Мета: згадати про трагедію віку — вибух на ЧАЕС, погли¬бити знання учнів про неї, ви¬значити негативний вплив аварії на стан навколишнього серед¬овища та здоров'я населення; розвивати вміння школярів аналізувати та узагальнювати навчальну інформацію, вміння виразно декламувати, артистичні здібності; виховувати особисту стурбованість кожного учня за все, що відбувається навколо, вчити сприймати чужу біду, чужий біль як власні, сприяти формуванню патріотичних по¬чуттів у школярів.
На сцені — стіл, накритий чорною скатертиною. На столі — образ Божої Матері, розламана хлібина, запалена свічка, кетяг калини. Задній план — чорний драп, два плакати, вінок.
Лунає дзвін.. Виходять ведучі.
Ведуча. Лунає екологічний дзвін. Тривогою та болем напо¬внені його звуки. Болем за нашу землю, яку зрошують смертонос¬ні кислотні дощі, за отруєні хі¬мічними відходами ріки, за небо з озоновими дірами, за вирубані ліси. Тривогою — за майбутнє життя.
Ведучий. Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, ка¬тастрофи, яка ніколи не зітреть¬ся з людської історії, не згасне у віках.
Учитель. Шановні присут¬ні! Сьогодні ми проведемо вечір¬спомин про трагедію Чорноби¬ля.
Полин-трава... Стародав¬нє містечко пригорнулося се¬ред лісів і ланів до світловодої Прип'яті. А звідки, з яких гли¬бин народних придбала ти на¬зву— полин-трава?
Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово руй¬нуються хати. Разом із ними руйнуються, зникають неповтор¬ні цінності поліської давнини.
Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйони заги¬блих людей, особливо моло¬дих, які помирають повільно, але в тяжких муках. Ще багато століть ця трагедія буде нага¬дувати про себе вадами у ново¬народжених.
Ранок... Чорний ранок...
26 квітня 1986 року.
О 1 годині 23 хвилині 40 се¬кунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорно¬бильської АЕС нічну темряву ро¬зірвало полум'я. Мирна, щаслива весна перестала існувати.
Учениця
Зоря полинова горить
І осяває в дооколі.
Порожні села, ниви голі,
Бур'ян, що з вітром гомонить.
Печать і пустка — на віки.
Мов сльози, роси серебріють.
І страшно, хижо, дико виють
В безлюдній Прип'яті вовки.
Ведучий. Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуацію. Лише згодом пролу¬нали сигнали ЦО про негайний вивіз населення. Люди були за¬брані з вулиць, дехто встиг узяти в руки необхідне. Ніхто не думав тоді, що назавжди покидає рідну домівку.
Ведуча
Дно річки вистеляють блискавки,
Метаються в повітрі ластівки,
Громи стрясають луни-перелуни,
І дощ між небом і землею струни
Сріблясто напинає на вітрах,
І чорні хмари навівають страх.
Куди не глянеш — все мов нереальне.
Стоїть край шляху дерево печальне,
Гудуть дроти високовольтних ліній,
Чорніє човен між розквітлих лілій,
Лежить село, неначе на картині,
Біліючи хатами на долині.
А в тім селі ні голосу, ні звуку,
І вікна випромінюють розлуку.
І двері навхрест дошками забиті,
І журавлі криничні сумовиті,
І тихий сад біля старої школи,
І дітям у ній не вчитися ніколи.

Навколо пустка і печаль біблійна,
Навколо смерть, незрима і повільна.
Чортополохом обрій заростає,
Зело і квіти стронцій роз'їдає,
І час пересипається пісками
На полі, що шуміли колосками.
А по ночах, трагічне і фатальне,
На землю ллється світло астральне,
І фантастичне, сіре мерехтіння

Людей, які від наглої біди
Пішли із цього краю назавжди.
Поволі слід за ними заростає,
І дощ свинцевий землю засіває,
І дно ріки встеляють блискавки,
І, розметавши крила, ластівки
Ширяють на чорнобильських вітрах,
І чорні хмари навівають страх.
