Вівторок, 12.12.2017
Педагогіка
Меню сайта
Наше опитування
Ваше ставлення до кредитно-модульної системи
Всього відповідей: 2204
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.

Людина починається з добра

 Людина починається з добра 

Людина починається з добра 
Не говори про доброту,
Коли ти нею сам не сяєш,
Коли у радощах витаєш,
Забувши про чужу біду.
Бо доброта — не тільки те,
Що обіймає тепле слово,
В цім почутті така основа.
Яка з глибин душі росте.
Коли її не маєш ти,
То раниш людяне в людині.
Немає вищої святині,
Ніж чисте сяйво доброти.
Милосердя й доброта — як два крила, на яких тримається людство. Як же могло статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині? Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібен землетрус чи Чорнобиль? Хіба без них не можна бути милосердними? Хіба в звичайному плині життя немає людей, які потребують допомоги?
Ще з часів давньоруських благодійність була в традиціях нашого на¬роду. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоле¬ному, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомно¬му, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, за¬хистити скривдженого.
Доброта і милосердя — багатоликі. Потреба в них повсякчасна. Навіть тоді, коли немає біди, навіть там, де гори спокійні й твердь зем¬на не хитається під ногами.
В Україні живе майже 2 млн одиноких людей. Близько 200 тисяч з них цілком або частково нездатні обслуговувати себе. 15 тисяч із них проживають у будинках-інтернатах, їх об'єднує немічність, самотність, У злигоднях живуть 1150 тисяч наших земляків. Близько ЗО тисяч з них мешкають у напіврозвалених халупах. 70 тисяч — ті, хто отримає мізерну пенсію. Є, і таких немало, що існують на межі бідності.
Сумні цифри, незвичні. Та це — правда життя. Важко уявити, що люди страждають не тільки від того, що не щодня мають свіжий хліб, а через те, що не чують вкрай необхідного «Добрий день!».

Кажімо більше ніжних слів
Знайомим, друзям і коханим,
Нехай комусь тепліше стане
Від зливи наших почуттів.
Нехай тих слів солодкий мед
Чиюсь загоїть рану
Чи перший біль, чи то останній,
Коли б то знати наперед!
Кажімо більше ніжних слів.
Комусь всміхаймось ненароком.
То не життя людське коротке,
Короткі в нас слова черстві!

