Лесгафт про роль сім'ї у формуванні характеру дитини - Статті - Каталог статей - Персональный сайт
Вівторок, 06.12.2016
Педагогіка
Меню сайта
Наше опитування
Ваше ставлення до кредитно-модульної системи
Всього відповідей: 2161
Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених у каталозі.

Лесгафт про роль сім'ї у формуванні характеру дитини
Затурканий і нормальний типи характерів як результат хибних і правильних педагогічних впливів на дитину в сім'ї

     Затурканий злісний тип. Причини, які породжують цей характер, такі: заборона думати й застосування різноманітних насильницьких дій для "приборкування" дитини. Провідну роль тут відіграють постійні, наполегливі (несвідомі чи цілеспрямовані) переслідування, спричинені переважно особистою роздратованістю дорослих, приниження дитини (особливо в присутності чужих людей). Розвиток цього типу зумовлюється також суворою регламентацією часу дитини, неможливістю самостійно розпоряджатися навіть власними іграшками, вільним часом, постійними суворими покараннями за найменше порушення правил, відсутністю любові й доброзичливого ставлення до дитини. До цього часто долучається невміле, грубе чи формальне ставлення до справи виховання з боку наставників, їхнє повне незнання вдачі й потреб дітей, суворе переслідування будь-яких індивідуальних проявів особистості, її думок та міркувань.
   Дитина такого типу здебільшого мовчазна, неконтактна щодо дорослих і агресивна у ставленні до всіх молодших і слабших. Іноді в неї "прориваються" різкі огидні рухи. Ці рухи та кривляння свідчать про низький рівень розвитку інтелекту, коли подразнення нервової системи переходять безпосередньо у діяльність м'язів. Ця дитина ніколи не подивиться м'яко й лагідно, а завжди підозріло чи з ненавистю. На вияви лагідності й ніжності відповідає різкими відштовхувальними рухами, може взагалі втекти. Уникає розмірковувань та відвертого спілкування. Ухиляється від будь-якої праці, в якій зацікавлені дорослі. Обирає дикі й жорстокі розваги. Навчальний матеріал засвоює здебільшого завдяки механічній пам'яті, не вникаючи в суть.
   Подорослішавши, стає у своїй справі суворим інертним формалістом, діє за шаблоном, не відступаючи від нього ані на крок. У кращому разі завжди має якусь "слабкість", розцінюючи її як розвагу в одноманітному житті. Наприклад, пристрасть до цигарок, горілки та ін., яка поєднується з ненавистю до всього навколишнього. В гіршому випадку стає ворогом суспільства, злочинцем, який мститься усім за страждання, яких йому довелося зазнати у дитинстві.
Іноді може проявляти співчуття й відданість до якоїсь тварини чи знедоленої людини. На інших ця прихильність не поширюється.
   У дитячому віці можливе перевиховання. Для цього потрібне постійне справедливе, уважне й щире ставлення до представника злісного затурканого типу. Дитину слід поступово привчати до самостійності й свободи, залучати до розумової праці. Ніжні слова й лагідність тут недоречні, оскільки в непривченої до них дитини вони викличуть тільки підозру й протидію.
   М'який затурканий тип формується за умов запобігання будь-якій самостійної діяльності дитини, "турботливого усунення" умов для розвитку розумової діяльності, ініціативи вихованця. Дитину постійно попереджають про найменшу небезпеку, оберігаючи її від будь-яких несприятливих впливів. Старші всіляко намагаються задовольнити кожну забаганку свого улюбленця. Як наслідок, у дитини повністю відсутній стимул думати, щось помічати, обмірковувати побачене та здобувати хоча б найменший практичний досвід. Дитина ніколи нічого не розпочинає самостійно. їй завжди вказують, куди йти, що сказати, чим і коли розважатися, коли пити, їсти, гуляти, спати. їй ні про що не доводиться ані думати, ані турбуватися, тож і росте вона несамостійною й безініціативною. Розумову діяльність цієї дитини, як правило, ніхто ніколи не стимулює. На більшість своїх запитань вона чує у відповідь, що має бути розумницею, поводитися пристойно, не галасувати й не витрачати часу на нісенітниці й марні розмірковування. А без розмірковувань у дитини не розвиваються на потрібному рівні розумові центри й волевиявлення. Без досвіду, ініціативи, самостійності й волі їй залишається тільки наслідувати тих, хто на неї впливає. Як і в злісного затурканого типу, в цих дітей також часто з'являються кривляння й негарні рухи.
   Представники м'якого затурканого типу захоплюються прикрасами, якими "прикривають відсутність внутрішніх чеснот". П.Ф.Лесгафт надмірність прикрас, надмірне захоплення речами (одягом, меблями тощо) вважає засобом прикриття духовної порожнечі й свідченням низького інтелекту. Дослідження вченого показали, що справді розумна інтелігентна людина відзначається простотою зовнішності та поведінки.