Ведучий.
Чорнобильська зона...
Звучить фрагмент пісні «Зона» у вико¬нанні Лілії Сандулеси.
Ведуча.
Біда розчинила¬ся у духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абри¬кос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилась у людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки 'людства як невигойна рана на тілі України. Увесь цей жах відгукнувся болем у серцях мільйонів людей.
Через кілька секунд по сигна¬лу тривоги прибули до реактора пожежні на чолі з лейтенантом Володимиром Правиком, потім прибув Віктор Дибенко. Вони ступили у вируюче полум'я, у смертельну радіацію, рятую¬чи людей.
Сьогодні згадаємо тих пер¬ших, які кинулися у вогонь, у небезпеку, які затулили собою усіх нас. Це Віктор Дибенко, Во¬лодимир Правик, Микола Ващук, Володимир Тищура, Микола Титенок, Василь Ігнатенко... Усього у ліквідації наслідків Чорнобиль¬ської катастрофи взяло участь 600 тисяч осіб із СРСР, зокрема, українців — 350 тисяч.
Померло після Чорнобиль¬ської аварії 14 тисяч ліквідаторів-у країн ців.
Ведучий. Як багато горя... Воно б'є у наше серце, у свідо¬мість. Страшне чорнобильське лихо і досі продовжується, заби¬раючи все нові й нові жертви.
Але я вірю, що пісня у лузі ще озветься і доля сонечком зі¬йде, з'явиться радісна веселка після чистого дощу над тобою, мій краю.
Учениця
У лугах пишається калина,
Біжить по каменю вода.
За руку мати молода
Веде у світ малого сина.
Щебече, мов пташа, дитина,
Цвіте і сяє далина,
Але тривожна і сумна
Лежить під небом Україна.
Здається, ніби мирна днина,
Проте, Чорнобильська біда
Не проминула без сліда.
І гіркота пече полинна.
Передчуття терзають злі;
Повторювать все важче й важче,
Що вічно будуть син і мати,
І будуть люди на землі.

Звучить пісня «На могилі моїй посадіть молоду яворину»
Ведуча . Пролітають роки. Для людей цей край став мертвим, але природа і далі продовжує жит¬тя. Вона мовчки страждає за по¬милки людей. Природа оживає:

Жасмин цвіте, і трави косять,
І сіно пахне і п'янить.
І йдуть дощі, коли не просять,
І з вітром колос гомонить.
Усе живе жадає жити,
Снаги і сили повне вщерть.
І важко, й страшно говорити,
Що над усім чигає смерть.
Радіація встигла наробити багато яиха не лише теперішньо¬му поколінню, але й прийдеш¬ньому. Чорнобиль — незагойна рана на тілі нашої землі.
У 1986 році виселено з Чор¬нобильської зони 91 тисячу меш¬канців із 76 населених пунктів. Ще протягом 10 років продовжу¬валося виселення. До 1996 ро¬ку переселено 160 тисяч осіб. На цей час усього виселено із чорнобильської зони 166 тисяч населення.
Більше 2 тисяч населених пунктів мають статус постраж-далих.
Ведучий. Повертаючись до безлюдної зони, журавлі диву-
ються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя? У цій місцевості безлюдні будинки.
Учениця
На пустищі дикім росте бузина,
Сіріє край поля хатина сумна.
Облуплені стіни, полин, спориші, —
Не видно й не чути навкруг ні душі.
І тільки при місяці, пізно в ночі,
Коли над хатиною стогнуть сичі
І вікна примарливим блиском горять, —
З сіней у світлицю крадеться, мов тать,
Якась неземна, потойбічна мара,
І груша в дворі завмирає стара.
І чути, як в миснику дзвонять миски,
І хрестяться лячно побожні жінки.
І світять очима коти з темноти,
І хочеться швидше те місце пройти,
Де буйно і дико росте бузина,
Де пусткою хата сіріє сумна.
Учень
На грані людства, на краю —
У тривозі атомній стою.
