двійки вчиться?». Я їй відповідаю: «Ви зробили помилку, в російській школі дитині важче вчитися, переведіть її в українську, і вона, опанувавши первісні елементи рідної мови, засвоїть далі російську й інші».
І коли врешті-решт дитину перевели, вона стала вчитися на «4» і «5». Але який довгий і тяжкий шлях треба було пройти для цього?

3-й.свідок. А я все одно отдам своего ребьонка в русскую школу. Я уже и заяву в районо написал. Вот:
Здравствуй, дорогое наше районо!
Я пишу заяву і смотрю в окно:
Це ж моей дитині скоро сьомий год,
Єто ж в школу нинє вже оно пайдьот.
Но вмешалась сила сатанинская,
Бо ближайша школа - українськая!
Шо ето такое - спрашиваю вас,
Нікуди дитину вести в первий клас!
Пнулисъ я і жінка з яслей-садіков,
Щоб була дитина, як в начальніков.
Бо какой начальнік, рило свінскоє,
Скажет вам хоть слово українское.
В українську школу я б дітей не вів,
їх учебнік школьний весь би посадив.
Так хотя б Шевченка прочитайте зміст
Єто же отпєтий націоналіст!
Як сприймьот дитина все натурою
Піде неодмінно за Петлюрою.
(Сам я українську закончів давно.
Так казали: «Грицька - будущий Махно»).
Хто там ще за мову, що за голоса?
А по мне била би в доме колбаса.
І щоб хата скраю, і щоб самогон –
Ой, лунала б песня - ото всех сторон!
Ми пойдьом все хором в саму свєтлу жизнь!
Заклеймим позором націоналізм.
І спайом, как Сталін научил нас петь:
Гаркнем: «Україну з України геть!!!»

4-й свідок.
Схаменіться, тату і мамо!
Попереду провалля без дна:
Дитинча, що крокує за вами,
Української мови не зна.
Тої мови, з якою в колисці
Пісню и казку ви брали в серця,
А тепер, мов красуню в намисті,
Ми на страту ведем з-під вінця.

Секретар. Слово надається адвокату.

Адвокат.
Певна річ, що я люблю просто до загину
Рідну мову та пісні, матір-Україну.
Певна річ, бажав би я рідної просвіти
І народові в добрі, не в убозтві жити.
Певна річ, - оце усе. Тільки ось де лихо –
Кажуть нам: не ворушись, а сиди лиш тихо.
Як вкраїнську мову я уживати буду?
Та це ж лиха я повік за це не відбуду.
Про просвіту рідну дбать?
Та як же тут дбати?
Та за цей сепаратизм за залізні грати!
А як скажуть - гине все, просто в Сибіряку!
То як здумаю, трушусь зараз з переляку.
Ні, хоч дуже Я люблю Україну-неньку,
Та сидітиму собі краще потихеньку.
Таким чином, я стверджую, що підсудний просто злякався і опинився під впливом ворожих українській мові осіб. Ось мати засвідчить.

Мати.
Син поїхав з дому та й прожив у місті
Більше як півроку, днів, напевне, з двісті.
Він в село вертається, зі мною вітається:
- Здрастє, мама родная! Как здесь поживаєтся?
Я його поглажую по рудому чубчику.
- Як це ти балакаєш, любий мій голубчику?
А синок відказує, - ви, маманя, тьомная,
В нашом положеніє разница огромная.
Я живу у городе, ви всьо время в полі.
Как тут-здесь розтумкаєш,. что-чево і щтолі?'

5-й свідок.
Ось я, простий роботяга,
а взял жінку вчену,
Довго вчилась в інституті,
знає аж три мови.
Які у нас інтересні бувають розмови.
Прийду, бува, із пивнички,
чи там із буфета,
А вона як застрекоче, наче з кулемета.
Розпікає по-французьки,
по-німецькі лає,
А бува, що й італьянське
слово добавляє.
А я, браток, по-простецьки
двину два словечка,
І вона лиш оком кліпа,
як ота овечка.
Бо такі слова я знаю,
в три дуги загнуті,
Що їх, друзі, не вивчають
в жоднім інституті.

6-й свідок. Вот такие как вы и разлагают на¬ше общество! Я вам сейчас расскажу.
У трамваї полно.
- Что ви за народ?
Впереді слободно, проході вперод!
Ти чево, чувішка, пръося на носок?
Отупела, чтолі? В голове песок?
Нікакіх понятій об культуре нет.
У бері свой локоть, он же как шкілєт.
Дама в полосатом, топай веселей!
Трудно ж протолкаться, как срєді джунглей.
Ти, піжон у шляпе, глазом не косі!
Здесь тебе нєвдобно? Сздяй у таксі.
Да протрі глядєлкі, коріш дорогой,
Ти же мне на тухлю лєзєш сапогой.
Что ти строіш хаханькі, будто не причом?
Я же тебя спрашую руськім язиком!

5-й свідок.
Так, бува, в трамваї здоровань гука.
А у нього мова, чуєте яка?
І, либонь, гадає лобуряка той,
Що російську знає так, як Лев Толстой.

7-й свідок. Ганьбитель своєї Вітчизни або .дурень.

Суддя. Я прошу тиші у залі суду! Підсудний чим ви можете виправдати себе?

Підсудний. Дурні хахли! Што значіть проста мужва? Нікакого понятія нєту, ніякой делікатной хвантазії... так і пре! А вот у меня в галавє завсегда такий водеволь, што только мерсі, потому - образованний чоловєк!

Прокурор. Ближче до справи.

