МИЛОСЕРДЯ І ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО - Розробки виховних годин - Творчі роботи студентів - Каталог статей - Персональный сайт
Четвер, 08.12.2016
Педагогіка
Меню сайта
Наше опитування
Ваше ставлення до кредитно-модульної системи
Всього відповідей: 2161
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.

МИЛОСЕРДЯ І ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО
МИЛОСЕРДЯ І ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО

Мета. На основі християнської і загальнолюдської моралі формувати в учнів риси людяності, милосердя, співчуття і здатності допомогти тим, хто в біді.
Учитель. Послухайте, діти, оповідання видатного сучасного українського письменника Юрія Мушкетика. Він належить до старшого покоління, його дитинство зазнало війни, голоду, холоду, злиднів.
Черевики
Було це восени 1943 року. Щойно настало наше звільнення від окупанта, зазнали ми великої радості, але ж і набідувалися вдосталь. Вже земля грудками взялася, зима з-за гори виглядала, мені до першого класу йти, а взувачки — ніякої. Мати напекла ячних пампушок, поклала ті пампушки в плетений лозовий кошик та й каже: "Понеси на станцію, продай солдатам. По п'ять карбованців за пампушку".
Прийшов я на станцію. Стоїть на запасній колії ешелон, двері у вагонах-телятниках порозчиняні, і в кожному повно солдатів. Я заліз у вагон і стою при вході. Не знаю, що казати. А солдати й так здогадалися, що в кошику, — свіжий хлібний дух по вагону пішов.
— Продаєш? По чому штука? — запитує мене найближчий солдат, вже не молодий, з рудими — щіточкою — вусами. Йому, либонь, стільки років було, як моєму батькові, — мій батько пішов на війну в сорок першому, й відтоді від нього — жодної звістки.
— Так по чому? — перепитує солдат.
А я мовчу. Малий, але ж утямив: люди на фронт їдуть, їх усіх повбиває завтра, а я з них за пампушки правитиму. Соромно мені стало, й сльози на очі навернулися. Стою я, переступаю босими ногами, носом шморгаю.
— Я не продаю, я за так...
Солдат із вусами простягнув руку, взяв одну пампушку, надломив, і дух ще дужче по вагону пішов. Одкусив він трішки, скраєчку, жує і на мої ноги дивиться. Тоді друга рука потяглася до кошика, третя, а далі пішов кошик по вагону околясом.
— Ох і смачні, — кажуть, — пампушки, дарма, що ячні.
Вусатий випростався, ухопив десь за спиною кошик, втиснув мені в руки і в спину штовхає:
— Біжи, хлопче, зараз поїдемо.
Я стрибнув на землю, а ешелон брязнув ябуферами й рушив. І пішов, поплив за станцію. А я йду додому, і чомусь мені все ще соромно й плакати хочеться. Аж за станцією відчув, що кошик не порожній. Не розібрали солдати всіх пампушок, думаю. Одгорнув шматину, аж там два зошити зелені й чотири олівці. А під зошитами ще щось. Роздивляюся, а воно солдатські ботинки. Добрячі тільки один трохи більший, а другий менший.
Прийшов я додому, а мати саме біля колодязя сорочки в ночвах виполіскувала.
— Продав?
Я щось промимрив — боявся, що мати лаятиме, бо ж грошей не приніс, а коли вона знову перепитала, то зважився на брехню:
— Там були самі поранені.
— Ну й добре, — мати взяла кошик, щоб до хати занести, й шматину відкрила.
— О, а це що?
— Це... вони накидали. Я не бачив.
Мати чомусь заплакала, а тоді витерла сльози й ботинки на ґанок поставила.
— Ану ж приміряй.
Ті ботинки я носив до шостого класу, міцнішої і теплішої взувачки не пам'ятаю вжитті.
II. Бесіда за прослуханим оповіданням.
1) 3 якою метою мати послала хлопчика на станцію?
2) Чому хлопчик не продав пампушки?
3) Як поставились до нього солдати?
4) Чому він сказав матері неправду?
5) Як ви гадаєте, чи сварила б його мати, якби він сказав правду?
6) Який епізод оповідання свідчить про добре серце матері?
7) Чи подобається вам вчинок хлопчика?
8) Як називається така риса людей?
9) Яким словом можна замінити слово "милосердя"? * {Доброта, щедрість, співчутливість, любов до ближнього.)