Кажімо більше ніжних слів! А чи задумувались ви над тим, що таке доброта? Звичайна людська доброта? Добросердечність? Чуйність? Справді, різні люди є на світі, з різними натурами, характерами, інтересами і смаками. А все ж хочеть¬ся вірити, що хороших людей більше. Письменник, вчений Білецький-Носенко писав: «Думай добре, роби добре — і буде добро». Робити доб¬ро треба, бо людина, яка не відчуває приязні до інших людей, руйнує се¬бе як особистість. На злі далеко не заїдеш. Зла людина ніби постійно обкрадає себе, не вміє по-справжньому радіти, сміятися, любити. І якщо з юних літ не привчити
злість, душа людська не ширшає — вона обростає ненавистю, поїдає са¬му себе. А потім дивись — і висохло у душі живильне джерело, що допо¬магало жити, вірити, рухатися вперед. Отже, добро — не наука, воно — дія. Прикладів тому безліч у нашому житті, вони на кожному кроці.
Високу моральну цінність добра, яке ми робимо сторонній людині, розуміли люди ще у сиву давнину. У Вавилоні був такий звичай; неду¬жого виносили на майдан чи дорогу. Кожен, хто йшов повз нього, під¬ходив, розпитував, коли знав якийсь засіб, радив нещасному. Ніхто байдуже не проходив. Такий звичай побутував і в ассирійців, і в єгип¬тян — звичай чинити добро безкорисливо.
Колись у Сербії був такий закон: той, хто одружувався, мав посади¬ти 75 оливкових дерев. Оливки живуть і плодоносять 400 років, Уже давно немає тих, хто саджав ці дерева. Забули їхні імена, імена їхніх правнуків, а дерева, посаджені в XVII столітті, плодоносять і радують людей ще й сьогодні.
Прекрасний звичай побутує й нині на Кавказі, Високо в горах сад¬жають плодові дерева. Випадковий мандрівник, втамувавши голод чи спрагу, не може навіть подякувати, бо не знає кому. Але смуга відчу¬ження відступає. Чужі стають рідними, близькими, коли потрапляють у скруту.
Григорій Сковорода був переконаний, що досконалість людини — це здатність давати добро і користь ближньому.
Про велику силу доброти свідчать спогади ленінградця, який пере¬жив страшну блокаду під час Великої Вітчизняної війни.
Двоє ленінградських хлопчиків-сиріт вирішили продати батьків бушлат, щоб на одержані гроші викупити хліб у булочній за картками. Молодший братик залишився вдома, а старший (йому не було й 11 ро¬ків) пішов на товкучку. Покупець знайшовся швидко, хлопець навіть не встиг роздивитися його, не запам'ятав обличчя. Щасливий, він по¬вернувся додому. Розтуливши кулачок з грішми, зойкнув. Згадав, що в кишені проданого бушлата були хлібні картки. «По хліб піду зав¬тра», — сказав меншому брат і ліг. А про себе подумав: може, вночі й помремо.
Взимку темніє швидко, а цієї довгої зимової ночі так і не заснув стар¬ший. Допомоги чекати нізвідки, а він уже знав, що буває з людиною, в якої нема хліба. Лише вранці хлопчик, зморений безсонням, стулив повіки, як почув стукіт у двері. «Не буду відчиняти», — промайнула думка, Але все ж підійшов до дверей, прочинив їх. Від такої несподіван¬ки, здавалося, завмер.
На порозі стояв покупець батькового бушлата. «Ти що ж хлібні картки забув?!» — сказав і протягнув хлопчикові ці рятівні листочки (тоді у картках писалася адреса і прізвище). Незнайомець швидко зник, а брати плакали від радості, Бо справжня людина за будь-яких умов не могла вчинити інакше. Перемогло добро.
Людська порядність, доброта не має меж. Ми сьогодні маємо бути милосердними не тільки до людей, а й до всього, що нас оточує; тварин, рослин. Недаремно говорять, що криниця без води — просто яма, так і людина без доброти — сама тільки оболонка.
Ось уривок з української народної казки «Названий батько».
...Приходить дід до третього брата. А той живе вбого, хатка невелич¬ка, тільки чистенька. Прийшов дід отой та такий уже зробився обшар¬паний, обідраний.
— Дайте,— каже, —хоч шматочок хліба:
То той чоловік;
— Ідіть, — каже, — дідусю, в хату, там вас нагодують.
Приходить він у хату. Жінка як глянула на нього, що він такий обі¬драний, пожаліла його, пішла в комору, винесла одежу, дала йому. На¬дів він... Та як надів, вона глянула, аж у нього на грудях така рана вели¬ка, така страшна...
Посадила його за стіл, нагодувала, напоїла... А тоді чоловік питає;
— Скажіть мені, дідусю, від чого у вас рана на грудях?
— А це, — каже, — така в мене рана, що від неї мені скоро смерть бу¬де. Тільки мені день і зосталося жити.
— Оце лихо! — каже жінка. — І немає на неї ніяких ліків?
— Є, — каже дід, — та тільки ніхто тих ліків не дасть, хоч кожен
може.
Тоді чоловік:
— А чому ж не дати? Аби міг. Кажіть, які,
— Та такі, — каже дід, — як хазяїн сам візьме та підпалить свою ха¬ту та все його добро згорить, то тоді взяти попелу та й затоптати мені ра¬ну, то так і загоїться. Та хіба ж є такий чоловік на світі, щоб те зробив?
Замислився найменший брат. Довго думав, а тоді до жінки:
— А як, жінко, думаєш?
— Та так, — каже жінка, — що ми хату вдруге наживемо, а добрий чоловік як умре, то вже йому другого життя не буде.
— Ну, коли так, -— каже чоловік, — то винось дітей з хати, Повино¬сили вони дітей, самі повиходили... Глянув чоловік на хату — жалко йо¬му стало добра! А людину ще більше жалко! Взяв та й підпалив. Так ураз хата полум'ям і взялася — де й ділась. А замість неї постала інша хата, така гарна та й пишна. А дід стоїть та тільки всміхається.
Хіба чекати плати за добро?
Нехай в руці зламається перо.
Нехай твоя зламається рука.
Що за добро добра собі чека.
Добро твориться просто — ні за так,
Так, як цвіте і опадає мак,
Як хмарка в'ється і сміється пташка,
Як трудиться мурашка-горопашка.
(Іван Драч)
У важкий час живемо ми нині, багато горя і біди є довкола, але муси¬мо жити, сіяти добро в людських душах, бути милосердними, Іноді зда¬ється, що зло перемогло. Це тому, що про нього всі говорять, пишуть, з екранів телевізорів на нас часто дивляться не люди, а звірі в людській подобі: вбивці, грабіжники. Але добрих людей дуже-дуже багато! Прос¬то вони чинять свої благодійні справи мовчки, не афішують їх.
Тож хай світлими і чистими будуть ваші помисли, а всі справи — добрими. Вірте у духовне очищення народу нашого, бо зло недовговіч¬не, А щоб знищити кривду, неприязнь, нещастя, у кожного закладено так багато добра. Не шкодуйте його роздавати родичам, друзям, незна¬йомим, не лінуйтесь щодня робити найлегшу справу — дарувати хоч краплину добра всьому живому на землі. І негаразди щезнуть. Гете пи¬сав; «Перед розумним треба схилити голову, а перед добрим серцем стати на коліна».
Подивіться навкруги і уявіть собі, що поруч тільки гарні люди, які завжди допоможуть, підтримають. І нехай кожен з вас задумається: «А чи все я зробив для того, щоб людям було біля мене затишно, спокій¬но?» Тож пам'ятайте, що доброта — ознака сили, а не слабкості. І нехай завжди супроводжують вас слова геніального поета Т.Шевченка: «Раз добром нагріте серце — вік не охолоне».
Віддані людям тепло і душевна доброта обов'язково повернуться до вас. Бо ми послані на землю, щоб примножувати добро і красу, творити земний рай, а не бути лише споживачами. Маємо таке коротке життя, тож хай не буде в ньому місця злим помислам. Хай оживає істина ста¬ра: людина починається з добра.

Категорія: Розробки виховних годин | Добавил: Vladyka (28.03.2008) | Автор: Нечитайло Олександр Іванович
Переглядів: 46057 | Коментарі: 26 | Рейтинг: 4.3/74 |
Всього коментарів: 261 2 3 »
26  
мне не чево не пагло

25  
Автору респект! допомогло:)))

24  
спасибо за сочиненьку на укр мову=)))))
респект*

23  
мене це спасло) дякую

22  
дуже помогло))))!!!!

21  
спс)))) очень помогло если б не ты мне бы вкатали пару!!!!!!!!!!!!!

20  
дуже гарний твір!
до нього потрібно прислухатися!

19  
хрень

18  
Людина починається з добра
це хіба твір

17  
помогло

1-10 11-20 21-26
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Copyright Стеценко Н.М. © 2017
Сайт управляється системою uCoz