Підсудний. Одно дело: влюбився я по ухі в Проню Прокопівну Сєркову. Она-то мєня і по губіла. Не мог же я с нею обчаться по-мужицьки!? Ах, какая била любов! (Сценка).
Підсудний (з папіросою). Звольте! Закуріть!

Проня. Ваша папіроска шкварчіть.

Підсудний. Ето в груде моєй-с!

Проня. Чого?; :

Підсудний. Од любві!

Проня. Ах, што ви!

Підсудний. То єсть тут у нутрє у меня такая стремітельность до вас, Проню Прокопівно, што хоч крозь огонь готов пройтить!

Проня (набік). Починається, починається! (До підсудного).. Ах, ето ви кавалерські надсмєшкі. Может, по кому другому? У вас стольки баришень... 11

Підсудний. Ето ви пущаєте критику; я своей душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би где. Развє-хіба там, гдє ваша душа, - і больше в нікоторому месте.

Проня. А ви знаєте уж, яка моя душа?

Підсудний. Ах, Проня Прокопівно, не рвіть мене, как" пуклю! Потому відітє, какой я погібший єсть чєловік.

Проня. Чого ж погібший?

Підсудний. Потому здесь у меня (показує на серце) такое смертельное воспалєніє завелось, што аж шипить.

Проня. Када б заглянуть можна було вам у серце.

Підсудний. То ви би там увіділі, што золотими буквами написано: Проня Прокоповна Сєркова.
Ах, но єжелі б золотой ключ од вашого сердца та лежав у моей душі у кармані, вот би я був щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце, смотрел би; не мився б, не помадився б, не пив, цаже не курив би по три дні, та всьо б смотрев би!
Проня. Ах, когда б же тому була правда? (Набік). Чого він навколішки не стає?

Підсудний. Да пущай меня аладябль скорчить, когда, значить, брешу. (Набік). Ну, сміліше! (Стає навколішки). В груде моей -Везувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!

Проня. Ой, мамо моя! Я так стривожена... гак сталось несподьовано... я... я... вас, ви знаєте... чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода... не знаюсь у цім ділі.

Підсудний. Ви не вєрітє? Так знайте ж, що я рєшітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє. Да єслі б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо!

Проня. Так дуже любите?

Підсудний. То єсть говорю вам - кип'яток!

Проня. Ой, страшно!

Підсудний. Не безпокойтесь... обхождєніє понімаю.

Проня. І я вас дуже люблю! Душка мой! Я согласна... бить вашою половіною.

Адвокат. Тепер ви бачите, підсудний був під впливом високих почуттів. Ми не вправі засуджувати його за це.

Суддя. Підсудний, ви розкаюєтесь?

Підсудний.
Я украинец до седьмых колен:
Прапрадед мой шелками шит на Сени,
И ни чужбина, ни турецкий плен
Его казацкой не лишили речи.
Мне этот клад передавал отец
И мама с молоком передавала,
И пил я нежность их родных сердец,
И их любовь стихом во мне звучала.
Но закружило. На моей щеке
Густой щетиной прорастали годы,
И стих на украинском языке
Я не пою, и не в угоду моде.
Я растерял, как воду из горсти,
Тот клад, что сохранил в неволе прадед,-
Не знаю языка, сказать по правде.
Простите, сыновья, и дочь, прости.
Прости мене, прапрадіде-козаче,
Прости мене, мій споконвічний краю,
За те, що на російській мові плачу
Про те, що мови рідної не знаю.

Суддя. Підсудний Слово Іван Іванович винний. Але, оскільки він визнав свою вину, я призначую йому умовне покарання. Протягом року він буде знаходитись під наглядом педагогів, які слідкуватимуть за його спілкуванням. Якщо Слово Іван Іванович знову візьметься за старе, то буде покараний і кинутий до в'язниці. На цьому оголошую засідання закритим.

Декламатор.
І стало слово світлом.
Посеред ночі й тьми
У слові все розквітло
Із слова вийшли ми.
І слово було Богом
рід суєтних людей,
Намарно ймення того
Не називай ніде.
У слові розділились
Добро і темне зло,
Ненависть із любов'ю
І все, що з них зросло.
Через усі завали,
Продажність, ницість, лесть
За словом простували
Обов'язок і честь.

Українська мова
Щасливий я і гордий, що читаю
Шевченка, і Франка, і Українку
На незрівнянній українській мові -
Й мені вже не потрібні словники.
О,що за мова! Тільки скажеш слово -
Й воно співає так, неначе вітер
Струни торкнувся - і вона зітхнула.
Струна? Чи слово? Чи,сама душа?
О, що за мова!
В ній і злет в майбутнє,
І зойк минулого - кріпацька доля,
Іржання коней в Січі Запорізькій,
Крутих шляхів чумацьких далина...
Ну що за мова! Мова ця - як пісня.
І мова - казка... Шелестить тополя...
Струмок струмує стрімко по камінню...
Завія - завиває зимно сніг...
В ній є слова, як віддих: «Мій коханий!»
Якщо то клекіт - і слова клекочуть,
Якщо громи - то і слова гримучі,
Як в «Заповіті» гнівнім Кобзаря.
І, наче музика, звучить єднання
В ній голосних і приголосних... «Друже!»
Я мовою цією кличу друга -
І сам ловлю, ще, може, і невміло,
Виловлюю я сам за словом слово;
Згрібаю їх, як у безмежний невід,
І у криницю пам'яті кладу.

Категорія: Розробки виховних годин | Добавил: Ilonaostapchuk (04.03.2010) | Автор: Остапчук Ілона
Переглядів: 2048 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Стеценко Н.М. © 2017
Сайт управляється системою uCoz