Ведучий (Кравчук Микола). Запрошуємо вас усіх на хліб та сіль.
(Дві учениці в українському вбранні під¬носять хліб та сіль.) (Шинкарук Ріта, Зубніцька Зінаїда)

І на світлому, як доля, рушникові
Дозвольте вам піднести хліб та сіль.

Ведуча (Музика Мар’яна). Отче наш...

Учні. Отче наш...

Ведучий (Кравчук Микола). Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим...

Учні. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим...

Ведуча (Музика Мар’яна). Ці слова щоденної молитви знайомі кожному з нас. Цими словами кожна віруюча людина розпочинає свій день. Цими словами ми просимо Бога про все, що потрібне для нашого земного життя.

Ведучий (Кравчук Микола). Сотні тисяч слів у нашій мові, але першими за важливістю є Україна, народ, праця, хліб.

Ведуча (Музика Мар’яна). Чи знаєте ви, як пахне жит¬тя? Давайте затихнемо на хвильку і відчуємо цей запах... Це пахне хліб. І неповторний запах робить хліб жи¬вим частиною душі кожного з нас. Початок хліба — маленька зернинка. Зернятко хліба нагадує дитину в спови¬тку. Немовлятко — це іскринка життя у згорточку. Так і зернятко починає колос; безмежний хлібний лан.

Ведучий (Кравчук Микола). Коли і як з'явився хліб на цій землі? Як люди навчилися ви¬рощувати це диво? Чому жодне свято в Україні не обходиться без хліба? Чому така глибока йому шана?

1-й учень (Іщенко Іван). Легенда розповідає, що колись у стародавній Греції сину царя Елівсіна юному Триптолему богиня родючості Деметра дала насіння пше¬ниці і наказала висіяти його в зоране поле. Тоді він першим на землі тричі зорав поле і кинув у ріллю золоте зерно. Віддячила нива сторицею.

2-й учениця (Маніло Олена). За велінням боги¬ні проїхав Триптолем на колісниці, запряженій крилатими кіньми, свої країни і навчив людей землеробству. З тих пір і з'явилися хлібороби.

Ведуча (Музика Мар’яна). Це легенда. Аякже було на¬справді? Як починалося хліборобство? Хто вперше почав випікати хліб?

Учень (Іщенко Іван). В усіх кінцях світу вчені-археологи знаходили стоянки первісної людини. І скрізь було зерно. У країнах Сходу — рис, у Південній Америці — кукурудза. Коли ж людина відкрила злакові рослини?

Учениця (Маніло Олена). Ніхто не знає точної дати. Було це дуже давно. У закіптюженому склепінні печери полум'я освітило похмуре обличчя хранительки вог¬ню — старійшини племені. Чоловіки вкотре повернулися з полювання ні з чим. Невдача за невдачею переслі¬дувала плем'я.

Учень (Іщенко Іван). На світанку старійшина сама вирушила шукати їжу. Поблизу стоянки всі їстівні кореневища були зібрані. Довелося йти далеко. У пожовклій уже траві, в чагарникових заростях вишукувала вона хоч що-небудь їстів¬не. Зупинилась у видолинку, по якому протікав струмок, опустилася до нього. «Хоч би що-небудь знайти!» — дума¬ла жінка. І раптом на протилежному схилі побачила незнайомі рослини. На їхніх стеблах погойдувались колоски. «Що в них?»

Учениця (Маніло Олена). Жінка перейшла струмок, схилилась до однієї з рослин. З коло¬ска на долоню впали золотаві зерна. Жінка, кинула їх до рота, пережувала їх. Це харч! Ось де порятунок! З того часу, на які б злакові рослини не на¬трапляла людина, знахідка виявлялася щасливою. Борошнисті зерна давали приємне відчуття ситості, допомагали пережити тяжку зимову пору, коли так бракувало харчів.

Учень (Іщенко Іван). З часом людина сама навчи¬лася сіяти і збирати хлібну рослину. Хліб скорився людині, виріс там, де вона забажала. Так хлібне зернятко прив'язало людину до землі: вона вже не блукала лісами в пошуках їжі, а поселилася біля хлібного поля — пшеничного, рисового, житнього. Близько семи тисяч років тому поселення хлі¬боробів виникли на берегах Дністра, Південного Бугу, Дніпра.