Душа тривожить, мов птиця:
А що, як висохне криниця?
Тривожить у полі колос:
Чому замовк пташиний голос?
І вмить здригається планета,
І річка Прип'ять і річка Лета.
Не все, не все пощезне * світі.
Ще в зорях — сад, земля — у цвіті.
Лист подорожника. Дорога.
Та в серці — атомна тривога.

Учениця
Чорнобиля гіркий полин
На серце ліг незримо й тяжко,
І плине над землею дзвін
Із тихим стогоном протяжно.
То дзвонять дзвони не Хатині,
Де слід лишила свій війна,
Це стогнуть землі України,
Де мирний атом не мина.
Він впав смертельною росою
На рай дібров, на зелень трав,
Своєю чорною косою
Провів по розмаїттю барв.
І попелом покрились села,
І згинуло усе живе.
Пропали усмішки веселі,
Замовкло птаство лісове,
Лиш на отруєній землі
Небачена розкрилась квітка -
Про допомогу крик німий,
Між попелом остання іскра,
Запала тиша…..
1-й учень Кохану землю вбили без ножа,
Витає смерть невидима над нами,
Волає криком зболена душа,
Димить реактор горя небесами.
2-й учень З колючим терням на чолі вінець.
Земля у зоні — як у домовині...
Хоч лжепророки дзвонять про кінець —
Жива ж душа, і жити в Україні.

3-й учень Кривава тінь від чорного хреста
Лягла степами аж на хвилі моря.
Пекельна зона — дика і пуста,
Гірка, як полиновий присмак горя.
4-й учень Ще б'ється серце, бо ж душа жива.
Хоч рясно зародила садовина —
Та смертю дихає отруєна трава
І плаче стронцієм поранена калина.
5-й учень Хати скресають болем у селі,
Жевріє ранок в голубім віконці,
І півень на трухлявому щаблі
Курчаток будить грітися на сонці.
6-й учень Зіржавіє, згниє колючий дріт,
Натомлена краса зітре кайдани,
Проб'є кровинка товщу чорних літ,
Жива роса загоїть земні рани.
Звучить сумна музика.
Ведуча Одна зозуля кувала в квітні
Вісімдесят шостого року,
Що ці найближчі місяці літні
Вилізуть людям боком.
Вона так настирливо кувала,
Що суне якась навала
Проти духу нашого і тіла.
Чути стук метронома.
Ведучий. У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилині 40 секунд над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірва¬ло полум'я. Розпочалась пожежа.
Всі учасники виходять. Виконується «Танець вогню» під пісню «Амено».
Танцівниці ставлять запалені свічки на стіл у підсвічник.
Ведуча
Я — вогонь! Язики мого полум'я
Промовляють болючі слова.
Золотим і неміряним полем я
Прошумлю, ніби чорні жнива.
Ведучий Я — вогонь! У потопі моїм не ковчеги —
Тільки дим до небес попливе,
Я не той, що світив у печерах, —
У мені безпросвітність живе.
Ведуча Я — вогонь! Я сидів у бетонній темниці,
Я вам світлим і мирним здававсь,
Та ланцюг мій тримався на нитці
І нарешті дібрався до вас.
Ведучий Я — вогонь! Не чекали від менецього ви,
І спокійним, як завше, був сон,
Коли рухався я ланцюгово,
Як велить мій глибинний закон.
Інсценівка вірша
С. Йовенко
По черзі виходять чотири учениці в чорних хустках, четверта — з дитиною на руках.
Автор
Зойкнула Земля чаїним криком:
1-ша учениця Сину, вбережи і захисти!
Автор Вийшла мати і з іконним ликом.
2-га учениця Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?
Автор
Спалахнуло небо, впало крижнем:
3-тя учениця Сину, збережи і захисти!—
Автор
Вийшла Жінка з немовлятком ніжним:
4-та учениця йди, коханий. Хто ж, коли не ти?
Автор
...І уже ні сина, ані мужа.
