Душа мого народу - рушники, барвінками і мальвами зігріта. - Розробки виховних годин - Творчі роботи студентів - Каталог статей - Персональный сайт
Четвер, 08.12.2016
Педагогіка
Меню сайта
Наше опитування
Ваше ставлення до кредитно-модульної системи
Всього відповідей: 2161
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.

Душа мого народу - рушники, барвінками і мальвами зігріта.
Душа мого народу – рушники,

Барвінками і мальвами зігріта.

Виховний народознавчий захід

1-й ведучий
Добрий день, вам любі друзі!
Ми раді вас в цей день вітати
На світлому і радісному святі
У цій чудовій гарній залі.

2-й ведучий
У нас сьогодні наче вечорниці:
Милують око диво-рушники,
Дівочий спів лунає у світлиці,
Як добре, що є звичаї такі.

1-й ведучий
З роду-віку людина живе не лише хлібом єдиним.
Живе роздумами, мріями, надіями.
І саме оці роздуми, думки знаходять своє відображення у творах мистецтва: літературі, вишивках, скульптурі, музиці .

«Вірш про вишиванку»
Сорочку – вишиванку
До самого світанку
Вишивала дівчина в сиву давнину.
Схрещувались ниточки,
Розквітали квіточки:
Ружі та барвінок, вздовж по полотну.
Вишивала з піснею
Яблука барвистії.
Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.
Вишивала ружу
Та вкладала душу,
Щоб на довгі роки вийшов оберіг.
Барви кольорові:
Зелень – то діброви,
Молодість, надія злагода і мир;
Жовтий – то колосся,
Й плодовита осінь,
І ласкаве сонце, що встає з-за гір.
Синії стежини-
То морські глибини,
До людей довіра і безкінечність вся.
Ну а чорний килим-
Туга по загиблим,
Що за землю рідну віддали життя.
Хрестики червоні-
То калини грони,
І вогонь гарячий,і пролита кров,
Але ще й родина,
Ненька-Україна,
І родинне щастя,й вічная любов.
Я візьму льон білий,
Нехай рух несмілий,
Але ж вишить спробую сорочку таку.
Ниточка до ниточки,
Квіточка до квіточки,
Щоб нащадки згадували на довгім віку.

2-й ведучий
Рушник – це не просто виріб, це своєрідний символ, це тісне поєднання фізичної праці і роздумів. І ми сьогодні на святі спробуємо вам довести, що вислів М. Т. Рильського « красиве і корисне» стосується саме рушника.

1-й ведучий
Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушнику – то висока ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходив із чистими помислами, підносили цю давню, слов’янську святиню.

2-й ведучий
Любі друзі, до нас з миром
Завітали люди щирі.
Привітайте в добрий час
Гостей посмішкою в раз.

1-й ведучий
Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,
Привітним гожим словом віншувати
Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,
Про цей рушник сьогодні йтиме мова.

2-й ведучий
А кожному, хто покидав рідну домівку, обов’язково мати давала оберіг на щастя – вишитий рушник.

Тихо лине мелодія пісні на слова А. Малишка «Рідна мати моя».

На її фоні звучить поезія А. Малишка «А мати вишивала рушники»
у виконанні учениці.

А мати вишивала рушники
Думками й українськими піснями,
І слалися дорогами нитки,
І йшли по цих дорогах дні за днями.
Життя з них починається, і доля,
І зустріч, і прощання, і розлуки,
І житні колоски на тому полі,
Де сонце гладить материні руки
Проходять і тепер безодні ночі
Ті рушники, волошками розшиті,
І дивляться з них материні очі,
І чорнобривці, росами умиті.
А мати вишивала рушники
Піснями й калинами край дороги.
Ішли у даль життєвії стежки,
Неначе журавлі в осінню пору.

1-й ведучий
Український рушник… Який він гарний!
Його можна порівняти з піснею
Без рушника, як без пісні,
Не відбувається жодну свято.

2-й ведучий
Рушник на стіні. Не було, здається, жодної оселі в Україні, котру вони б не прикрашали. Гарно оздоблений рушник висів біля порога в кожній сільській хаті, ним витирали руки і посуд, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, з ним ходили доїти корову. Із рушником, як із хлібом, ушановували появу немовляти, одружували молодих, проводжали людину в останню дорогу, пошановували близьких, рідних.
3-4 клас
1-й учень
З дитинства пам’ятаю рушники.
Що так любовно їх творила мама.
По – українськи хата на святки.
Сіяла вишитими рушниками.
2-й учень
На полотні співали солов’ї.
І красувались кетяги калини.
Зелений хміль в’юнився по гіллі,
Зоріли в колосках волошки сині.
3-й учень
Неначе долю вишила свою,
Заплівши в неї промінь світанковий,
Кохання, і пісні, і молоду зорю.
Світи мені повік, матусина любове.

