Любов до ближнього - джерело величі людини - Розробки виховних годин - Творчі роботи студентів - Каталог статей - Персональный сайт
Четвер, 08.12.2016
Педагогіка
Меню сайта
Наше опитування
Ваше ставлення до кредитно-модульної системи
Всього відповідей: 2161
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.

Любов до ближнього - джерело величі людини

Мета. Викликати в учнів роздуми про всесильність любові, захоплення красою доброго вчинку, осуд жорстокості.
Слово учителя.
Юні друзі! Чим швидше дорослішаєте ви, тим більше тривоги в нас, батьків ваших і вчителів, за ваше майбутнє: яким воно буде? Чи будете щасливими? Як уберегти вас від зла, якого так багато у світі? А залежить усе від того, чи буде у вас сила протистояти злу, боротися проти нього і перемагати його. Де джерело тої сили? — Запитаєте ви. — І якою зброєю боротися?
Про джерела фізичної сили ми з вами вже говорили. Головне із них — здоровий спосіб життя. Сьогодні поговоримо про силу духу, яка значить для людини більше, ніж сила мускулів. У чому вона виявляється? Про¬ведемо невеличкий експеримент. Ви хочете стати сильною особистістю. Уявіть собі дві групи людських рис, необхідних, по-вашому, сильній людині. Яку групу ви оберете? Які риси більше пасуватимуть мужній людині? Свій вибір аргументуйте.
І II
Добро. Злість.
Любов. Жорстокість.
Милосердя. Немилосердність, бездушність.
Щедрість. Байдужість;
Людяність. Самозакоханість.
Скромність. Грубість.
Щирість. Хитрість.
(Учні висловлюють свої думки, учитель вислуховує всіх бажаючих виявити своє бачення.)
Моя мета — показати вам силу добра. Адже недарма у народі кажуть: "Добро віддасться сторицею". Згадується один випадок, описаний О. Гон¬чарем у щоденнику. Був 1985 рік. Лилась людська кров на землі Афганістану. Багато юнаків-українців було заслано туди, на цю непопулярну в народі війну. Чимало повернулись звідти у цинкових трунах, багато покалічених, фічизно і морально (далі цитуємо.)
"А один... вернувся у Карпати — молодий, а білий, як сніг. Ніби такої був удачі, що любив захищати всяких звірят і, стоячи на посту серед дикого чужого каміння, навіть кобру підгодовував молоком, і вона звикла до нього. Поп'є — і в нору. А то раптом кинулась на нього, обвила кругом, руки йому притисла до тіла і дивиться в очі... І так довго тримала, завмерлого від жаху. А тоді відпустила й шурхнула в нору.
Тут він помітив, що зміни йому нема, хоча давно мусила б бути. Вирішив спуститися до табору. Лежать його товариші, вирізані поголовно. З усіх він лишився — один. І коли це збагнув, на місці посивів. І ще зрозумів, що кобра життя йому врятувала; то вона, обплутавши його, навмисне затримала, не пустила вниз, де саме чинили розправу бандити..."
Як би ви назвали його порятунок? Доля? Перст Божий? Випадок? Є у святому письмі слова, що без волі Божої і волосинка з голови нашої не впаде. Але не треба розуміти це буквально. Воля Божа в тому, що людина наділена розумом і волею. І від того, як чинить вона, чим керується, залежить її доля. Юнака-гуцула врятувала його любов до всього живого, його людяність у всьому до чого б не доторкався. Саме таку людину, гуманну у ставленні до людей, природи, виношували у своїх мріях світочі розуму, серед яких наші співвітчизники: Т. Шевченко, Леся Українка, О.Довженко, О. Гончар і багато-багато інших. Позбавленими сонця і навіть мертвими вважав тих, хто позбавлений любові, великий український філософ Сковорода. Адже "Бог є Любов". Всеосяжне, велике почуття любові. І там, де вона панує, безсиле зло. Одвічна боротьба Добра і Зла, Любові й Ненависті пояснюється Святим письмом. Втілення Зла — Сатана, Диявол. Саме наступом Диявола, бажанням його заволодіти світом, знищити Добро віруючі пояснюють нарощування жорстокості у наш час, вбачаючи у цьому наближення кінця світу. Добро і Зло — основний предмет осмислення філософів, мудреців, письменників, учених усіх епох і народів. Загальнолюдська мораль витворила ідеал людини, по-справжньому сильної і прекрасної. Але в цьому ідеальному образі немає місця жорстокості, чим сильніша людина фізично і духовно, тим більше у ній милосердя, благородства, щедрості та добра.