Лиш розверсті зорані поля.
Та пліч-о-пліч стали Біль і Мужність.
Дух і Воля. Небо і Земля.

В е ду ч а. Першими до реакто¬ра через кілька секунд по тривозі прибули пожежні з охорони АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком.
Його загін першим уступив на лінію вогню, а Володими¬ру ж лише 23 роки. У молодо¬го лейтенанта не було права на помилку.
Ведучий. За караулом Пра-вика прибув караул його бойового побратима Віктора Кібенока з охо¬рони м. Прип'яті. І вони ступили у вируюче полум'я, у смертельну радіацію, рятуючи станцію і лю¬дей, не думаючи про своє життя. Всі чітко усвідомлювали небезпе¬ку, та, як і личить воїнам, зовсім не берегли себе.
Ведуча. Вогонь усе лютував, не вщухав. Навкруги задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в'їдався в шкіру. Люди слабшали від нестерпної спеки і болю.
На сцену виходять учні-читці.
1-й учень
Ті, що згоріли в огні
В перші хвилини двобою,
Землю прикрили собою,
Як наші діди на війні.
Не залишили пости,
Мужньо стояли на герці,
Пам'ятник їм вознести
Треба у кожному серці.
1-ша учениця
Перший удар на себе...
Перший вогонь на себе...
З полум'ям стали до бою,
З полум'ям смертоносним.
І заступили собою
Світ — що малий, що дорослий.

2-й учень
Світ з посивілим житом
З цвітом і гроном калини,
З вічним дитячим сміхом,
Що на вустах Батьківщини,
Світ – із лугами , лісами,
З ріками і зорею,
З чистими небесами
Над скупаною землею.
Виходить учениця (мати) з немовлям.
2-га учениця
І віддали все, що мали:
Життя — що одне в людини.
Вірю, що врятували
Долю моєї дитини. (Співає колискову.)
Спи мій синочку, спи!
Сплять українські степи,
Вітер з Чорнобиля спить. (2 рази)
Краще його не будить.
Сонечко наше ясне,
Хай нас біда обмине.
В хату не пустим біди —
Треба дитинці рости! (2 рази)
Ведуча. Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, а ті, що могли ніколи не народитися після 1986 року, народились, живуть і вчаться творити прекрасне. Серед них і ви, дорогі наші діти.
Ведучий. Відвага... Для пожежного це невід'ємна про¬фесійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагіч¬ної ночі лейтенанти і сержан¬ти пожежної охороци викону¬вали свою звичайну роботу. 28 чоловік двох караулів зату¬лили собою не тільки станцію, а і Європу. Шість чоловік за¬гинули майже відразу. І всі мо¬лоді.
Ведуча. А їм би тільки починати жити, кохати, нести радість близьким. У кожного були свої плани та надії. Та ніч 26 квітня стала для них фаталь¬ною. Вони не озиралися, не хова¬лися за спини інших. У самому пеклі аварії вони виконали свій обов'язок до останнього подиху.
Запам'ятайте їхні імена. На все життя запам'ятайте.
Виходять хлопці з портретами, перев'язаними чорними стрічками.
Ведучий. Герой Радянсько¬го Союзу лейтенант Володимир Правик.
1-й учень
Коли біда чорнобильська війнула, Коли упав наладчик неживим, Був першим тут начальник караулу, Володя Правик, з воїнством своїм.
Ведучий. Герой Радянсько¬го Союзу лейтенант Віктор Кі-бенок.

2-й учень
Лейтенанти — хлопці непохитні,
Молоде, вогняне покоління,
Ви, як пам'ять, у тривожнім світі,
Роду незнищенного коріння.
Ведуча. Сержант Микола Ващук і сержант Володимир Ти-щура.
3-й учень
Сержанти — мужність і звитяга,
Від землі ви набирали сили...
Ще далеко десь до саркофага,
Та вогонь життям ви зупинили.
4-й учень
Першим важко: ви ж були найперші,
Із вогню та в полум'я шугали.
