П'ятниця, 20.10.2017
Педагогіка
Меню сайта
Наше опитування
Ваше ставлення до кредитно-модульної системи
Всього відповідей: 2200
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.

Пам'ятаймо чорнобильський квітень
Пам’ятаймо чорнобильський квітень

Мета: ознайомити дітей з історією аварії на Чорнобильській атомній електростанції; поглибити знання учнів про наслідки катастрофи для України; виховувати особисту стурбованість кожного за все, що відбувається навколо; учити сприймати чужу біду, чужий біль як власні.
Обладнання: музика (касети «Лондонський королівський оркестр», «Класична музика»); виставка книг (В. Яворівський «Марія з полином у кінці століття», «Мужність і біль Чорнобиля», «Прип'ять, До 15-річчя міста», Ю. Щербак «Чорнобиль»).
Хід бесіди
УЧИТЕЛЬ.
Шановні діти! На жаль, не всі річниці в наших календарях відмічені червоним святковим кольором. А річниця, про яку йтиме мова сьогодні, взагалі не позначена в жодному, календарі. Але лише тому, що відкарбована скорботою і болем у серці кожного свідомого українця, росіянина, білоруса.
Сьогодні день пам'яті про річницю Чорнобильської трагедії. Всі ви народились вже після цієї трагедії, але неодноразово чули такі визначення як «чорнобилець», «ліквідатор», «евакуйований» або ж «виселенець».
Навіть чули зразки «чорного» гумору щодо «чорнобильського їжачка».,. Сміючись над цим так званим гумором, чи ви задумались хоч би раз, над чим смієтесь?
Що чули ви про Чорнобиль та його катастрофу? ("Діти розповідають, хто що знал щодо аварії на ЧАЕС.)
Так, з тієї чорної квітневої ночі 1986 року минуло вже багато, як на ваш вік, часу. Тому ваші знання про цю трагедію України та усього світу дуже уривчасті і неповні.
Психологія людська така, що ми дуже швидко забуваємо про погане, болісне, щоб спокійніше жилося надалі. Але про цей біль ми не маємо права забувати. Бо біль, біду ми привели на світ через власну помилку і необачність. А забуті помилки дуже часто повертаються новими трагедіями.
До того ж Чорнобильська катастрофа не схожа на будь-яку іншу катастрофу — авіа чи автокатастрофа. Звичайна аварія приносить смерть і сльози кільком чи десяткам людей, сліди її можна знищити, уламки прибрати, кров змити. Чорнобиль же дав, нам катастрофу, наслідки якої ми, українці, та наші сусіди білоруси і південно-західні росіяни будуть відчувати навіть не роками, століттями. І постраждали від неї мільйони людей живих, вже померлих і навіть ще не народжених. І страждатиме ще не одне покоління.
Учень
Чи буде квітень, як завжди,
дарунком весняної здоби,
чи власним іменем біди
ми назвемо його «Чорнобиль»?
Чи, може, викинем його
з календарів своїх, допоки
нас темний грітиме вогонь
ще не відкритих ізотопів?
Сумлінна мисль не має меж,
її спинити годі.
І ти, Чорнобилю,
ти теж не маєш меж сьогодні.
(О. Шарварок)
Під час декламації вірша звучить мелодія з касети «Лондонський королівський оркестр».
Учитель.
Що ж сталося весною 1986 року? Ту мирну весняну українську ніч на берегах річки Прип'ять люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтемнішою. І не віщувала біди.
Люди мирно спали після робочого тижня. Це була ніч з п'ятниці на суботу, і більшість людей чекали вихідних, а ще більше - свята 1-го травня.
Першими, хто відчув на собі вихор катастрофи, було місто будівників станції Прип'ять та прилеглі до нього села Янів та Шепеличі. Місто Прип'ять було однолітком атомної, його будували разом і одночасно зі станцією і навесні 1986 року місто і станція мали відсвяткувати своє 15-річчя. Це було наймолодше на той час місто України, а середній вік прип'ятчан був 16 років. Це було місто дітей і троянд. Погляньте на ці фото вулиць міста і людей до аварії на ЧАЕС.
Вчитель демонструє фотоальбом «Прип'ять».
Саме ці люди першими побачили велетенське полум'я у вигляді ядерного гриба, відчули поштовх вибуху четвертого реактору ЧАЕС. І не дивно, адже відстань від крайніх дев'ятиповерхізок до споруд станції — 3-5 кілометрів.
Не побачили вибуху І вогню, але одразу ж відчули вплив радіаційного опромінювання жителі іншого міста, що знаходилося на відстані 18 км від станції, районного міста Київської області — Чорнобиля.
Засноване це місто ще за часів Київської Русі в 130 км на північ від Києва. Його назва походить від назви різновиду трави полин — чорнобилки. Стародавній Чорнибиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1986 працювало вже чотири енергоблоки, добудовували шостий, а п'ятий збиралися пускати в дію. Це була найпотужніша на той час атомна електростанція в Європі. Це мала бути гордість Радянського Союзу, а стала його трагедією.
У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року, о І годині 24 хвилини і 40 секунд пролунав вибух. Ось як це описує,Володимир Яворівський у повісті «Марія з полином у кінці століття».
З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, пари, уламки перекрить, блискучих труб, палаючих шматків графіту.
Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуса атомної, річку з верболозами. Вогняний стовп завмирає на висоті 1,5 км. На зершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, усередині якого щось рухається, згортається, випростовується. Але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо-вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом і землею, наче вагається, куди ж йому спустити свій корінь...
І першими на захист своєї землі, народу, до палаючого реактору прибули пожежники. Перебувати в епіцентрі вибуху було рівносильно самогубству. Але... Командир перед строєм сказал тяжело:
—Хоть риск и смертелен, но все же... Запнулся, как будто бы горло свело:
— Если не мы, то кто же?
(О. Прокоф'ев)
Тієї ночі на зміні було 50 пожежників. Усі до одного з честю виконали свій громадянський і службовий обов'язок. Усі вони, перебуваючи у зоні смертельного вогню і смертельної радіації, зробили все можливе і навіть неможливе, щоб зупинити вогонь і попередити поширення аварії.
Якби вони ціною свого життя не зупинили вогню, вибухнули б ще 3 енергоблоки. Дослідники стверджують, що в такому випадку на місці Київської, Волинської, Чернігівської областей та півдня Білорусі залишилась би воронка. Україна, Білорусь та південно-західна Росія втратили б більшість людей і тварин, а радіаційною зоною, небезпечною для життя, треба було б оголосити усю європейську частину Євразійського материка і Північ Африки.
Давайте ж поглянемо на фото пожежників, які своїм життя захистили усю Україну від смерті. У ту першу ніч аварії під час гасіння вогню загинуло семеро молодих пожежників, яким було 20-25 років. Згадаємо їх імена:
Правик Володимир Павлович,
Кібенок Віктор Миколайович,
Тишура Володимир Іванович,
Титенюк Микола Іванович,
Ващук Микола Васильович,
Ігнатенко Василь Іванович,
Телятников Леонід Петрович.
Діти, погляньте в їх очі і подумки подякуйте їм за те, що вони, ціною свого життя надали вам можливість народитись і побачити світ.
Звучить музика Моцарта «Маленький реквієм».
1-й учень.
Першим важко, ви були найперші.
Із вогню та в полум'я ступали
Не для подвигів і не для звершень.
Ви ж собою людство заступали.