Ведучий (Кравчук Микола). З трепетом душевним з любов'ю ставилися наші предки до землі-своєї годувальниці. Як мрі¬яла про неї все своє життя, як марила землею Маланка героїня повісті Ко¬цюбинського «Фата Моргана». Яка ти розкішна, земле. Весело засівати тебе хлібом, прикрашати заквітчати квітами. Весело обробляти тебе».

Ведуча (Музика Мар’яна). Земля виступала найбільшим мірилом всіх цінностей, добробуту людей. Радісно збирати вирощене хліборобу, тяжко споглядати голу ниву в рік неврожайний.

Ой та поле ж моє, поле чистеє, нічого ж ти, поле, не спородило.

Ведучий (Кравчук Микола). Які ж були звичаї і об¬ряди, понизані з обробкою ґрунту, посівом?

Учень (Донцов Владислав). Виїжджаючи восени на¬весні в поле орати, обов'язково молились усією родиною. Далі господар кропив плуга, волів сумішшю з трьох вод вечірньої, йорданської і стрітенської — щоб благополучно, швидко й добре роботу закінчити. Волів та реманент обкурювали ладаном і премовляли: «Господи, поможи в добрий час почати і в добрий час пожати».

Учениця (Інна Коваль). Початок сівби. Сіяти як і орати, виходили лише чоловіки. Сівач виїжджав в поле рано, поки ще не ходили люди. Відкривав ворота, промовляв: «Благослови, Господи, в путь святого хліба сіяти».

Ведучий (Кравчук Микола). Святий хліб сіяв батько. Його справу продовжував син, не за¬буваючи батькові настанови.

Настає для хлібороба нелегка, але радісна праця. Святкова пора збирання урожаю. І перед початком жнив, і під чає праці на ниві і закінчуючи роботу, люди співали пісні, передаючи в них свої почуття, надії, хліборобські хви¬лювання. Дуже урочисто закінчувались жнива. Дожинаючи ниву, женці залишали жмуток пшениці або жита, зв'язували його, витрушували зерно на землю, щоб добре родила. З квітів та колосся сплітали вінок і одягали на голову найкращій жінці-жниці. «Останній сніп», прикрашений кві¬тами та стрічками несли в село співаючи пісень.

Ведуча (Музика Мар’яна). Якою дорогою приходить хліб до нас на стіл? Усі ми знаємо, що в грунт висівають зерно, воно проро¬стає, колоситься. Коли колосся дозріває його жнуть або скошують. Зараз його косять комбайнами.

Ведучий (Кравчук Микола). Пригадуються слова нашого незабутнього Траса Шевченка:
А я стою, похилившись,
Думу гадаю,
Як то тяжко той насущний
Люди заробляють.

Може, тому в народі до нього стави¬лись з такою пошаною, передавали цю любов дітям та онукам.
Ведуча (Музика Мар’яна). Батько Василя Сухомлинського, відомого українського педагога писав: «Коли я підріс, моя мати передала і мені запашну хлібину в чистій полотняній торбині, а поряд лежав батьків лист: «Не забувай, синку, про насущний, пам'ятай, хто ти і звідки вийшов, пам'ятай, як важко дістається цей хліб. Пам'ятай, що твій дід, мій батько — Омелько Сухомлинський, був кріпаком і помер за плугом на ниві. Ніколи не забувай про корінь народний. Не забувай, що поки ти вчишся, хтось працює, добуваючи тобі хліб в поті чола!».
Учень (Іщенко Іван) (вірш Симоненка «Перший»)

Першим був не Господь і не геній,
Першим був простий чоловік.
Він ходив по землі зеленій
І, між тим хлібину спік.
I не зміг заробить монумента,
Цей наївний франк чи дуліб.
Бо не міг він знайти моменту,
Щоб узяти патент на хліб.
Постаріла вже мудрість Божа,
Розтрощив її грізний час.
Хлібом геній живиться кожен,
Щоби розум його не погас.
Та нехай нас землею година
Чи негода лютує й реве —
Вічна мудрість простої людини
В паляниці звичайній живе.

Учень (Донцов Владислав). «Хліб - усьому голова», «Без хліба — суха бесіда», «Дурне сало без хліба». «Без розуму проколотишся, а без хліба не проживеш» — ці та інші прислів'я та приказки розкривають величезну роль хліба у побутовій куль¬турі.

