Хвала хлібові рукам, що його зростили! - Розробки виховних годин - Творчі роботи студентів - Каталог статей - Персональный сайт
Субота, 25.03.2017
Педагогіка
Меню сайта
Наше опитування
Ваше ставлення до кредитно-модульної системи
Всього відповідей: 2186
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.

Хвала хлібові рукам, що його зростили!
Виховна година на тему:
«Хвала хлібові рукам, що його зростили!»

Мета: виховати глибоку пошану до хліба; дати зрозуміти, що хліб – це важкий труд тисяч людей; розширити знання дітей про історичне походження хліба.
Обладнання: урочисто прибрана сцена. В правому і лівому кутку – дідухи, вишиті рушники; в’язки жита, пшениці, ячменю, прикрашені різнобарвними стрічками. По центрі сцени – виставка борошняних виробів, серед яких на почесному місці – коровай як символ достатку.
Хід виховної роботи
Вступне слово вчителя.
Здавна українці ставили пшеничні колоски на самому почесному місці в хаті. І це не випадково. Бо хліб був не лише годувальником, а й давньою слов’янською святинею. У великому труді народжувалася духмяна паляниця і в її народженні брали і беруть участь мешканці нашого села. Своєю невтомною працею вони покращили добробут Холодівчан.
(У виконанні дівчаток 8-го класу звучить пісня «Дорога додому».)
Ведуча. Яке щастя, яке добро, що є хліб на світі! Спочатку він у землі, потім у борошні й, нарешті, на столі. Хліб, який народжений працею, зарум’яний, пахучий, - вірний наш годувальник. Споконвіку хліб називали святим. Епітет цей у нас у щирій пошані й тепер. Ще з давніх-давен люди складали на честь хліба радісні й бентежні пісні, де з любов’ю говорилося про святість хліба, про його велич.
Ведучий. Хліб… За всіх часів і в усіх народів найбільшою святістю вважався хліб. Про нього писали поети і мислителі, він прославлявся в піснях і думах. Коли його не ставало, - приходило лихо. Недаремно людина, творячи щоденну молитву, просить у Бога: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні.»
Учениця. Він вічний і святий – цей житній хліб,
Чи в паляниці на столі у хаті,
Чи зв’язаний в важкий тужавий сніп,
Де колоски шепочуться вусаті,
Він чув у полі крик перепелів,
Чув жайворонків передзвін весняний,
Він виріс для пісень і добрих слів,
Тому, що народився під піснями.
Віки проходять тисячами діб,
І новим днем земля безмежно рада.
Він вічний і святий, - цей житній хліб,
Так, як життя, добро, кохання, правда!
Ведучий. Так, він вічний і святий. Тож не дивно, що про хліб складено стільки легенд. Ви бачили пшеничний колосок? Зернятка на ньому тільки зверху. А кажуть, що колись, дуже-дуже давно, коли ще боги сходили на землю і смертні могли з ними розмовляти, все пшеничне стебло, знизу до вершечка було усіяне зернятками. Послухайте легенду.
Читець. Одного разу глянув Бог на землю і побачив, що скрізь на полях і дорогах розсипане зерно. Зійшов він до людей, щоб побачити, як вони живуть, чому хліб не поважають? А хліба було у всіх вдосталь і не було потреби його берегти. Розсердився Бог, подумав: «Що ж це таке?» Пішов він у поле. Дивиться, а колос на стеблах великий – від самої землі – аж до верху. Розгнівався Всевишній і вирішив провчити людей. Схопив рукою колосок і потягнув доверху. Так все і стягнув би, не залишивши людям нічого, але на той час нагодилися Собака і Кіт і почали його благати, щоб залишив їм хоч пригорщу хліба. Пожалів їх Бог і залишив на стеблі ті зернятка, що не встиг стягнути. З тих пір хліба стало менше, і люди почали берегти та поважати його, бо залишилася їм котяча частина.
(Разом виходять ведуча і учениця.)
Ведуча. Як і коли народжувалася і виховувалася в наших предків любов до хліба? Усе йшло від сім’ї.
Учениця. Не кидайтесь хлібом! Він святий!
В суворості ласкавій,
Бувало, каже дід старий
Малечі кучерявій.
Не грайся хлібом, то ж бо гріх! –
Іще до немовляти,
Щасливий стримуючи сміх,
Бувало, каже мати.
Бо красен труд, хоч рясен піт,
Бо жита дух медовий
Життя несе у людській світ
І робить мови.
Хто зерно сіє золоте
В землі палку невтомну,
Той сам пшеницю зросте
На полі вселюдському.
Учень. Наш народ завжди шанобливо ставився до хліба. У хаті, на найпочеснішому місці – покуті стояв дідух – невеликий пшеничний сніп, заквітчаний барвистими стрічками, він ніс у собі добрий дух поля і був оберегом хати. Якщо в хату заходив не знайомить і дивився спершу на покуть, на дідуха, - то наміри його чисті, адже святий хліб береже оселю від зла.
Учениця. Важливим родинним оберегом була діжа. «Без столу, печі і діжі, - наголошувало прислів’я ,- немає тепла і їжі.»
Позичати чи взяти на тимчасове користування можна було усе, а от пічну діжу ніколи не виносили з хати. Вона вважалася святою, бо в ній народжувався хліб, її не годилося використовувати для якихось інших цілей, окрім свого призначення. Тільки коли розплітали молоду на весілля, її садовили на діжу. У цьому обряді був глибокий зміст – відтепер молода господиня мала забезпечувати майбутню родину печеним хлібом.