2-й учень.
Безумство хоробрих —
Життя за життя,
Щоб тільки лишилися
Мати і дитя.
3-й учень.
Не всі виживають,
Та житиме світ —
І спів материнства,
І день-первоцвіт.
4-й учень.
Перший удар на себе,
Перший вогонь на себе..
Так відчайдущний Данко
Людям віддав своє серце.
З полум'ям смертоносним
І заступили собою
Світ, що малий, що дорослий.
На жаль, вони були першими, але далеко не останніми жертвами катастрофи. На сьогоднішній день жодного з тих п'ятдесяти пожежників, що брали участь у гасінні пожежі, вже немає в живих. Їх життя, що не зміг забрати вогонь, забрала радіація. Усі вони отримали таку дозу радіаційного опромінення, що впродовж п'яти років після аварії померли від променевої хвороби.
Згадаймо і вшануймо не тільки пожежників. На захист народу і землі України встали всі, хто брав участь у ліквідаці аварії та будуванні захисної споруди саркофага, який сховав залишки зруйнованого реактора.
Це і робітники атомної станції, що залишились працювати після вибуху, і атомщики з інших станцій , що прийшли їм на допомогу.
Це і водії машин, що пийшли на ліквідацію аварії. І льотчики гелікоптерів,
з яких у воронку реактора закидали пісок. Це і шахтарі,які під зруйнованим
реактором будували фундамент для саркофагу. Це і будівники , що зводили сам
саркофаг. Це й молоді хлопці — солдати нашої армії, яких засилали всюди, де не
вистачало людських рук.
І звичайно ж — це лікарі і різні медичні робітники, які рятували тих же пожежників під час гасіння пожежі і вже після неї. Адже навіть знаходитись біля
враженого великою дозою радіації пожежникам було дуже небезпечно.
1-й учень.
Люди в білих халатах,
Доземно вклоняємось вам!
В час біди ви солдата?
Чи ангели в наших серцях?
2-й учень.
Фельдшери і санітари,
Медсестри і лікарі,
Ви зуміли не впасти,
Не спать від зорі до зорі.
Учитель.
На жаль, з ліквідацією аварії на станції біда для України не вщухла. Радіація заразила води, землі і повітря майже всієї України. А на деяких землях узагалі ризиковано залишатись. Ці землі було огороджено гострою огорожею і названо Чорнобильською зоною.
Чути птиць із непроглядних нетрів,
Світить сонце з голубих небес,
Грізна зона. Зона смерті
З центром на Чорнобильській АЕС.
Щоб урятувати людей, то жили в межах Зони, їх усіх евакуювали, тобто вивезли поза межі Зони.
Це була страшна евакуація, бо людям заборонили брати із собою будь-які речі. Так, до міста Прип’яті вже в неділю зранку, 27 квітнього прибуло більше 2 тис. автобусів. Автобуси підганяли під під'їзди будинків, і люди, хто в чому був, прихопивши лише гроші, без речей, змінного одягу, тим більше без улюбленців-тварин, сідали в автобуси, і їх назавжди вивозили від рідних домівок. Якщо в цей час хтось був у від'їзді, чи у гостях, чи на роботі, чи в лікарні, тобто не вдома, ті губили своїх рідних і довго потім шукали на великих просторах Радянського Союзу. Адже вивозили людей і тимчасово селили де тільки можна — в лікарнях,санаторіях ,таборах.
Розлучені сім'ї, втрачені родичі, друзі —гірка реальність тієї евакуації.
Дивним в те літо був Київ. У місті не залишилося ні однієї дитини. Задля збереження здоров’я дітей усіх їх вивезли з Києва на південь України.