Деякі молоді люди ототожнюють силу із суворістю, жорстокістю, грубістю. Вони соромляться добрих вчинків, намагаються демонструвати фізичну силу (особливо над слабшими), засмічують свою мову вуль¬гарними словами з лексикону злочинців, бандитів. На жаль, цьому сприяють деякі телевізійні передачі, відеофільми, в яких демонструються насильство над людиною, вбивства, інші злочини. Мова персонажів цих фільмів убога і брутальна, свою "правоту" в них доводять здебільшого кулаками, ногами або зброєю. Ті, хто захоплюється такими фільмами, самі духовно збіднюються й уподібнюються до побаченого. Не випадково почастішали випадки проявів жорстокості серед підлітків і молоді.
Я хочу, щоб ви розуміли: мужність і нахабство — різні речі. Мужність проявляється не там, де нахабство процвітає, а там, де йому протистоять. Жорстокість — це не прояв сили, а лють від безсилля. Чим пояснити сатанинську розправу над журналістом Г. Гонгадзе? Тим, що злодії, які добралися до влади, боялися його правдивого і сміливого слова. Усяке зло, рано чи пізно, має бути покаране. Злочинець ніколи не почуватиметься щасливим. Страх перед майбутньою розплатою викликає в нього лють, жорстокість і прагнення нищити те, що краще, чистіше, чесніше від нього.
Усе в житті починається з малого. І зло також. Ті, що висаджували в повітря храми Божі — витвори генія людського, і ті, що винищували людей у катівнях і таборах смерті, морили голодом, палили в концтаборах, і маніяк, який дав наказ, відкривши шлюзи, топити разом з госпіталями тунелі берлінського метро, — усі вони колись були дітьми, юнаками, вони не народилися злочинцями. Зло, оселившись у їхніх душах, поступово розросталося, пустило коріння, повністю заполонило, витіснило все людське. Коли я читаю у пресі або спостерігаю, як діти чи підлітки, юнаки, іноді й дівчата б'ються між собою і яку проявляють при цьому жор¬стокість, мені стає страшно. І страшно не лише за жертву їхньої розправи, а й за них. Звідки у них таке зло? Від чого так зачерствіли й озвіріли їхні юні серця? Що буде з ними далі? Адже в них уже проявляється не лише бажання перемогти суперника, а і завдати болю, покалічити. Як тільки в людини проявилися ознаки садизму (пристрасть до мордування, насолода від чийогось болю), вона вже опинилася у тенетах зла. Більше всього бійтеся, щоб у вашому серці не вселилося зло. Але як це зауважити? Завжди відчувайте серцем поряд з собою людину.
Наведемо приклад. Ви з товаришем ідете в школу. По дорозі ви побачили, як, посковзнувшись, упала дівчина, вдарилась, забруднила свій одяг. Ваша реакція, дії, слова? Уявимо один із варіантів. Дійшовши до дівчини, кидаєте глузливо: "Щасливого приземлення! Он що значить бути роззявою..." І, сміючись, проходите далі. Здається, дрібничка. Що такого сталося? Упала — встане й піде далі. А от ваш сміх — це не дрібничка. Це сміх недоброзичливий, це насмішка над людиною, яка потрапила в незручне становище. На думку В. Сухомлинського, той, хто сміється над помилкою, невдачею товариша, може стати жорстокою людиною. Далі цитую слова видатного педагога: "Як вогню, я боюся жорстокого сміху... Його не подолаєш забороною чи покаранням. Це вчинок, до якого веде людину весь склад її духовного життя, бачення нею добра і Зла, моральна, емоційна й естетична культура, особливо те, що Януш Корчак називав пізнанням серцем, у кого людська біда не викликає жалю, співчуття, співпереживання, той здатний сміятися "на кутні" — так українська народна мудрість таврує жорстокий сміх."