    Самозакоханість і самовпевненість дитини, яка належить до м'якого затурканого типу, є прямим наслідком апатії й небажання розширювати й перевіряти свою діяльність. Обмежуючись у своїй діяльності імітацією й легко досягаючи задоволення своїх вимог, дитина починає вважати, що вона спроможна виконати будь-яку вимогу й розв'язати кожне питання; адже що менше людина знає, то більше їй здається, ніби вона все засвоїла й з усім здатна впоратися. Без вказівок і керівництва представники м'якого затурканого типу розгублюються й абсолютно не можуть діяти. У таких випадках спостерігаються прояви впертості у вигляді інертного, пасивного стану, з якого дитина не наважується вийти. Діти цього типу найгірше піддаються розвиткові. У них з'являється тільки вузька егоїстична практичність. До всього навколишнього ставляться байдуже й бездушно. Дитина такого типу соромиться нового оточення: не наважується самостійно ні пройти, ні встати, ні сісти. Змушена робити щось незалежно від інших, вона виявляє здебільшого незграбність, неумілість та "сльозливість".
   До занять такі діти ставляться байдуже. Завжди виконують те, що від них вимагають, проте коли щось можна  не виконати — не виконають. У колективі бездіяльні, не здатні ні на які самостійні дії чи вчинки, зрештою, сліпі виконавці чиєїсь волі. Ненадійні товариші й далеко не найприємніші родичі, оскільки холодні й байдужі, по-справжньому нікого не люблять, а тільки "причіплюються" до когось і не відходять від нього ані на крок, як у ранньому віці не відходили від матері, няні чи гувернантки. Самостійно не вміють знайти собі заняття чи розваги. Невдячні. Життєві перепони, несподіванки ставлять таких дітей у безвихідь. Якщо тут-таки не з'явиться допомога, реакцією є сльози й підвищена тривожність.
  Терпіти біль чи інші фізичні страждання такі люди не здатні. Вони великі боягузи. Сумирні й боязкі при суворому до них ставленні, вони робляться вередливими тиранами — при м'якому. Цілковита відсутність свідомого ставлення до власних потреб виявляється в них постійно й у всьому. Такі діти можуть майстерно "шаркати ніжкою", бути охайними й елегантними, якщо їм усе підготували й показали, і, навпаки, вони неохайні, обшарпані, брудні й не вміють навіть привітатися, якщо про них щодо цього ніхто не подбав. Залишившись без нагляду, така людина у будь-якому віці нестримана в усьому, що подобається і справить на неї сильне враження. їжа, питво, танці, розваги можуть навіть призвести до захворювань, внаслідок надмірного захоплення ними. Задовольняючи свої потреби, ця людина ніколи не враховує потреб інших. Вона — реаліст в усіх відношеннях, але реаліст за наслідуванням, тому її реалізм часто доходить до цинізму.
   У дорослому віці представники м'якого затурканого типу лишаються самозакоханими й самовпевненими. Вони ладні взятися за будь-яку справу, яку, зрештою, "обов'язково зіпсують і розладнають". Представники цього типу холодні й байдужі егоїсти без розуміння й самостійності. Наділені владою, вони тримаються поважно й пихато перед підлеглими, боязкі й ниці щодо вищого керівництва.
  Становлення пригніченого типу зумовлюється життям, пов'язаним з постійною боротьбою з економічними труднощами, які треба долати працею та наполегливістю. Цей тип розвивається у незаможних родинах, в яких добрі й працьовиті батьки все ділять зі своїми дітьми, завжди віддаючи їм кращу частину, проте ця частина майже ніколи не може задовольнити навіть наймізерніших потреб. Дитина на власному досвіді переконується, що їй віддають усе можливе. їй ніколи не доводиться чути скарг батьків на свою долю — вони терплячі й мовчазні. Увесь свій вільний час присвячують дитині. Розмовляють з нею, уважно ставляться до її потреб, намагаючись задовольнити їх за найменшої можливості.
  Дитина звикає бачити в праці й труднощах звичне й нормальне явище. Вона покладається в житті тільки на власні працьовитість і вміння, відмовляючись навіть від мізерної матеріальної допомоги батьків, щоб тим залишилося хоча б трохи більше коштів на найнеобхідніше.
   Дитина часто залишається сама. її батьки постійно працюють, тому не можуть запобігти всім випадковостям та несприятливим ситуаціям, що можуть виникнути. Дитині доводиться самій привчатися їх уникати або їм протидіяти, керуючись власним досвідом. Ці умови стимулюють розвиток спостережливості й збільшують досвід, надбаний у результаті раннього зіткнення із суворою дійсністю. Прихильність і любов до близьких — неодмінна умова розвитку пригніченого типу, інакше сформується злісний затурканий.