Не до подвигів і не до звершень,
Ви ж собою людство заступали.
Ведучий. Старші сержан¬ти Василь Ігнатенко та Микола Митенок.
5-й учень
Ви з вогнем назавжди подружили,
Сівачі, поліщуки від роду,
Залишили вірності присягу —
Батьківщині. Матері. На¬роду.
6-й учень
Замуровує душу біль самоти,
Бо не встигли нащадків лишити...
І на цвинтарі чорно волають хрести
На чотири сторони світу!
Ведуча. Ми схиляємо свої голови перед усіма, кого сьогодні вже немає з нами, перед тими, хто ціною власного життя оплатив шанс на життя мільйонів.
Хвилина мовчання, хвилина мовчання...
Це мить не прощання, а вічне стрічання
Із тими, кого вже не стрінемо ми.
Коли наступає хвилина мовчання,
У пам'яті нашій клекочуть громи.
Тож устаньмо і — помовчимо мить — у пам'ять про тих, хто за¬снув вічним сном, сказавши своє вагоме слово в цій трагедії.
Чути звук метронома. Хвилина мовчання. Звучить пісня Н. Яремчука «На могилі».
Сценка «Молитва»
Входить мати з дитиною.
Мати. Дитино моя!
Ромашка цвіте — не дотор¬кнись. Трава буяє — не дотор¬кнись.
У бджіл на крильцях доза смертельнаї Не доторкнись.
Мати й дитина стають на коліна перед образом Матері Божої.
Дитина
Пречиста Маріє!
Чого твоє серце не вміщують груди,.
Неначе в нім плачуть і стогнуть всі люди?
Чого твоє серце так полум'яніє,
Що кров'ю стікає й сказати не сміє?
Мати
Благаю: відверни незриме,
Невідворотне і страшне:
На цих приречених низинах
Ніхто не сіє і не жне.
Отруєна квітка сльозою стікає,
Дочасно згорають живі пелюстки....
У пеклі земному живем — не вмираєм,
Благаю, Пречиста, людей захисти!
Мати обнімає дитину за плечі. Обоє виходять.
Входять учень і учениця. Звучить «Венгерська рапсодія».
1-ша учениця
Розколовся чорний грім,
Відкотилась чорна битва.
На калині соловей
Цілу ніч читав молитву.
Вмерли зорі, місяць вмер —
Ані кого й ані чого...
На калині соловей цілу ніч Молився Богу.
►И Бідна роздавлена комаха страждає так само, як помираючий гігант. (У. Шекспірілим житом, З цвітом і ґроном калини, З вічним дитячим сміхом, Що на вустах Батьківщпала тиша...
1-й учень
Мла чорнобильська сліпа,
Наче так у світі й треба...
На калині соловей
Цілу ніч ридав до неба.
Облітають літо і літа
Золотом чорнобильського плоду,
Стронцієвим смутком обліта
Дерево вкраїнського народу.
Входить двоє ведучих і дві учениці.
Ведуча. Поля і луки, ліса і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко вражені неви¬димою хворобою. Дичавіє земля, хоча ще квітують і родять сади. Ніхто не споживає тих гірких плодів, ніхто не йде до лісу за його цілющими дарами; не п'є води, насиченої радіоактивною отрутою, і навіть повітря, яким ми дихаємо, стало ворогом.
1-ша учениця
Як страшно це: води не скуштувати.
У тім краю, де Прип'ять, де Дніпро!
І хто посмів знічев'я відірвати
Від губ народу цілого відро?
Дивлюсь на землю, на річкові води
І думаю, аж чорна від журби.
А нам казали: «Ви царі природи»...
А ми ж насправді — атома раби!
Ведучий. Чорний круг не¬відомо скільки років залишиться виразкою на лоні природи, за¬карбується в серцях людей, які покинули рідні домівки, обжиті, облаштовані місця, могили своїх батьків.