Повернемось до уявної героїні "дорожньої пригоди". Ви, сміючись, пішли і не бачите, як у дівчини з'явилися сльози. Не від болю в коліні, а від образи. Від вашої бездушності. А могло бути по-іншому. Підкажіть, як повинні були вчинити хлопці, щоб замість сліз, її обличчя осяяла усмішка, і не ви, а сама вона пожартувала над своєю пригодою: "От роззява!"? (Міркування учнів.)
От бачите, ви знаєте, як потрібно поводитися. І це приємно. Неприємно тільки, коли вчинки людей не співпадають з їхніми словами. А для цього потрібно так небагато: вмійте поставити себе на місце тієї людини. Що відчули б ви у тій чи іншій ситуації? Поводьтеся з людьми так, як ви хочете, щоб поводилися з вами. Не лише вчинений вами акт насильства над людиною — жорстокий. Жорстокістю є і ваша байдужість. Умійте ділити з людьми і горе, і радість. Хочу розповісти вам ще одну історію, взяту з твору В. Сухомликського.
"У синьоокої Катрусі велика радість. Понад рік хворів її татко. У лікарні лежав, три операції переніс. І мамі, і Катрусі було тяжко. Не раз, бувало, прокинеться вночі дівчинка й чує: мама тихо плаче.
А сьогодні татко вже на роботі. Здоровий і бадьорий.
Радісно сяють Катрусині очі. Прийшовши до школи, зустріла у дворі двох однокласників, Петю і Гришу. Зустріла й поділилася радістю: "Наш татко видужав..."
Петя й Гриша глянули на Катрусю, здивовано знизали плечима й, нічого не сказавши, побігли ганяти м'яча.
Катруся пішла до дівчаток, які гралися.
— Наш татко видужав, — сказала вона і радість сяяла в її очах.
Одна з дівчат, Ніна, з подивом глянула й запитала: — "Видужав — ну
й що з того?"
Катруся відчула як з грудей до горла підкотився важкий клубок і дихати стало важко. Вона підійшла до тополі у кінці шкільного подвір'я і за¬плакала.
— Чому ти плачеш, Катрусю? — почула тихий, ласкавий голос Кості, мовчазного свого однокласника.
— Наш татко видужав...
— Ой, як же це добре! — зрадів Костя. — Біля нашої хати в бору вже зацвіли проліски. Зайдемо після уроків до нас, нарвемо пролісків і від¬несемо твоєму таткові.
Радість сяяла в Катрусиних очах".*
Коментувати прослуханий вами уривок не будемо. Лише хочеться, щоб ви замислились, заглянули собі в душу, самі себе запитали: чи приносить мені радість чиєсь щастя? Чи засмучує чуже горе? Чи виникає в мене бажання як не допомогти, то бодай добрим словом полегшити чужий біль? Чи не проходив(-ла) я сотні разів мимо людських сліз, навіть не поцікавившись, що трапилося? І чи можу я чимось зарадити?
Ми багато разів говорили про самовиховання. А самовиховання — це насамперед робота душі. І перевіряються її якості вашим ставленням до людини. У ставленні до ближнього, у здатності любити людину, у прагненні і готовності робити добро виявляється велич людини. Най¬більша моя мрія — бачити вас добротворцями, людьми без фальші і зла. Упевнена (-ий), такими хочете бути і ви. Тільки, може, не завжди зважуєте кожен свій вчинок — добрий він чи ні? А можна скоїти зло або бути причетним до нього і ненавмисно. Потім, як кажуть у народі, є каяття, та немає вороття. Тож хай у вашому серці живе Любов, хай компасом буде чиста совість, нехай незмінно буде з вами Найвищий суддя і посланий ним Ангел-хоронитель, який застерігає від зла, жорстокості, моральної деградації.
Заключне слово вчителя
"Будь добрим! Зроби людині, хоча і незнайомій, бодай маленьке добро і відчуєш, як стане легше і світліше на душі, у ній запанують людяність і чистота" (О. Гончар).
Категорія: Розробки виховних годин | Добавил: Альонка (29.03.2010) | Автор: Кузьменко Альона Миколаївна
Переглядів: 3544 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 4.5/4 |
Всього коментарів: 1
1  
Гарна виховна година, проте бажано, щоб більше говорили учні.

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 8
Гостей: 8
Користувачів: 0
Copyright Стеценко Н.М. © 2016
Сайт управляється системою uCoz