Мета» Ознайомити дітей із працею хліборобів колись і тепер, Викликати
бажання берегти хліб, поважати працю трудівників поля. Розвивати
мовлення, збагачувати словни¬ковий запас учнів, логічне мислення.
Виховувати потану до хліба.
Обладнання. Хліб на рушнику, колоски жита і пшениці, плакати з
прислів’ями, картина «Жнива», «Звернення».
Учитель. Діти, відгадайте загадку,
В полі ріс я, колосився
На стеблинці уродився,
А тепер мене ви ріжте
Й на здоров’я смачно їжте.
(Хліб)
Хліб. Яке коротке це слово. Всього 4 літери, а скільки в ньому тепла.
З хлібом пов’язано так багато в нашому житті, цей продукт харчування став
символом праці й ми¬ру. З давніх-давен наш народ над усе цінує хліб.
Хліб — це достаток.
У всі часи слово «хліб» люди вимовляли з пошаною, він — основа
нашого життя. Як правило, до всіх страв пода¬ють хліб, бо «без хліба немає
обіду»,
А які прислів’я склав народ про цінність хліба.
ü Сила від хліба, хліб — від землі.
ü Хліб батько, вода — мати.
ü Зима — без снігу, літо — без хліба.

Хліб народжений нашою прекрасною землею, ; широкими річками й
тихими озерами, чистим повітрям небес і вогнем людської праці.

Народження хліба завжди диво: і багато віків назад, коли наші предки
вперше скуштували шматочки обвугленої зернової каші, і тепер, коли ми їмо
батони, булки, калачі.

Кривавим потом зрошений,
Гарячими сльозами змочений,
У печалі загартований
Оцей хлібець петльований.
Важко давався хліб. До того ж більшість земель належала поміщикам.
Доводилося працювати на панській ниві. Біднякам не вистачало хліба до
нового врожаю, доводилося і голодувати. Селяни часто мріяли про те, що у
них буде своє поле, вдосталь хліба.
(Учень розказує вірш Т.Г. Шевченка «На панщині пшени¬цю жала»).
Учень. Час народження хліба. Це було справжнє свя¬щеннодійство. Перед
тим, як пекти хліб, чепурили світлицю, чистим рушником витирали руки і зі
словами «Бог на поміч» готували тісто. Вчиняли тісто в четвер, а пекли у
жіночий день — п’ятницю.
Учениця. Коли паляницю мали саджати у піч, щільно зачиняли двері хати,
щоб зберегти тепло. У цей день у сім’ї не повинно бути сварок. Випечені
паляниці клали на рушник, зверху теж накривали рушником, щоб хліб
дійшов. На обід зі святим хлібом, як на свято, збиралася уся сім’я. Батько
різав хліб, притримуючи його лівою ру¬кою і притискаючи до грудей.
Учитель. Святим правилом було не залишати недоїдків хліба.
«Доїж, дитино, хліб — у ньому залишилася вся твоя си¬ла», — учили батьки своїх дітей.
Учень. Не можна було хлібину класти на стіл перевер¬нутою. А коли окраєць
падав зі столу, його піднімали і цілували, щоб хліб не образився.
Учитель. А які ще в Україні є звичаї, традиції, які без хліба не відбуваються?
Учень. Коли народжується дитина, йдуть з хлібом, виряджає мати сина —
зав’язує у рушник окраєць житнього хліба. У нову хату чи квартиру теж
йдуть із хлібом. Дорогих гостей зустрічають хлібом-сіллю.
Красивим, духмяним короваєм з шишками, з барвінком калиною,
прикрашали весілля, а потім частували всіх гостей.
Учитель. Болісно слухати, коли говорять, що хліб поганий. Поганим хліб не
буває, його спекли невдало. За хліб люди не раз піднімалися на боротьбу.
Скибка хліба для бідної людини була дорогоцінним скарбом. Ніхто не смів
змести крихти додолу. Мрії про достаток хліба теж відбилися в прислів’ях.
Учень. Якщо є хліб та вода,
Не страшна селянинові біда.
Як є хліб, то й до хліба буде.
Учитель. Хліб створюється не за один день. Його виро¬щують протягом
цілого року. Подивіться, діти, сценку «Ледар і Трудівник».
- Нащо тримаєш хліб у руках. Дай мені, — просить ле¬дар.
- Я б тобі дав, але він дуже дорогий для мене. Щоб йо¬го дістати, треба раніше
впорати землю.
- Тоді вже можна їсти?
- Ні, треба ниву як слід заволочити.
- Тоді вже можна їсти?
- Ні, треба дочекатись літа, з зерна виростає злак.
- Тоді вже можна їсти?
- Ні, треба його скосити.
- Тоді вже можна їсти?
- Ні, його необхідно просушити і змолотити.
- Тоді вже можна їсти?
- Так. Але ледачому не дадуть.
Учитель. От бачите, діти, який довгий час від зернини до спеченого хліба.
Український народ любить і шанує працю хлібороба.
Учениця. Пахне хлібом трава,
Що купала мене з дитяти.
Пахнуть хлібом слова,
Що мене їх навчила мати.
Пахне хлібом терпка
Пісня батькової стодоли.
Пахне хлібом рука,
Що водила мене до школи.
Пахнуть хлібом гаї,

Пахне хлібом земля,

Що дала мені сонце й крила
Учитель. Ви познайомилися із працею хлібороба. Дізналися, як вирощують хліб.
- Що повчального для себе ви взяли із сьогоднішньої виховної години?
(Діти висловлюють свої думки).
— Тож давайте вшануємо хліб.
(Учениця виразно читає надруковане на листку «Звернен¬ня»).
Звернення
Шелестить хлібне поле, ніби шепочуть щось колоски. Кожний колосок — то
праця сталеварів і хіміків, шахтарів і агрономів, трактористів і льотчиків,
комбайнерів і бух¬галтерів — всіх не перелічиш.
І хіба можна вибачити тому, хто звернув з дороги на по¬ле, пішов по
колосках, почав давити ос ногами?
Також сумно бачити скошене поле, на якому залиши¬лись одинокі забуті колоски.
Але найбільш гірко тоді, коли кидають кусок хліба, навіть найменший. У
цьому куску хліба солоний піт трак¬ториста, безсонні ночі комбайнера. У
ньому вітряні на пекучому морозі дні, коли селяни виходили на сніго¬
затримання, щоб полям вистачило весняної води.
Кинути хліб, то все одно, що образити всіх, хто його вирощував!
Ми вчимося. Підростемо і, можливо, сядемо за кер¬мо трактора чи
комбайна. Придумаємо нову машину. Виведемо новий сорт насіння. Все буде.
Але одне ми можемо зробити зараз — посадити дерево. Воно допоможе
зберігати воду, землю. Адже усе почи¬нається із землі…