Офіційна довідка (середина травня 1986 року ): із зони ви¬везено понад 90 тисяч жителів; утрачено 48 000 га земельних угідь; виведено з ладу 14 підпри¬ємств; 15 будівельних організа¬цій; втрачено 90 000 м2\ житла, 10 400 приватних будинків.
2-га учениця
Загидили ліси і землю занедбали.
Поставили АЕС в верхів'ях трьох річок.
То хто ж ви є: злочинці, канібали?!
Ударив чорним дзвін і досить балачок.
В яких лісах іще ви забарложені?
Що яничари ще занапастять?
І мертві, і живі, і ненароджені
Нікого з вас до віку не простять!
Інсценівка вірша В. Бурім^ «Чорнобиль-трава»
Входять дитина і учень. Звучить «Па¬норама» П. Чайковського.
Дитина. Намалюй, будь-ласка, радість ї красу.
Учень
І малюю я веселку, квітку і росу,
З посмішкою на обличчідівчину в вінку
І хлопчину, що кружляєз нею у танку.
Дитина. Намалюй мені роз¬луку, смуток і журбу.
Учень
Я малюю лист осінній, схилену вербу.
Що спустила свої віти голі до землі.
І ключами в синім небі ринуть журавлі.
Дитина. Намалюй мені ще ніжність.
Учень Тема не проста.
І малюю я рожеві мамині вуста,
І метелика, і сонце, й квітку лугову,
І зелену шовковисту молоду траву.
Дитина. Намалюй, будь-ласка, намалюй біду.
Учень
Як її намалювати? Спосіб не знайду.
Чи поранену пташину, може, ледь живу?
А рука сама малює чорнобиль-траву...
Дитина
Нащо ти траву малюєш? Це біда така?
Учень Цю траву зовуть «чорнобиль»,
ця трава гірка..
В ній отрута, смерть, і сльози,
і брудна вода.
В ній хвороби, сум, неспокій.
Це страшна біда!
Дитина Краще намалюй щось гарне.
Намалюй життя.
А гірку траву чорнобиль
Викинь на сміття.
Учень
Так, дитино, намалюю я життя тобі.
І надії намалюю, й мрії голубі.
Намалюю синє небо, чисте джерело.
Намалюю я лелеку, поле і село,
Намалюю, віру, розу, доброту й любов.
Та гірка трава чорнобиль проростає знов.

Ведуча. Чорнобиль. Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною.
Ведучий. Наче збулися пророчі слова Апокаліпсису від Іоанна Богослова про зірку Полин (як відомо, чорнобиль — трава родини полинових) «Засурмив тре¬тій Ангел, — і велика зоря спала з неба палаючим смолоскипом. І спала вона на третину річок та водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона...».
1-й учень Впала з неба до долу потривожена
Ангелом зірка.
Покотилась до обрію, збурила
зоряну синь.
На душі стало сумно,
на устах стало солоно-гірко,
Бо чорнобиль-трава — то полин.
1-ша у ч е н и ц я
Чом же ти, Україно,
материнська вербова колиска,
Знов така мовчазна,
мов обпалена груша стоїш?
І течуть твої сльози,
і болять твої рани так близько.
Чом не просиш у Бога здоров'я
для діток своїх?
2-га учениця Ти завжди була з Богом,
не нужденна ні хлібом, ні сіллю.
Як допустила, щоб скалічили душу свою.
Впала з неба зоря, покотилась
Чорнобильська зірка...
Сіра осінь прийде, готуватись
до вічності треба,
І петля радіації стягує шию твою.
Встань, моя Україно, простягни
свої руки до неба,
Знай, що Бог ще чекає молитву твою.
3-тя учениця Князівська земле!
Плачуть твої предки
Трагічним сном, століттям замалі,
Чорнобиль був, Чорнобиль попередив
Про те, що може статись на землі.
Чорнобиль був і є, і завжди буде
В серцях дитячих, мов набатний дзвін.
Ані душа, ні розум не забуде,
Що долю багатьом скалічив він.
5-та учениця Радіаційна днина б'є на сполох,
Радіаційні стогнуть небеса.