    Перехідний між цими двома тип з'являється у тому разі, коли батько чи мати вимагає безумовного виконання всіх своїх розпоряджень, не припускаючи ніяких відхилень від своїх вимог, але дитина все ж таки знаходить серед тих, хто її оточує, добру, люблячу людину, з якою може "відвести душу". При одночасному впливові суворої вимогливості, з одного боку, і лагідного ставлення з другого в дитини змалку може розвиватися різновидність пригніченого типу, в якому чітко виявлені різкість у діях і підозрілість — якості не притаманні чистому пригніченому типові.
  Дитина, яка належить до пригніченого типу, рано навчається цінувати турботливе ставлення до неї, помічає чужі труднощі й рано намагається полегшити життя близьких людей, допомогти їм. Серйозність, з якою вона діє у таких випадках, надзвичайна: дитина ладна взятися за будь-яку, навіть дуже складну справу і через це нерідко зазнає невдач. Проте невдачі не зупиняють її. Вона лише з більшою наполегливістю бореться за досягнення мети й завершення розпочатого. Так розвиваються працьовитість, наполегливість, цілеспрямованість, сила волі. Часті невдачі роблять пригнічену дитину невпевненою у своїх силах, через що вона занадто скромно оцінює власні здібності. Водночас вона переконується, що завдяки невтомній праці все-таки можна подолати життєві перепони. Досягнення успіхів сприяє зміцненню віри у свої сили. Як у першому, так і в другому випадках дитина низько цінує свою працю, тому що докладання великих зусиль для неї звичне, є невід'ємною складовою її існування.
    Представник пригніченого типу—реаліст, який повністю володіє своїми почуттями й скеровує свою діяльність у потрібне русло, спираючись на власні знання, спостережливість і досвід. Це справедлива й чесна людина, вимоглива до себе й до інших, але водночас терпляча, співчутлива, гуманна. Вона тиха, неговірка, серйозна, скромна, але не сором'язлива й проста у спілкуванні зі знайомими й незнайомими. Вона спокійна, поміркована, сумлінна, обачна й відповідальна у роботі. Повільно сходиться з людьми (і то не з багатьма). Вірний і надійний друг. Ніколи не скаржиться на труднощі.
Життєві труднощі й невпинна праця несприятливо позначаються на молодому організмі, що часто призводить до виникнення у таких людей серйозних захворювань.
    Нормальний тип. П.Ф. Лесгафт характеризує як поєднання кращих ознак добродушного й пригніченого типів. Для формування нормального типу вчений вважає необхідною турботу про розумовий розвиток дитини. На його думку, що активнішу розумову діяльність викликають враження, які здобуває дитина, то самостійнішими й правильнішими будуть її дії, більшою простотою відзначатимуться.
   Книга П.Ф.Лесгафта "Шкільні типи (антропологічні етюди)" стала значною практичною допомогою для батьків, учителів, найбільше—для гувернерів, яким доводилося виховувати й навчати дітей (представників різних типів характерів) і знаходити до них правильний педагогічний підхід.
  У своїй праці вчений також висвітлює результати дослідження темпераментів. Найважливіше практичне значення становить такий висновок; темперамент має фізіологічне походження, а тому в процесі виховання не підлягає видозміні. Отже, правильно побудоване природовідповідне виховання, яке дає змогу якнайповніше розвинути всі природні задатки дитини, передбачає не пристосування особистості дитини до того, щоб вона "не турбувала дорослих", а пристосування виховної системи до вроджених особливостей кожного конкретного індивіда.

Категорія: Статті | Добавил: hed (06.04.2008) | Автор: Пастушенко Вадим
Переглядів: 3045 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 3.7/3 |
Всього коментарів: 1
1  
Дану статтю не можна обійти увагою. Тема надзвичайно цікава для обговорення. Звісно, усі поради автора ми можемо брати до уваги, маючи певний багаж знань з педагогіки і психології, але ж зазвичай ми виховання своєї дитини здійснюємо, керуючись інтуїцією чи, можливо, навіть інстинктом. Тільки коли власні прорахунки у вихованні вже видимі, тоді починаємо перевиховувати. Якщо не можна обмежувани дитину у її часі, у розпоряджанні власними іграшками і т.д, то як привчити до порядку, охайності, організованості, дисциплінованості і т.п.? Вважаю, що ідеально виховати просто не можливо в силу якихось соціальних, побутових, матеріальних, культурних особливостей нашого часу. Хоча, знаю, намагаються це робити. І ще, знаю одну заможну родину, де мама-педагог дотримувалась принципу вальдорфської педагогіки і ніколи не карала дітей, вони не знали відмови ні в чому. Старша дитина має усі необхідні чесноти Людини, а молодша - бездушна, жорстока, егоїстична. Виходить, що виховувати своїх дітей варто так, як підказує серце?

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 6
Гостей: 6
Користувачів: 0
Copyright Стеценко Н.М. © 2016
Сайт управляється системою uCoz