1-й ведучий
Український рушник, оздоблений квітами, птахами, зірками. Від сивої давнини і до сьогодні, у радощах і у біді рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Простий, скромно оздоблений рушник висів у кожній сільській хаті біля порогу на кілочку. Господиня на знак поваги до гостя давала йому рушник на плече, брала кухлик із водою приспівуючи:
Вода у відеречку,
Братику, вмивайся,
Рушник на кілочку,
Братику, втирайся.
2-й ведучий
«Хата без рушника, що сім´я без дітей», - говорили у народі.
1-й ведучий
Без рушника, як без пісні, неможливе народження, одруження, зустріч гостей. Ним витирають руки, ним пораються коло печі, з ним доять корову.

2-й ведучий
Після закінчення жнив хліборобів зустрічають із хлібом-сіллю на рушнику.

1-й ведучий
В Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Коли син вирушав у далеку дорогу, мати давала йому рушник, як оберіг від лиха. Тому оспіваний він у віршах і піснях.
8 клас
1-й учень
Як з’являємось на світ ми,
В крижмі-білі рушники.
Полотняне диво світле,
Плід душі і хист руки.
2-й учень
Як прийде пора до шлюбу,
З блиском золота кілець,
Рушники, з дитинства любі,
Ляжуть в стежку під вінець.
3-й учень
Чи коли від краю свого
Довгий шлях кудись лежить,
Рушником з хрестом в дорогу
Рід тебе благословить.
4-й учень
Рушники, рушники –
Наче долі сторінки,
Їхня мова писанкова
Збереглася на віки.
5-й учень
Моя бабуся гарно вишиває,
Цвітуть на полотні троянди й виноград,
Розмай калиновий там грає,
І спів птахів, і щебет пташенят.
6-й учень
Навіки з’єдналось чорне і червоне –
Мойого краю гордість і краса.
Душа народу – малинові дзвони,
Його веселка і його сльоза.
Лунає пісня «Ой рушник - рушничок» у виконанні учнів 7 класу.

1-й ведучий
Рушники, відповідно до призначення, виготовляли з різних ниток. Покутники, подарункові – з тонкого білого полотна. Жінки ткали рушники в жіночі дні: середу, п’ятницю або суботу. Рушники біля вікон і дверей були оберегами. Крім візерунків, тут були вишиті й слова –обереги. Є рушники-росяночки для дівчаток-школярочок, а для хлопчиків матусі вишивали рушники, які називаються грайликами.

Вірш «Вишиванка»
Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні:
- На, вдягай, синочку!
В нитці - сонце золоте,
Пелюстки багряні,
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.
Вишиваночку візьму,
Швидко одягнуся,
Підійду і обніму
Я свою матусю.

2- й ведучий
Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а якщо точніше – обличчям оселі, відтак і господині. За тим, скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку, її дочок. Колись було, що дівчинці тільки 10 років сповнилося, а мати для неї починала посаг готувати – хустки, намисто, барвисті тканини, а на рушники сама полотно ткала.

1-й ведучий
Були рушники вишиті й не вишиті, були для роботи , а інші – для урочистостей.

2-й ведучий
Довгими зимовими вечорами особливо любовно вишивала дівчина сватальні, або плечеві рушники, які сватам треба буде подавати. Вони були з тонкого полотна.
9 клас
1-й учень
На українськім рушнику
Матуся вишила Карпати,
Рясну калину в квітнику
І долю лебедів крилатих.
2-й учень
Людей гостинно звідусіль
Стрічати хлібом у вишиванці,
Щоб цей рушник у день весіль
Кружляв у запальному танці.
3-й учень
Щоби давав пісням політ
Й нові узори, мов перлини,
Щоб цей рушник стелився в світі,
Як добрий оберіг родинний.
4-й учень
Люблю я мамин рушничок,
На ньому пісня солов’їна,
То, може, пісня зірочок?
А, може, доля України.
5-й учень
Висить рушник у хаті на кілочку,
Калина червоніє на столі,
А біля неї – житні колоски,
Мої пустотливі братики малі.
6-й учень
Це все – моя земля, моя Вкраїна.
Це рук моєї матері тепло,
І цей рушник, яким і дочку, її сина
Благословляє мама на добро.

