Чорнобиль – чорний біль України - Розробки виховних годин - Творчі роботи студентів - Каталог статей - Персональный сайт
Середа, 01.10.2014
Педагогіка
Меню сайта
Наше опитування
Ваше ставлення до кредитно-модульної системи
Всього відповідей: 1923
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.

Чорнобиль – чорний біль України
Чорнобиль – чорний біль України

  
Чорнобиль – чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чрним вогнищем скорботи
Чорнобильська АЕС розташована на сході Українського Полісся. Енергоблоки знаходяться на березі річки Прип’ять, яка впадає у Дніпро.
Чорнобиль – невеличке миле містечко. Його назва походить від назви гірського полину чорнобилки. Місто це занурене у зелень, все у вишнях та яблунях.
Влітку тут любили відпочивати багато киян, москвичів, ленінградців. Приїздили сюди надовго, часом на ціле літо, з дітьми і домочадцями, готували на зиму соління і варення, збирали гриби, яких удосталь було у тутешніх лісах, засмагали на сліпучо-чистих піщаних берегах Київського моря, рибалили. І здавалося, що напрочуд гармонійно і нерозривно зжилися тут краса поліської природи і сховані у бетон 4 блоки АЕС, розміщеної неподалік на північ від Чорнобиля.
У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1-й годині 23 хвилин над 4 реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало полум’я.

Розпочалася пожежа…
Першим до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні з охорони АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком.
За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта Віктора Дибенка.
Вони ринули у вируюче полум’я – у смертельну радіацію не за наказом командира, а за законом власної совісті, рятувати станцію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку.
Вогонь, все лютував, не вщухав. Навкруги вогонь і задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в’їдався у шкіру. Люди слабшали від нестерпної спеки і болю.
Відвага… Для пожежного це невід’ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. 6 чоловік загинули майже відразу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.
Ось список героїв, яким ми завдячуєм своїм життям, яких повинні пам’ятати протягом всього життя:

Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Правик

Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Кибенок

Сержант Микола Ващук

Старший сержант Василь Ігнатенко

Старший сержант Микола Титенок

Сержант Володимир Тищура

У перші години після аварії радіоактивні речовини поширювалися у західному напрямку. Пізніше, 26, а також 27 квітня напрямок переносу радіоактивних продуктів перемістився на північний захід, а 29 квітня – на північний схід. Зранку 30 квітня напрямок вітру змінився, почали забруднюватися райони, розміщені на південному сході від АЕС, у тому числі Київ. Таким чином, у перші дні після аварії, коли викидання радіоактивних речовин було найінтенсивнішим, їх випадання здебільшого зосередилось у північно-західних регіонах України, на південному заході та півдні Білорусії. Висота радіоактивного викидання становила в перші дні 1200 – 3000 м.
Значні викидання радіоактивних речовин відбулися в травні-червні та в наступний період ( аж до захоронення реактора в спеціально збудованому саркофазі). У зв’язку з великою радіоактивністю було відселено населення з 30-ти кілометрової зони навколо станції, в основному оконтуреної ізолінією дози випромінювання в 5 мР/год, встановлено так звану зону відчуження ( 20 мР/год ), а також територію з тимчасовим відселенням частини населення – дітей і вагітних жінок – 3 – 5 мР/год (сюди увійшов Київ). Всього за перший рік після аварії з зони відселення було евакуйовано 116 тис. чол. зі 186 населених пунктів, у тому числі з України – 90 тис. чол. з 75 населених пунктів
Радіоактивні речовини, які переважно містили йод -131 з періодом розпаду 8 днів, випали за перший тиждень на великій площі України (Київська, Житомирська, Чернігівська, Рівненська, Вінницька, Івано-Франківська області), Білорусії ( Мінська, Брестська, Гомельська, Могильовська області ), Прибалтики ( район Риги, Клайпеди). Деяке забруднення цезієм-137 спостерігалося згодом в Швеції, Польщі, Фінляндії, Румунії, ФРН, Італії, Австрії (з густотою радіоактивного забруднення грунту близько 1 Кі/км.)
Дослідження влітку 1986 р. великої території європейської частини колишнього СРСР дало змогу виявити основні райони радіоактивного забруднення, яке проявилося у вигляді плям в різних регіонах, у тому числі на значній відстані від джерела забруднення.
У початковий період випадання радіоактивних речовин спостерігалося перевищення норм забруднення води в Прип’яті. Найбільше забруднення Київського водосховища мало місце саме біля впадіння в нього р. Прип’ять.
Радіоактивне забруднення зафіксовано в Брянській, Калузькій, Тульській, Орловській, Курській, Смоленській і Тамбовській областях Росії; в Київській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській, Черкаській областях України; у Гомельській, Могильовській, Мінській, Брестській і Гродненській областях Білорусії.
У зоні радіоактивного забруднення проживає близько 5 млн. чол., у тому числі в Україні 1,8 млн, у Білорусії – 2,4 млн і в Російській федерації – 0,8 млн чол.. Упродовж тривалого часу проникали в організм людей крім уже названих також радіоактивні ізотопи цезію, цирконію, теллуру, неодиму, нептунію, рутенію, лантану. Причому Міністерство охорони здоров’я колишнього СРСР систематично занижувало показники радіоактивного забруднення. Розроблена в надрах цього міністерства 35-берна доза радіоактивності є занадто високим показником можливого забруднення людського організму. На початку 1991 році Верховна Рада України «знизила» цей показник у 5 разів – до 7 бер.
ЦІКАВО ЗНАТИ, що аварії на об’єктах атомної індустрії колишнього СРСР траплялися ще задовго до вибуху реактора на Чорнобильській АЕС. У 1951 р. приблизно за 100 км од Челябінська на підприємстві «Маяк» було введено в експлуатацію перший в СРСР реактор для одержання плутонію, який використовувався для виготовлення атомної зброї. Відходи виробництва скидалися без належного очищення в річку Течу, вода якої використовувалася для купання, пиття і т. д. У результаті 124 тис. чол.. захворіли на променеву хворобу, в тому числі 28 тис. чол.. у важких формах .
Восени 1957 р. на цьому атомному підприємстві стався вибух. Радіоактивність поширилась на 23 квадратні кілометри, було викинуто в повітря майже половину чорнобильської дози.
Чорнобильська катастрофа досить швидко з екологічної та технологічної проблеми перетворилася на потужний політичний фактор. Аварія висвітлила всі суттєві вади командної системи: порушення технологічної дисципліни, норм і правил безпеки під час будівництва та експлуатації; безпечність та безвідповідальність учених; домінування при прийнятті рішень політичних факторів над екологічними, економічними і моральними; ігнорування союзним центром проблем та потреб республіки. Ніякими аргументами не можна було й те, що у республіці, на яку припадало 2,6% території СРСР у цей час було побудовано й будувалося близько 40% атомних енергоблоків. Наприкінці 1980-х Україна стала єдиною республікою у Радянському Союзі, де смертність населення перевищувала народжуваність. Під тиском цих факторів навіть найлояльніші радянські громадяни засумнівалися у цінностях системи, у рамках якої вони жили, розпочався процес глибоких змін у свідомості.
Тривалий час інформація про справжні масштаби і наслідки аварії замовчувалися: хоча вже 26.04 в Інституті ботаніки АН УРСР лічильники показали різке підвищення радіоактивності, перше офіційне повідомлення про Чорнобильську катастрофу з’явилось лише на 5 день після вибуху. До того ж воно було гранично лаконічним і з відчутним акцентом не на аварії, а на заходах з її ліквідації. У критичній ситуації ініціатори перебудови дуже швидко відмовлялися від ними ж проголошених демократичних лозунгів і поверталися до звичних методів дезінформації та замовчування.

Після аварії на ЧАЕС ситуація у ядерній енергетиці республіки так і не стабілізувалася. За три післячорнобильські роки енергоблоки атомних станцій України зупинялись 319 разів, скоїлось 11 аварій. Такий стан справ змусив республіканське керівництво у червні 1989 року звернутися до ЦК КПРС із вимогою припинити розміщення в Україні нових атомних станцій і збільшення потужності діючих АЕС. Але ця заява, як і багатотисячні мітинги та зібрані на них підписи громадян проти зловживань у ядерній енергетиці, були фактично проігноровані Москвою.

Категорія: Розробки виховних годин | Добавил: lena (17.03.2010) | Автор: Романенко Людмила
Переглядів: 5635 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 3.8/5 |
Всього коментарів: 1
1 admin   (17.03.2010 20:04)
Це монолог учителя?

Ім`я *:
Email:
Код *:
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Copyright Стеценко Н.М. © 2014
Сайт управляється системою uCoz