| aljekseeva | Дата: Понеділок, 05.12.2011, 21:05 | Повідомлення # 1 |
|
Сержант
Група: Користувачі
Повідомлень: 21
Репутація: 0
Статус: Offline
| Щасливий той, кому Бог подарував Учителя. Так, саме Учителя- із великої літери. Я знаю, що кожен із нас за шкільний вік зустрічає чимало вчителів. Одні з повагою запам'ятовуються, від інших пам'ять відвертається, треті пройшли, немов стороною...
Так ось, одного разу увійде в клас Учитель - і в цю мить життя твоє назавжди зміниться, ти побачиш себе іншими очима, будеш намагатися стати кращим, розумнішим і добрішим.
Це означає, що в життя твоє і в серце увійшов Учитель, щоб залишатися в ньому на всі подальші роки, допомагати, підтримувати тебе, радіти і сумувати разом з тобою, надихати на кращі вчинки.
... На жаль, я не пам'ятаю того дня, коли вперше увійшла після дзвоника до класу наша нова вікладачка викладання української мови та літератури. Ми її не чекали і тому незадоволено здивувались, бо звикли до попередньої "ліберальної" викладачки.
Так от вона звернулася до нас тихим, але сильним голосом. І стільки в цьому було гідності, ввічливості, поваги до нас, семикласників, що ми враз замовкли, заворожено слухаючи її бездоганну мову! А вона лилась і лилась прекрасною поезією народної творчості, розкриваючи перед нами славетну історію наших дідів-прадідів, нашої України.
І так - кожен урок: як відкриття, як одкровення, як безцінний подарунок. Не дивно, що "трійок" (про "двійки" я вже не кажу) у нас майже не було. Усі намагалися відповідати якнайкраще, щоб стати якнайкращим для Учительки. На перервах до неї неможливо було пробитися: усі хотіли бути поруч, всім потрібна була її увага, її слово, її усмішка.
Дивно, але саме тоді я зрозуміла, чим відрізняється справжній Учитель від того, що просто працює вчителем. Одного разу я запізнювалась на урок і в коридорі побачила, як Учительку затримував біля класу її колега, що, мабуть, не хотів закінчувати з нею розмову. Вона ввічливо його зупинила: "Пробачте, але я запізнююсь до дітей!". Вона сказала "до дітей", а не "на урок". І в цьому - секрет її неперевершеності як Учителя і як людини.
Минув час. Мінялися учителі, навчальні предмети, мінялися і ми. Але пам'ять назавжди закарбувала в серці образ моєї Учительки, якій я вдячна майже всім кращим, що є в моїй душі. Вона навчила мене, перш за все, щиро любити і поважати людей, розуміти їх і допомагати. Вона розкрила мені велич моєї рідної мови, горду і незкорену її долю, прищепила палку любов до української літератури. І вже через це вона підвела всіх нас до головного - до істинного розуміння поняття "Батьківщина" і любові до неї. На все життя запам'ятала я слова: "Любити рідну землю, свою країну - це щастя, що випадає, на жаль, не кожному". Але нас, своїх учнів вона зробила щасливими, відкривши красу рідного краю, чудових українських пісень, посіявши в душах повагу до віковічної слави українців.
За все це мені хочеться уклонитися моїй Учительці, зігріти її серце своєю любов'ю і запевнити: "Я пам'ятаю Вашу науку. Вона - в моєму серці, вона - у кожній моїй клітинці. Ми дякуємо Вам за неї: і я, і ті нащадки, яким я передам Ваше сердечне добро, що лишили Ви в душах своїх учнів".
З повагою до Натілії Олександрівни, Алєксєєва Любов.
Твір списаний
|
| |
| |
| admin | Дата: Вівторок, 06.12.2011, 11:44 | Повідомлення # 2 |
Генералісімус
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1319
Репутація: 42
Статус: Offline
| aljekseeva, якщо розміщуєте чужі твори, то давайте посилання на них в Інтернеті. Вчителько моя, я тобi вклоняюсь
Пункт 1. Аdmin завжди правий!
Пункт 2. Якщо admin не правий, див. п.1!
|
| |
| |