Виступ 6 класу

1-й учень
Дивлюся мовчки на рушник,
Що мати вишивала,
І чую: гуси зняли крик,
Зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута – м’ята.
Десь тихо бджоли загули,
Всміхнулась люба мати.
2-й учень
І біль із серця раптом зник,
Так тепло – тепло стало…
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала.
Вишиваю рушничка
Різними нитками.
Там калина молода
Й ружі з солов’ями.

3-й учень
І барвінку синій цвіт,
Кущ рясного глоду.
Український рушничок –
Символ мого роду.
4-й учень
Ми своїми вправними руками
Вишиваєм рушничок для мами,
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.
Є на ньому півники святкові,
Є на ньому квіти малинові,
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.
5-й учень
Синя нитка – пташки прилітають,
А червона – квіти розквітають,
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.
6-й учень
Листя вишиваєм зеленаве,
Сонце вишиваємо ласкаве.
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.

1-й ведучий
Хліб і рушник – одвічні людські символи. Підносили хліб із словами: «На світлому, як доля, рушникові дозвольте вам піднести хліб і сіль».

2-й ведучий
Кожному, хто заходив до хати з чистими помислами, підносили хліб – сіль на вишитому рушнику. Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив її.

1-й ведучий
Приходила людина в життя – і зустрічали її рушником. Мати ще до народження дитинки готувала «рушник долі». Для хлопчика вишивали на ньому дубові листочки, щоб мужнім і сильним був син, а для дівчинки – калину, щоб була гарна, як калина. Цей рушничок після народження клала мама під подушечку дитині.
З ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи доньку на одруження. Цей рушник берегли все життя.

2-й ведучий
З рушником приходили до породіллі ушанувати появу немовляти в родині, у рушники загортали хліб та солодощі, щоб життя новонародженого було солодким.

1-й учень
Рушничок на стіні – давній звичай,
Ним шлюбують дітей матері,
Він додому із далечі кличе,
Де в калині живуть солов’ї.
2-й учень
Він простелений тим, в кого серце
Не черствіє й дарує тепло,
Хай цей символ сусідить ся вічно
В нашій хаті на мир, на добро.

1-й ведучий
В моїй уяві тісно переплетені поняття: бабуся і рушник. Це йде від діда – прадіда, споконвіків.
1-й учень
Бабусині рушники
Одні люди, як відомо, захоплюються іконами, інші – картинами, а мене цікавлять плахти та рушники. Може, тому, що моя бабуся сама ткала плахти – і червоні з калачиком, і напільні, і плахти – синятки. То були своєрідні самобутні килими з барвистого гарусу і заполочі, неповторне жіночу вбрання. А ще любила бабуся вишивати. З самого малку, відколи я себе й пам’ятаю, у нашій хаті були рушники Коли ж надходили святки, мати з моїми сестрами розвішували їх на чисто побілених стінах. Здавалося, що то й не рушники, а якісь казкові жар – птиці. Яких тільки рушників не було: вишитих чорними і червоними нитками, гаптованих дивними узорами. На білому полотні оживали калина і хміль, гвоздики і васильки, золоте колосся і блакитні жайворонки. Серед тих рушників були знамениті романські і кролевецькі, виготовлені умілими ткалями. Рушники були червоні, як жар, горіли орлами, різним орнаментом, переливалися райдугами. Були й різнокольорові, на яких перепліталися червоні, зелені, жовтогарячі, голубі фарби.
Рушники і плахти – мов щемливий спогад дитинства. Як добру пам'ять про бабусю я збираю ті старовинні речі. Нещодавно обдарували мене плахтою. Та ще й якою!
Ту плахту давно колись виткала моя бабуся. Це була для мене подвійна радість.

2-й учень
Свою бабусю знаю
Я з давніх – давніх пір,
Її обличчя любе,
Її ласкавий зір.
Замислиться бабуся,
Зажмуриться на мить, -
І знов, дивись, сміється,
Ласкаво гомонить.
Та над усе на світі
Сподобались мені
Її ласкаві руки,
Умілі та міцні.
О, цій руці хорошій
Робота не важка,
Бо шиє, вишиває
Бабусина рука.
Виступ Шклярук Надії Тарасівни
3-й учень
Коли питаєш вишивали?
Вночі, при світлі каганця.
Пісень все більш сумних співали,
Що аж заходились серця,
Немовби від трутного зілля…
Оцей – весь вік при образах,
А той, веселий, до весілля –
Не сором людям показать …
Уважно слухаю.
Боюся порушить розповідь її.
Красиві рушники, бабусю,
Я краще вишию свої.

