Байдужість не прощається - Розробки виховних годин - Творчі роботи студентів - Каталог статей - Персональный сайт
Вівторок, 06.12.2016
Педагогіка
Меню сайта
Наше опитування
Ваше ставлення до кредитно-модульної системи
Всього відповідей: 2161
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.

Байдужість не прощається
Мета:
- визначити та окреслити суть слова «байдужість» та допомогти усвідомити, що байдужість — це негативна людська риса. Вона породжує зло, ненависть, безтурботність і є однією з найтяжчих вад людини; розвивати в учнів акторські здібності, естетичні смаки та виразність читання.
- формувати в учнів моральні святині та істини, такі як: доброта, милосердя, справедливість, прагнення допомогти ближньому у скрутну хвилину. Пробуджувати інтерес до всього корисного, морального.
- виховувати любов і повагу до батьків, дбайливе ставлення до природи та оточуючих.
Обладнання: вислови видатних людей.
На дошці вислови:
Людина народжується не для того, щоб загинути безвісною, нікому невідомою пилинкою. Людина народжується для того, щоб залишити по собі слід вічний.
В. О. Сухомлинський
Перед розумним треба схилити голову, а перед добрим серцем стати на коліна.
В. Гете
Не бійся друзів — найгірше, що вони можуть зробити — це зрадити тебе.
Не бійся ворогів — найгірше, що вони можуть зробити — це вбити тебе.
Бійся байдужих. Через їхню мовчазну згоду у світі є і зрада, і вбивство, і всі нещастя на Землі.
Р. Еберхарт
Хід роботи
І. Організаційна частина
ІІ. Вступна частина
Учитель. Добрий день усім, хто не залишився байдужим до того, що діється навколо, і прийшли, щоб допомогти засудити одну з найтяжчих вад людини — байдужість. До суду залишається декілька хвилин, тому давайте поговоримо з вами про життя.
Отак зібралися і поговоримо, поділимося радістю і горем, давайте поговоримо про найцінніше.
Росте людина... Її життя розпочинається світанком душі — дитинством. Назавжди воно залишається в пам’яті як найпотаємніше та найсвітліше. Але, найкраще, що є в людини, — це її душа. Душа — це сховище таємниць, почуттів, спогадів, усього доброго та злого, це внутрішній світ людини. Водночас як тіло старіє, хворіє і помирає, душа живе... Душа може вічно жити і вічно бути юною. А може померти, коли тіло ще зовсім молоде, а причиною цього стають її хвороби. Її хвороби — це віруси ненависті, жорстокості, заздрощів і байдужості.
Дійсно, ми створені, щоби творити добро. І тому сьогодні все ж таки людство приходить до усвідомлення необхідності жити за законами взаєморозуміння, взаємоповаги, терпимості. То ж слід лікувати тіло й душу. А ще нинішньому поколінню слід опанувати науку добра. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину й розрадити в біді — це в характері нашого народу. Краса людини не може бути без добра.
Отже, дайте відповідь на запитання:
Як, на вашу думку, у чому і як виявляється єдність добра і краси людини?
Виступи учнів.
Учениця. Високу моральну цінність добра, яке ми робимо сторонній людині, розуміли люди в сиву давнину. У Вавилоні був такий звичай — недужих виносили на майдан чи дорогу. Кожен, хто йшов повз нього, підходив, розпитував, коли знав якийсь засіб, радив нещасному. Ніхто байдуже не проходив. Такий звичай побутував і в ассірійців, єгиптян. Звичай чинити добро безкорисливо.
Учень. А згадайте, як за часів запорізького кошового Сірка наші прадіди допомагали навіть ворогам. Це було тоді, коли у Криму вирувала епідемія чуми. Козаки дали змогу кримським татарам переселитися на українські землі, щоби перебути нещастя. А самі козаки! Землянок ніколи не замикали! Будь-який подорожній міг зайти, розвести вогонь, зварити страву, спочити. А прийде хазяїн, ще й радий буде гостеві, привітає його. А буває, що господар, як їде куди, так ще й зоставляє страву для прихожого. Наїдяться мандрівники та зроблять хрест, поставлять його серед землянки — це значить, що були гості й дякують хазяїнові. Прекрасні стосунки, в основі яких — доброта, а не байдужість!
Учитель. А чи задумувались ви над тим, що таке байдужість? Звичайна людська байдужість. Кожного дня нас оточують різні люди. Їх багато, але вони не схожі між собою: одні пихаті, інші веселі, щасливі й не дуже, горді й такі, що завжди плазують, добрі й злі, черстві та м’якосерді, безсердечні та байдужі. А байдужа й зла людина ніби постійно обкрадає себе, не вміє по-справжньому радіти, сміятися, любити, і якщо з юних літ не привчити себе тамувати в собі роздратування, недовіру, байдужість, душа людська не ширшає — вона обростає ненавистю, поїдає саму себе.
Тому, напевне, настав час повернутися до залу судового засідання і засудити байдужість на вічне вигнання й забуття.