Учениця (Зубніцька Зінаїда). Здавна хлібу надавали круглої форми, ототожнюючи його із сонцем. Якщо у домі пахне хлі¬бом – тут злагода і щастя, якщо в дер¬жаві колосяться хлібні поля — тут мир і достаток. Хліб — це честь, хліб — це рука допомоги, хліб — сила, могут¬ність держави. Хліб — це святість. В Україні щоденно пекли житній хліб. Якщо борошна до нового врожаю не вистачало, домішували висівки, тов¬чену картоплю, гарбуз, суху лободу. Вчиняли його на заквасці, місили у дерев’яній діжі. Випікання хліба мало свої правила, було цілим обрядом. Порожню діжу, прикриту рушником, ставили на покуті.
(Вірш «Хліб» Б. Олійник.)

Учениця (Маніло Олена)

Хліб
Нема такого хліба на землі,
Як той, що моя мати випікала.
На листі горіховому в печі.
Глибокій, мов тунель коло Яремча,
Як небо зорями, той мамин хліб.
Обсипаний був зернятками тмину,
Він кликав і манив мене здаля,
Як свято пахощів у нашій хаті.
Я не збагну ніколи, як вмістилось
Моє життя в маленькім слові «хліб».

Учень (Донцов Владислав). В Україні пекли хліб переваж¬но з житньої муки, що зі здивуванням засвідчували іноземні мандрівники. Українців же, які «ходили» в чужі землі, дивував солодкий, як мед, пшеничний хліб, яким харчувалися європейці.

Учениця (Шинкарук Ріта). Але у другій половині XIX ст. із зубожінням великої частини українських селян житній хліб без до¬мішок ставав рідкістю. На півдні сіяли більше пшениці, тому в цьому регіоні забезпеченість пшеничним хлібом (щоправда, теж із разового борошна з домішками) була кращою.

Учень (Донцов Владислав). Хліб у кожній хаті обов'язко¬во лежав на столі, а біля нього клали сіль. В Україні хліб-сіль на вишитому рушнику — найвища ознака гостин¬ності народу. З хлібом-сіллю вперше входили до нової хати.

Ми хлібом-сіллю друзів зустрічаєм,
Хай в світі буде більше в нас братів,
Хай в кожній хаті будуть короваї,
Щоб люд ніколи хліба не просив.

Учениця (Шинкарук Ріта). З давніх часів батьки на¬вчали дітей своїх традицій — берег¬ти хліб. Паляниця мала неодмінно лежати на столі, і ніхто, навіть діти не насмілювався покласти її дого¬ри. І немовля разом з материнським молоком уживало хліб: йому дава¬ли обгорнуту в полотняну тканину «м'якушку-смоктунця».

Учень (Донцов Владислав) . З хлібом пов'язано багато традицій, його цінують всі народи. Гарний звичай в Україні — обсипати зерном молодих, новонароджених. Хай зерно доброти і поваги до хліба зринає в їхню душу!

Учениця (Шинкарук Ріта). З хлібом проводили до армії. З хлібом зустрічали тих, хто повертався з війни. Хлібом поминали тих, кому не судилося повернутися. Він таїть у собі тепло серця і душі, тепло сонця і ставлення до нього має бути теплим, шанобливим.

Учениця (Коваль Інна). Жодне українське весілля не обходилося без запашного короваю, а до нього випікали ще й шишки, кала¬чі. Готування та частування весільних гостей короваєм належить до поетич¬них дійств народного весілля. Пекти його запрошували жінок, в сім'ї яких була злагода. На корж «підошву» наліп¬лювали шишки, птахів. У найбільшу щитку втикали свічку, запалювали її і саджали коровай у піч. А на весіл¬лі староста вирізав верхівку короваю і підносив на тарілці молодим. Дітям дарували шишки. Оздоблення короваю, голубками уособлювало побажання продовження роду, щасливого по¬дружнього життя, достатку.

Ведуча (Музика Мар’яна). Хлібом могутня наша Украї¬на. З хлібом далеко видно — на всі сто¬рони світу. Наше диво, наша Україна! Близька ти нам і найкраща о будь-якій порі року: коли весною дихає теплим паром земля, виганяє зелену свіжу па¬рость, лелеки, повернувшись в рідні краї, кружляють над селом, обдаро¬вуючи щастям людські оселі.

(Пісня на-бандурах «Заграють барвисті веселки».)

Ведучий (Кравчук Микола). За всіх часів і у всіх народів було найбільшою святістю, коли лежав на столі хліб. Його присутність наро¬джувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум, продовжувала родо¬від, і навпаки коли він зникав — не¬одмінно приходило лихо.