Учитель. "Ситий голодного не розуміє", — говорить народне прислів'я. І справді, є чимало людей, які сліпі і глухі до страждань ближніх, а до бідніших від себе ставляться з погордою. Трапляються такі й серед учнів. Чи помічали ви, що діти охочіше спілкуються і дружать з тими, хто краще вдягається, у кого є цікаві й дорогі речі, гарні іграшки. А спробуйте зазирнути в душу тої дитини, яка цього всього не має. Чи ж вона гірша? Чи їй би цього не хотілося? Як почувається вона серед тих, які мають усе, що хочуть, а на неї дивляться з погордою?
Чи хочеться їй щодня йти у такий колектив? Чи ж не дивно, що така дитина пропускає заняття в школі? (Краще тинятися вулицями, ніж відчувати на собі зневажливі погляди однокласників).
Але ж багато з вас, якщо не всі, — діти християн. Ваші батьки ходять до церкви і вас беруть із собою. І там слухають заповіді Божі. Який же це християнин, якщо не виконує заповідей Божих? А багато цих заповідей стосуються саме милосердя — заповідь "Люби ближнього, як себе самого".
"Блаженні милостиві, бо вони будуть помилувані", — читаємо в Святому Письмі.
Що значить "блаженні"? Слово походить від благо — добро, отже, блаженні — це наділені, нагороджені добром. А що значить помилувати? Це означає простити, відпустити гріх, провину. Отож, якщо в людини і є якісь гріхи (а хто їх не має?), то вона може спокутувати їх добром, милосердям.
І наголошуємо: робити добро тому, кому і так добре, — невелика заслуга. Пожалійте бідного, немічного, старенького, хворого. Будьте милосердними!
Багато із вас мають бабусю, дідуся (а у декого ще й прадіди). Це люди, які віддали свої сили, молодість, красу, здоров'я і працю вашим батькам і вам. На старість їх мучать недуги, їм так хочеться уваги, ласки від своїх дітей та онуків!
Подумайте, проаналізуйте, чи мають вони це від вас та ваших батьків?
Ваше завдання — оточити своїх дідуся і бабусю турботою, увагою, ласкою. Якщо інколи ви не можете їм допомогти, скажіть хоч добре слово. І якщо це щиро, то більшого вони і не прагнутимуть.
І ще — запам'ятайте дуже важливу річ. Зробивши добро, ніколи цим не вихваляйтесь, не випоминайте тому, кому ви його зробили. Цим ви принижуєте, ображаєте цю людину.
Нагадаю вам (може, хтось читав або чув) невеличку казочку.
«Прийшов одного разу старець до багатої пані та й просить милостиню. Дала йому пані яєчко. Подякував дід, побажав їй ласки Божої їм іі пішов собі. Коли це кличе його пані: "Діду, вернись!" Повернувся.
— А що, дала я тобі яєчко?
— Дали, ласкава пані, дав би вам Бог пануваннячко.
Так пані завертала старця і вдруге, і втретє.
Та за третім разом, коли запитала, чи дала вона яєчко, старець відповів:
— Та дали, щоб вам дихати не дало! І кинув їй у вічі це яєчко.»
Дайте оцінку вчинку пані і старця. Чи справжнє панське милосердя? Чи не виявив дід невдячності, кинувши їй оте яєчко? Чим допекла йому пані? {Роздуми дітей.)
Гадаю, ніхто з вас не хотів би бути подібним до тої пані. Бо недобро хизуватись своїм "благородством".
Підбиття підсумків
Хочеться бачити вас не лицемірами і фарисеями, не бездушними іі пихатими егоїстами, а справжніми людьми - гуманними, милосердними, готовими прийти на допомогу, розрадити в горі.
Запам'ятайте цю нашу розмову, діти. Продумайте її, проаналізуйте свою поведінку, свої вчинки. Запитайте у своєї совісті: чи завжди ви дієте за законом любові до ближнього?
Ваше життя тільки почалося. Хто помилявся у чомусь, ще мас час виправитись. І якщо ви виростете добрими, благородними, милосердними цс буде велике благо і для ваших батьків, і для всього народу, і, найперше, — для вас.

Категорія: Розробки виховних годин | Добавил: serhiym (14.03.2011) | Автор: Вовкотруб Сергій
Переглядів: 4436 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 1
1  

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 7
Гостей: 7
Користувачів: 0
Copyright Стеценко Н.М. © 2016
Сайт управляється системою uCoz