2-й ведучий
А зараз послухаймо поезію В. С. Бойка «Дівчата вишивають рушники» зі збірки «Зазимки». Послухайте, поміркуйте і знайдіть для себе зернятка, які пронесете через усе життя.
7 клас
1-й учень
Дівчата вишивають рушники,
До нитки нитка і до пісні пісня,
І хрестикам на полотні не тісно,
І гладь ляга розлого з – під руки
І дні пірнають в тихі вечори,
Де «я з тобою на рушничок стану»,
Якщо з ординського лихого стану
Стріла не викреше мій смертний крик.
2-й учень
Дівчата вишивають рушники,
А мати вишива мені сорочку,
Щоб біло й червоно було синочку,
Щоб чорно не було, хова нитки.
Махне з дитинства білими крильми
Сорочка, не вдягана ні разу.
Вона на мене не трима образи –
І шле звідтіль тепло серед зими.
3-й учень
З музейних стендів – келій рушники
Ченцями усміхнуться блідолицо
Білявій вишиваночці – черниці,
Були ж веселі, хвацькі парубки!
І прийде мати посеред сльоти,
І зажурюся я за рушниками.
Та в монастир не хочеться іти.

1-й ведучий
Сивіють і народжуються роки, минають століття, та вічним є і буде український рушник. Він пройшов крізь віки, і хотілося б щоб і надалі був він ознакою любові і незрадливості, символізував чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею…

1-й учень
Перегортаю білі рушники,
Що хліб вкривали і дитя в колисці,
Що старості чекали на святки –
Розшиті маками, заквітчані, барвисті.
Вже доля весни правнукам кує,
А хміль з калиною на полотні не в’яне.
Як добре, що в мого народу є
Рушник весільний
І рушник прощальний.
Благословенна будь на всі віки
Найперша жінка, що нашила квіти.
Душа мого народу – рушники,
Барвінками і мальвами зігріта.

Пісня «Рушник» 7 клас

2-й ведучий
І саме «в родині від батька до сина, від матері – доні», як співається в пісні, передаватимуться і берегтимуться родинні традиції нашого народу.
Учень читає вірша «Вишиваю рушничка»
Вишиваю рушничка
Різними нитками.
Там калина молода
Й ружі з солов’ями,
І барвінку синій цвіт,
Кущ рясного глоду.
Український рушничок
Символ мого роду.
Край, де ми народились,
Де ростем – живемо,
Батьківщиною ніжно
Із любов’ю звемо.

1-й ведучий
Наш український рушник пройшов крізь віки, і символізуючи чистоту почуттів, глибину любові до своїх дітей. Він щедро простелений близьким і далеким друзям гостям.

2 -й ведучий
Тож, нехай символ цей завжди сусідить у нашій добрій хаті як ознака великої любові й незрадливості.

1-й ведучий
Ну що ж, це за свято чудове
Всім дякую і щирий вам уклін.
Спасибі на гарнім, добрім слові,
Живіть багато, будьте всі здорові.

2-й ведучий
А на прощання хочеться сказати:
Шануйте, друзі, рушники,
Квітчайте ними свою хату,
То обереги від біди.

1-й ведучий
Шануйте ті, що дала мати,
Готуйте дітям з чистої роси,
Щоб легше їм в житті здолати
Похмурі та скрутні часи.
Шануйте, друзі, рушники!

2-й ведучий
Хай здоров’я ніколи не зраджує вас!
Будьте завжди такі ж ніжні, рідні й милі,
Щоб вам радість і щастя й любов
Вишиваним цвіли рушником!

Категорія: Розробки виховних годин | Добавил: irochkabevzjuk (22.02.2011) | Автор: Бевзюк Ірина
Переглядів: 23200 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 4.9/7 |
Всього коментарів: 1
1  
Хто організовував це свято? Яка Ваша участь у святі?

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 7
Гостей: 7
Користувачів: 0
Copyright Стеценко Н.М. © 2016
Сайт управляється системою uCoz