Ведуча (Музика Мар’яна). Лихо прийшло на Україну в 1933 році. Цей період історії на¬зивають голодомором, коли тисячі людей загинули від штучно створеної нестачі хліба.

Ведуча (Музика Мар’яна). Люди рятувались від голо¬дної смерті, як могли. Вони їли макуху, коріння, листя, виловлювали для їжі котів, собак, ховрахів та іншу звірину, вживали мертву конину і навіть було людоїдство. Селяни хотіли вижити. Вони йшли до сільського млина з надією дістати хоча б трохи борошна. Але все борошно відправлялось прямісінько в Москву. В романі «Жовтий князь» Василь Барка цю подію описував так: «Гурти селян в роз¬пачливій застиглості: худі, як обгорілі стовпці, в лахмітниках замість одежі, приковані поглядом до брами. Там їхній хліб, що здобули в кривавиці чола, там борошно! — можна спекти буханчик і вижити, і врятуватись...». Невеличкий кусок хліба рятував людей від голодної смерті: «Я чую: з'їм хліба хоч скибку, і видужаю. Хліб— це мені лікарство» — так говорив Петрун — герой роману «Жовтий князь». «Справді він споживав хліб, як цілющу живність, тримаючи обома долонями так, що ні крихта не посипалась додолу: скінчивши, сказав: «Слава Богу, я з'їв хліба!». З яким бо¬лем і щемом в душі дивилась родина на останню хлібину.

Учень (Донцов Владислав)
На скибку хліба я дивлюся,
Рум'яну, білу, запашну
На скибку хліба я молюся,
До неї руку протягну.
Молюсь за тих, хто скибки тої
Не дочекавсь, заснув навік.
Зими холодної, лихої
В той чорний тридцять третій рік.
Молюсь за нас, дорослі й діти,
Щоб не зазнали бід отих
Нехай поняття хліб, життя і жити —
Завжди належать до святих.

Ведучий (Кравчук Микола). Велика Вітчизняна війна. Фашисти тимчасово зайняли найродючіші землі нашої країни. Скрізь було голодно. Місто Ленінград (сьо¬годні Санкт-Петербург) було оточене ворожими ордами. Фашисти думали, якщо не вогнем знищити, то задушити голодом нескорене місто.

Ведуча (Музика Мар’яна). Закінчилась війна... Багато солдатів не повернулися до рідної хати...
(Вірш «Хліб» Л. Первомайський)

Учень (Іщенко Іван)
Поле, поле безкрає...
І світає, й смеркає.
Знову тиша і спокій у світі.
Гаснуть вранішні зорі.
І пливуть як на хмарі —
Хвилі вітру в достиглому житі.
О, безмежне і плідне,
Житнє поле погідне,
Ні межі ти не маєш „ні краю!
Ти й росою зросилось,
І зерном сколосилось,
І діждалось нового врожаю.
Звідки сил ти черпало,
Що за обрій упало,
Розлило золоті свої хвилі,
І озвалося жито:
«Тут солдата убито,
Я стою на солдатській могилі,
Покляніться, солдати,
Ворогам не віддати
Ниви нашою кров'ю политі».
Поле грізне, безкрає,
І світає, й смеркає...
Тиша в світі. Тривога у світі.

Ведуча (Музика Мар’яна). Нині нерідко можна почути: той, хто не голодував, ціни хлібові не знає. Може, у цьому є справді доля істини. Проте, здається мені, основним критерієм суспільного ставлення до хліба є рівень нашої загальної культури. Тож виховуймо кожний в собі святе ставлення до хліба.

Ведучий (Кравчук Микола). Хліб на столі. Зайшовши до хати, порадіймо йому, освятімося його терпким запахом, віддаймо пошану тим, хто зростив, виколосив і змолов у семи млинах муку, рукам, які подарували духмяні, схожі на сонце паляниці.

Ведуча (Музика Мар’яна). Хай завжди він — совість наша — буде в хаті, як дивень, лежатиме прикритий вишитим рушником свіжий та святий, і найпершою молитвою нашої духовності воздається хвала хлібові.

Ведучий (Кравчук Микола). Знімімо перед ним капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб, то і душі черствіють, а відтак, якщо черствіють душі, неодмінно зачерствіє хліб — наша совість.

Ведуча (Музика Мар’яна). Це одвічне, як життя, мі¬рило має бути нашим гаслом, нашою молитвою. Не на сьогодні й не на завтра — на все життя.

Джерело: http://журнал «Позакласний час» №5 2008 р.