Двадцятий вік як доля, а не спомин.
Як хліб душі, як мамина сльоза.
6-й учень Та Бог дав нам життя і треба жити,
Щоб не музейним експонатом стати,
А вирости людьми і так творити,
Щоби нічим нікого не лякати.
Учні-читці виходять. Звучить мелодія.
Ведучий. Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поко¬лінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 ро¬ку, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому.
Ведуча. Вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, радіація спричинила трагічні на¬слідки. Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусію і Росію. На забруднених територі¬ях нині проживає близько 2 млн чоловік, тобто кожний п'ятий. Смерть 35 тисяч людей пов'язана з аварією на ЧАЕС та її наслідка¬ми: скорочування народжуваності та збільшування смертності на¬селення. У державі народилося 14 000 неповноцінних дітей, близь¬ко 70 % від народження мають ті чи інші відхилення у здоров'ї. Збільшується кількість психічних
і онкологічних захворювань серед молодого покоління.
Ведучий Чи знаєш ти, світе,
Як сиво ридає полин,
Як тяжко, як тужно
Моєму народу болить!
Громадськість стурбована розбудовою існуючих АЕС, екс¬плуатація яких не дає цілкови¬тої гарантії безпеки для людей і природи.
Вчитель. Сьогодні — День пам'яті, День скорботи і роздумів. Бо нам таки є над чим замислитись. Живемо на технологічному вулкані. Чи не повториться трагедія в ін¬шому місці? Чи стали ми більше шанувати рідну землю? Тож запа¬лімо поминальну свічку — свічку надії 26 квітня. Хай полум'я свічок у наших душах зіллється в одне полум'я віри. Ми будемо жити!
Лунає гул дзвонів. Запалюють свічки.
Ведуча.. Мимоволі хочеть¬ся гукнути: «Люди! Схаменімо¬ся! Дзвони Чорнобиля б'ють на сполох! І, як писав Хемінгуей, не питайте, по кому подзвін. По кожному з нас.

Коли ми цей урок засвоїм,
Що, ідучи всесильно до мети,
Не треба забувати про озони,
Про землі й води, жита срібний дзвін,
Щоби ніколи омертвілі зони
Нащадкам не залишити своїм?
Учитель. Чорнобиль дав нам кілька моральних уроків трагедії;
1-й урок — безвідповідаль¬ності (ми не були готові до такої аварії ні морально, ні технічно. І коли вже сталася трагедія, дов¬го все подавалося в присмерках напівправди);
2-й урок — милосердя (всі люди відгукнулись на біду, прий¬шовши чорнобильцям на допомо¬гу: збирали кошт у фонд Чорноби¬ля; діти-чорнобильці відпочивали й оздоровлювались у санаторіях, таборах відпочинку);
3-й урок — патріотизму (ми мусимо завжди пам'ятати про по¬двиг пожежників, щоб у потрібну хвилину стати на захист, прийня¬ти правильне рішення, насамперед думати про тих, хто нас оточує, а не про себе; бути чесними і смі¬ливими, ^бути людьми, гідними свого народу і не зганьбити його; любити й берегти рідну землю).
Ведучий. Урятований світ. — найкращий пам'ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про них і ро¬бімо усе, щоб ніколи не падала на землю гірка зірка Полин...
Ведуча О Боже Великий, наш Боже, наш Боже!
Дай певність на радість,
умнож наші сили,
Аби підняли ми обпалені крила,
Щоб швидше минувся час
лиха й випроби,
Щоб змився дощами пекельний
Чорнобиль...
Учитель. Хоч минуло 23 роки з того трагічного дня, наслідки Чорнобильської трагедії відчуваються сьогодні. Збільшились захворювання та смертність людей, поширились дитячі захворювання. Ми, нинішнє покоління, повинні робити все можливе, щоб зберегти своє життя і життя майбутніх поколінь: дбати про чистоту землі, насаджувати дерева, прикрашувати землю квітами, травами, не забруднювати ріки, ставки та джерела.