Уся країна встала на допомогу евакуйованим. Держава виділила гроші на їх проживання, люди висилали одяг, бо евакуйовані мали лише те, що одягли під час евакуації, та й те було небезпечно носити через радіаційне зараження. Почалося екстрене будівництво будинків для поселення людей.
Евакуйовані втратили все: житло, речі, роботу, минуле життя. А головне — здоров'я, і ще гірше, дуже багато з них з часом утратили життя. За офіційними даними, від наслідків аварії на ЧАЕС померло 200 тис. людей. Але за неофіційними даними — у 2 рази більше. Це не рахуючи тих, хто помер від такої хвороби, як рак, цукровий діабет, серцеві хвороби. Адже рівень цих хвороб після аварії підвищився у 100 разів, і хворіє вся У країна. Бо вся Україна в очах світу підлягає під статус «Зона». .
Але найгірші сльози Україна проливає за дітьми. Бо підступність радіації поляга в тому, що чим молодша людина, тим сильніше радіація вражає організм.
Лейкемія — рак крові. Цей страшний невиліковний діагноз став приговором для багатьох дітей-чорнобильців. Пройшли роки, і вже в дітей, що народилися в сім'ях чорнобильців, уже після аварії, лікарі діагностують рак того чи іншого органу або крові. Приречені діти, що може бути страшніше.
Звучить «Місячна соната» Бетховена.
1 -й учень.
Мамо, почуй мене, мамо,
Бачиш, що я помираю.
Мамо, врятуй мене, мамо.
Мамо врятуй, я б лягаю.
Ненечко, якби ти знала,
Як мені хочеться жити.
Світ я не бачила, мамо,
Але я його полюбила.
2-й учень.
Мамо, як весело в цвіті
Бджілка маленька літає,
Сонечко лагідно світить,
Вітер з хмаринками грає.
Мамо, як гарно у житі
Ластівка й жайвір літає.
Мамо, як добре в цім світі,
Мамо, я жити бажаю.
3-й учень.
Порятуй від смерті, рідна, Квіточка моя яскрава. Матінко, горлице рідна, Що у Чорнобилі сталось? Мамо, чому я хворію? Чого ти плачеш ночами? Мамо, невже не зумію Батька обняти руками?
4-й учень.
Чом на очах твоїх сльози?
Чом не всміхнешся ніколи?
Чи заплетеш мені коси,
Коли піду я до школи?
Ненько, чого ти ридаєш?
Мамо, невже помираю?
Як помогти, ти не знаєш?
Мамо, не хочу до раю!
Хочу я бути з тобою
Жити, радіти так само,
А не вплітатись журбою
В коси твої, моя мамо.
Учитель.
Хай стане мир міцнішим у стократ,
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль — попередження,
Його уроків людство не забуде.
Діти, які уроки Чорнобиля має на увазі автор цих рядків? (Діти дають свої
відповіді.)
Так, все це вірно. Але головний урок: людство, яке відкрило атомну енергію,ще не було готове до її безпечного використання. Людство зі своєю техногенною цивілізацією прагне до нових відкриттів, нових знань. Але морально людство ще не готове правильно використати свої знання, не зашкодивщи природі і самому собі.
Землі, у домі вселюдському
Протиріч і негараздів тьма.
Люди! Будьмо пильними у ньому—
Іншого житла у нас нема!
Дякую за увагу і допомогу в підготовці години пам’яті.
Будьте здорові!

Категорія: Розробки виховних годин | Добавил: Natalichka (08.05.2009) | Автор: Войтович Наташа
Переглядів: 7374 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/4 |
Всього коментарів: 1
1  
Дякую за інформативний і доступний матеріал Войтович Наталі "Пам'ятаймо Чорнобильський квітень". На його основі розробила серію інтерактивних вправ для дітей молодшого шкільного віку.

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0
Copyright Стеценко Н.М. © 2017
Сайт управляється системою uCoz