ІІІ. Основна частина
Секретар. Прошу всіх піднятися. Суд іде!
Суддя. У відкритому судовому засіданні слухається справа про обвинувачення Байдужості. Байдужість обвинувачується в таких злочинах:
- вона винна в деградації особистості, у підступності, підлості, шахрайстві;
- заважає вчитися старанно й наполегливо, творити хороші справи.
Перед тим як розпочати судове засідання, з’ясуємо, чи всі з’явилися на суд.
Народний засідатель. На жаль, підсудна, як завжди залишилася байдужою, але все таки з’явилася на судове засідання. Тому ми просто зобов’язані засудити цю важку ваду людини.
Суддя. Підсудна сідайте на своє місце. Прокурор — пан Валера.
Адвокат.
Свідки присутні?
Дякую.
Слово надається прокурору.
Прокурор. Шановний Суд! Я від імені жертв Байдужості звинувачую зло, стверджую, що вона — найгірше із зол. Її безвинні, на перший погляд, дії низькі за своєю сутністю, а наслідки цих дій жахливі, які калічать душі, завдають шкоди всьому, що нас оточує.
Суддя. Якими фактами ви можете підтвердити своє звинувачення?
Прокурор. Прошу вас вислухати свідків звинувачення.
Суддя. Починаємо допит свідків. (Виходить перший свідок.) Назвіть своє ім’я.
Свідок. Я — Світова література. Високий Суд! Я говорю від імені найвідоміших поетів і прозаїків.
Згадайте хлопчика з оповідання Ф. Достоєвського «Хлопчик у Христа на ялинці». Дитина померла в переддень великого свята від холоду й голоду. Усі, хто зустрічав її в ту ніч, проходили повз неї, не протягнувши руки допомоги. Хлопчик умирав, усіма забутий і нікому не потрібний, під вікнами великого будинку. Там було тепло, весело, багато ласощів і подарунків. Але Байдужість, як страж, стояла на дверях цього будинку. Саме вона винна у смерті дитини.
Адвокат. Я протестую! Моя підзахисна не винна. Ні вона, ні люди, які були всередині будинку, не бачили нещасної дитини.
Прокурор. Не бачили чи не хотіли бачити? Прошу викликати наступного свідка.
Екологія. Високий Суд! Я говорю від імені Природи. Повірте, Байдужість не тільки забирає людські життя, вона нищить Природу. Скільки загублено братів наших менших! Їм немає числа! Бити на сполох треба вже сьогодні, щоб завтра не було пізно. Ми не маємо морального права стояти осторонь екологічних проблем, бути пасивними спостерігачами, бо все менше і менше на нашій Землі залишається місць, де б людина почувала себе в цілковитій безпеці. Подивіться на ці плакати.
Адвокат. Я протестую! У злочинах проти Природи винуваті Жорстокість, Безтурботність і Недбалість.
Прокурор. Але саме вони породжені Байдужістю.
Суддя. Прошу викликати наступного свідка.
Свідок. Я буду говорити від імені тих, хто сів на лаву підсудних з вини Байдужості. Я народився в нормальній родині, у мене були батько і мати. Але трапилося нещастя. Мій батько загинув, коли мені було п’ять років. Мати залишилась із трьома дітьми на руках, ледве-ледве зводила кінці з кінцями. Але наші проблеми нікого не хвилювали. Якщо мама тікала вночі з будинку від вітчима-дебошира, сусіди спокійно спали у своїх квартирах, не реагуючи на її благання про допомогу та наш плач. Коли вона почала пиячити, ніхто не помітив. До нас теж було всім байдуже. Уперше я опинився у в’язниці, коли обікрав магазин. Якби з голоду вмирав я сам... Але в будинку плакали і просили їсти мої брати та сестра — їй було півроку.
Адвокат. Високий Суд! Винна мати. Саме вона зобов’язана піклуватися про своїх дітей.
Прокурор. Так, у деякій мірі винна мати. Але вона була доброю матір’ю своїм дітям.
Адвокат. Виходить, винні обставини.
Прокурор. А люди, хіба вони не винні в тому, що не у глухому лісі, не на безлюдному острові, а в місті, на очах у людей загинула родина? Покалічено долю дитини. Що очікує в майбутньому інших дітей? Ні, винна в усьому Байдужість.
Суддя. Прошу запросити наступного свідка.
Мати. Якось я приїхала до своєї дочки, яка живе у великому місті. Привезла із села яблук, груш і запашну паляницю. Дочка запросила мене прогулятися. Прогулюючись вулицями міста, я часто зупинялася перепочити, бо вже і здоров’я не те, і з радості, що я поряд із наймилішою дочкою. Наблизившись до скверу, дочка запропонувала сісти. А сама відійшла, сказавши, що хутко повернеться. Але... не повернулася... Коли мене запитали, як я сюди потрапила, я відповіла, що заблукала, і нічого не сказала про дочку. Адже моя дочечка учена, вона не могла мене залишити, запевняла себе я. Мені і в голову не приходила думка, що дочка залишила мене назавжди. І лише тепер я зрозуміла, що дочці байдуже, що зі мною.