Учень. Нині мало хто з молодих вміє випікати хліб. Призабувається це давнє ремесло. Колись зачинок робили раз на тиждень у четвер, а пекли у п’ятницю – в жіночий день. За звичаєм, у цей час всі родинні стосунки мали налагоджуватися – ні прокльонів тобі, ні сварок. Інакше хліб не вдасться.
Учениця. Дуже цікавим дійством було витягання хліба з печі. Витягнуть його, зважать у руці: якщо важкуватий – ще не пора виймати. А коли від легкого постуку спід паляниці відгукнеться дужим передзвоном, - починають виймати рум’яні хлібини.
Учень. Будь – який хліб не обходився без хліба: народжувалася дитина – йшли з хлібом; виряджали сина в далеко дорогу – мати загортала в рушник житній окраєць; справляли весілля – пекли коровай, який прикрашали червоними нетягами калини. В народі приботує народне прислів’я : «Без верби і калини нема України».
(Учениця співає пісню «На нашій Україні»,а дівчатка ходять по залі і роздають булочки.)
Учениця. А мені розказувала бабуся, що батьки завжди з поля приносили ввечері дітям «хлібця від зайця». І з яким смаком їли той гостинець діти! Батьки ніколи не залишали, не викидали хліб, а несли його, як святиню, своїм дітям, бо у духмяну паляницю була вкладена важка праця.
Ведучий. Ви тільки вдумайтесь: із одного зернятка можна отримати приблизно 20 міліграм борошна. А для того, щоб приготувати тісто на один батон, треба обмолотити близько десяти тисяч зернинок.
Ведуча. Якщо після обіду кожний залишить на столі шматок хліба,то ми втратимо:
2 кг хліба за день,
За місяць – 60 кг,
За чверть року – 180 кг,
А за рік – 720 кг хліба.
І, як прикро, що в нашій школі іноді недоїдений хлібний окраєць можна побачити на підвіконні, підлозі чи за батареєю.
Ведучий. Подивіться сценку «Трудівник і ледар».
Сценка
«Трудівник і ледар»
Ледар. Нащо тримаєш хліб в руках? Дай його мені.
Труд. Я б тобі його дав, але він дуже дорогий для мене. Щоб його дістати, треба раніше впорати землю.
Ледар. Тоді вже можна їсти?
Труд. Ні, треба ниву як слід заволочити.
Ледар. Після цього можна їсти?
Труд. Ні, треба дочекатися доки виросте злак!
Ледар. І їсти?
Труд. Ні треба його скосити.
Ледар. А тоді вже їсти?
Труд. Ні необхідно його просушити і змолотити.
Ледар. Тоді вже їсти?
Труд. Ні, треба зерно ще змолоти на борошно, а потім випекти хліб.
Ледар. І вже їсти?
Труд. Так, але такому ледачому не дадуть!!!
Ведучий. Послухайте ще одну легенду про хліб.
Читець. (розповідає легенду «Про хліб і золото»).
«Хліб і золото»
(Легенда)
Пекли в пекарні хліб. Одна паляниця схопилася і покотилася дорогою. Прикотилася до воріт одного пана. Почала у двері стукати й говорити:
- Прийміть мене до себе! Усі будете ситі!..
- У нас і калачів досить, - каже пан.
Хлібина покотилася далі. Докотилася вона на край села, до хати бідняка. Надворі бавились діти. Побачили її, вхопили в обійми і радо занесли до хижі. Тут же діти почали краяти її ножем та їсти. З’їли майже всю, залишився тільки окраєць. А з окрайця виросла нова хлібина. І так у хаті бідного був хліб, і не було більше голоду.
Одного разу з високої гори відірвалося золото. Покотилося золото й зупинилося перед хатою бідняка. Стукає у двері й просить, щоб його прийняли. Вийшов бідняк, подивився й каже:
- У нас тепер є що їсти, нам тебе не треба…
Покотилося золото далі й зупинилося перед палацом. З того часу діти пана почали погано вчитися в школі, панська земля перестала родити, худобина – множитися, а слуга що не робив – усе було погано. Не стало у пана хліба. Як не шкодував, а взяв кусень золота і поніс до бідняка, щоб поміняти на хліб. Бідняк не взяв золота, але відрізав половину хліба панові, половину залишив собі. З окрайця у бідняка виросла нова хлібина. З окрайця у пана хлібина не виросла…
Ведучі (по черзі).
Якщо друг із будь – якого краю
В мій будинок завіта з путі,
За народним звичаєм стрічаю,
Як з давен ведеться у житті.
У селі чи у самій столиці –
На квітчастім рушнику ллянім
Свіжий хліб з полтавської пшениці,
Дрібок солі кримської на нім.
Хай рясніють квіти малиново,
Пахне свіжоспечений пиріг,
Щоб і дар земний, і свіже слово
Гість відчув, ступивши на поріг.
(Дівчатка виконують пісню «Хліб мій»)
Заключне слово вчителя. Гадаю, що після нашого виховного заходу кожен з вас ще раз задумається, чим для нас є хліб, пройметься глибокою повагою до нелегкої людської праці, усвідомить мудрість звичаїв предків і з вдумливим розумінням вимовить: «Хліб - святий».

Список використаних джерел
1. Редакція газети. Позакласний час./ П. Г. Катутін, В. Г. Давидова. За ред. П. Г. Катутін. – К.: Вид-во Т.О.В., 2009. – 95с.
2. «Хвала хлібові й рукам, що зростили!»//Виховні заходи./ Т. В. Кареліна. – К.,2009. – 56с.
3. «Ти споконвіку на покуті, хлібе у нас.»//Виховні заходи./ Т. С. Каламбур. – К., 2009. – 56с.

Категорія: Розробки виховних годин | Добавил: Jastermina (13.03.2010) | Автор: Чубатюк Лілія Анатоліївна
Переглядів: 7003 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 1
1  
Для кого це свято?

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Стеценко Н.М. © 2017
Сайт управляється системою uCoz