Адвокат. Значить у дочки є важливіші справи, і підсудна моя не винна.
Прокурор. Не було суспільства в історії людства, починаючи від сивої давнини, де б не вшановувалася старість і не були б оточені піклуванням діти. Старість потребує поваги та пошани. Ці, здавалося б, найпростіші та найочевидніші істини не враховуються молодими людьми, які не дозволяють собі уявити, що в майбутньому також будуть старими.
Суддя. Наступний свідок.
Статистика. Я буду говорити сухою мовою цифр. Лише за жовтень у нашому місті трапилося 16 злочинів: грабежів — 4, розбійницьких нападів — 2, крадіжок — 6, ДТП — 4, жертвами яких були й підлітки. Це лише цифри, боляче від того, що вони збільшуються. І я впевнена, що в кожному випадку була байдужа людина, яка могла зупинити, але не зупинила, могла допомогти, але не допомогла, могла повідомити, але не повідомила.
Прокурор. Ми можемо продовжувати допит свідків обвинувачення, вони всі з’явилися на судове засідання.
Суддя. Досить. Перейдемо до допиту свідків захисту.
Громадянин. Високий Суд! Я свідчу від імені байдужих людей. Ну скажіть, у чому ми винні? Я — законослухняний громадянин. Працюю, не покладаючи рук, не п’ю, не палю, намагаюся бути добрим сім’янином. Ну скажіть, навіщо мені втручатися в чужі справи? Це клопітно й небезпечно. Ні, я вважаю, що кожен сам повинен боротися за свою долю й життя. Я ж зміг! Нехай і вони зможуть! І мені байдуже, що діється навколо. Кожен будує своє життя сам.
Суддя. Чи є питання в обвинувачених?
Прокурор. Ні, мені все зрозуміло. Давайте послухаємо інших свідків.
Секретар. Це все. Інші свідки до суду не з’явилися.
Прокурор. Вони, як завжди, залишилися байдужими.
Суддя. Адвокате, вам слово.
Адвокат. Я відмовляюся від захисту. Моя підсудна не винна. І ви не зможете її засудити, адже скільки існує світ — стільки існуватиме і вона. А світ вічний!
Суддя. Я звертаюся до підсудної. Вам є, що сказати?
Підсудна. За мене все сказав адвокат.
Суддя. Суд прийме до уваги ваші рішення. А зараз суд залишає залу для обговорення й винесення вердикту.
Учитель. Доки суд виносить своє рішення, я ще раз хочу звернутися до всіх вас. Пам’ятайте, віддані людьми тепло і душевна доброта обов’язково повернуться до вас. Бо ми послані на землю, щоби примножувати добро. Маємо таке коротке життя, то хай же не буде в ньому місця байдужості.
Ось і вже суд повернувся з обговорення і готовий винести своє рішення.
Суддя. Після детального розгляду справи, з огляду на всі зауваження прокурора й адвоката, показання свідків, Суд вирішив:
1. Визнати Байдужість найтяжчим з людських пороків.
2. Визнати її винною в підлості, убивствах, шахрайстві та інших злочинах.
3. Засудити Байдужість до вічного вигнання та забуття.
(Звертається до залу.)
Не бійтеся друзів — найбільше, що вони можуть зробити — це зрадити вас.
Не бійтеся ворогів — найбільше, що вони можуть зробити — це вбити вас.
Бійтеся байдужих — це з їхньої мовчазної згоди відбуваються в світі і зрада, і вбивство, і всі нещастя на Землі.
ІV. Підбиття підсумків
Учитель. Ну що ж, вирок винесений. Правильно чи ні — вирішить кожен з нас. Але всі ви знаєте, що після ночі надходить день, новий, свіжий, новонароджений. Слід намагатися не забруднити його прикрими вчинками, а прикрасити чимось добрим, корисним не лише для себе, а й для всіх оточуючих, узяти для душі якнайбільше позитивної енергії, добра, надії, любові, щирості, мудрості, милосердя, правди, гідності, совісті.

Список використаних джерел:
1. Редакція газети. Позакласний час./ П. Г. Катутін, В. Г. Давидова. За ред. П. Г. Катутін. – К.: Вид-во Т.О.В., 2009. – 95с.
2. «Байдужість не прощається»//Виховні заходи./ Т. В. Кареліна. – К.,2009. – 56с.
3. Посібник «На допомогу класному керівникові»/ Н. В. Брудько, Ф. А. Фулича. – К:. Вид-во «Ранок»,2010. – 53с.

Категорія: Розробки виховних годин | Добавил: inchuc (23.03.2011) | Автор: Чубатюк Ліля
Переглядів: 8347 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 4.2/5 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 6
Гостей: 6
Користувачів: 0
Copyright Стеценко Н.М. © 2016
Сайт управляється системою uCoz