Понеділок, 26.06.2017
Педагогіка
Шановні форумчани! Просимо створювати інформативні та змістовні повідомлення. Кожне повідомлення, яке не відповідає тематиці, містить лише смайл або два-три слова, розцінюється як флуд (пустослів'я) і підлягає видаленню. Недотримання цих правил і правил форуму та ігнорування зауважень адміністрації може призвести до бану, який передбачає заборону учаснику спілкуватись на форумі.
[ Нові повідомлення · Учасники · Пошук · RSS ]
Сторінка 6 з 7«124567»
Форум » Спілкування на різні теми » Суспільство і Я » Життя... (Філософські роздуми)
Життя...
savradimДата: Вівторок, 17.11.2009, 22:59 | Повідомлення # 76
Генерал-майор
Група: Користувачі
Повідомлень: 285
Репутація: 8
Статус: Offline
Ці заповіді вигадав не я. Я лише хотів почути думку оточуючих і зробити висновки для себе. Дякую за мудру відповідь.
ca ca ca


Войско баранов, возглавляемое львом всегда одержит победу над войском львов, возглавляемых бараном.
Каждый человекспособен на многое, но не каждый знает на что онспособен!!!
 
ПровідникДата: Середа, 18.11.2009, 00:52 | Повідомлення # 77
Генерал-майор
Група: Користувачі
Повідомлень: 269
Репутація: 1
Статус: Offline
Я б неназвав її (відповідь) "мудрою". Вона просто моя....

Каждый человек, подобно луне, имеет свою неосвещенную сторону, которою он никому не показывает.
 
ОдинДата: Середа, 18.11.2009, 12:34 | Повідомлення # 78
Майор
Група: Користувачі
Повідомлень: 94
Репутація: 2
Статус: Offline
Провідник, кльовий ти пацан! bd
 
redДата: Середа, 18.11.2009, 17:33 | Повідомлення # 79
Генерал-майор
Група: Модератори
Повідомлень: 255
Репутація: 2
Статус: Offline
Життя, по суті, усе те,

Що нам судилось пережити:

Розкішні шати, дерті свити,

І дріб’язкове, і святе,

Що Богом дане — все моє.

І хтось приймає все, як є,

За течією лиш пливе.

А хтось по-своєму живе,

Проти хвиль усе гребе.

Таки до свого допливе,

Не по шкодуючи себе.

Але ж бувають в житті миті,

Що ти не в силі щось змінити.

Тоді покоришся ти долі

Й на дно пускаєшся по волі.

Тебе гнітять подерті свити,

Ти більше так не хочеш жити.

Та розум каже лиш одне:

Життя по суті усе те,

Що нам судилось пережити:

Розкішні шати, дерті свити,

І дріб’язкове і святе,

Що Богом дане — все моє.
Я не знаю хто написав цей вірш, але він мені сподобався і я підтримую думку автора.

 
minusДата: Вівторок, 13.07.2010, 01:12 | Повідомлення # 80
Підполковник
Група: Користувачі
Повідомлень: 98
Репутація: 7
Статус: Offline
А де тут, власне, думка автора? Більше нагадує констатацію загальновідомих аксіом.

93! 93 93/93!

Повідомлення відредагував minus - Вівторок, 13.07.2010, 01:13
 
LAMДата: П'ятниця, 06.08.2010, 11:42 | Повідомлення # 81
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 10
Репутація: 1
Статус: Offline
Quote (admin)
Що ж насправді ми називаємо життям? Життя - це боротьба...Життя - це існування...Життя - це сон...

Життя - це мить. Життя це не те, що було вчора - то спогади, життя це не те, що буде завтра - це фантазія, життя це те, що відбувається з Вами в цей момент, в цю мить.
Як зрозуміти: "Життя - це боротьба", з ким ми маємо боротися, чи проти кого? Як зрозуміти: "Життя - це існування", як визначити саме слово "існування", це якийсь стан, позиція, чи стиль? Життя - це сон... Але коли ж Ми від нього прокинемося???

Додано (06.08.2010, 11:41)
---------------------------------------------

Quote (admin)
Що ж насправді ми називаємо життям?

Протягом століть людина шукала дещо за межами самої себе, за межами матеріального добробуту – дещо, що називається Істиною, Богом чи Реальністю, позачасовий стан – те, що не залежить від обставин, від думки чи людської зіпсутості.
Людина завжди запитувала: який сенс усього цього, чи життя має сенс? Спостерігаючи за жахливими замішаннями життя, війнами, повстаннями, нескінченними поділами релігії, ідеології і національності та відчуваючи глибоке розчарування, глибоку фрустрацію, людина запитує, що їй необхідно робити, що таке життя і чи існує щось поза ним.
Не знаходячи цієї безіменної речі в тисячах імен, яку вона завжди шукала, людина культивувала віру – віру у спасителя чи в ідеал, проте віра завжди породжує насилля.
В цій постійній боротьбі, яку називають життям, ми намагаємося запровадити певні правила поведінки, які відповідають суспільству, в якому ми виросли і були виховані, немає значення, чи це комуністичне, чи так зване вільне суспільство. Ми притримуємося стандарту поведінки, який є частиною нашої традиції: індуської, мусульманської, християнської чи ще якої-небудь. Ми шукаємо когось, хто сказав би нам, яку поведінку можна вважати правильною, а яку ні, яка думка правильна, а яка неправильна, і наслідуючи цей взірець, наша поведінка і наше мислення стають механічними, наші відповіді стають механічними.
Протягом століть ми потребували постійної опіки наших вчителів, нашого авторитету, наших книг та святих. Ми кажемо: «Розкажіть мені про те, що знаходиться за цими пагорбами та горами, за цією землею». І ми задовольняємося їхніми описами. Це означає, що ми живемо згідно слів, наше життя поверхове і порожнє, ми люди «другого ґатунку». Ми живемо так, як нам сказали жити, або керуємося нашими схильностями, прагненнями, або підкоряємося обставинам і довкіллю. Ми – це результат будь-яких зовнішніх впливів, тому в нас немає нічого нового, нічого такого, щоб ми відкрили самі, нічого самобутнього, чистого і світлого.
Протягом історії релігійні лідери запевняли нас: якщо будете здійснювати певні ритуали, повторювати молитви чи мантри, пристосовуватися до певних зразків, придушувати бажання, контролювати думки, облагороджувати пристрасті, обмежувати апетити і утримуватися від сексуальних потреб, тоді ми, після насильства над своїм тілом та психікою, знайдемо дещо за межами нашого короткого життя. І це те, що робили протягом століть мільйони так званих релігійних людей, або на самоті, йдучи у пустелю, в гори, в печери, або подорожуючи від села до села з протягнутою рукою, або об’єднуючись у групи, стаючи монахами, примушуючи їхній розум пристосовуватися до встановленого взірця. Але змучений, втомлений розум, який прагне уникати будь-якої метушні, який зрікається зовнішнього світу і стає тупим через дисципліну та пристосування – такий розум, як би довго він не шукав, знайде лише те, що відповідає його власним спотворенням.
Отже, щоб відкрити, що дійсно є, чи немає чогось за цим неспокійним, сповненим страху та змагальності існуванні, мені здається, що для цього необхідний зовсім інший підхід. Звичайний підхід полягає у русі від периферії всередину, у внутрішнє, і через деякий час, завдяки практиці і зреченню, поступово прийти до цього внутрішнього розкриття, до цієї внутрішньої краси і любові. Але притримуючись такого підходу, робиться все для того, щоб стати обмеженим, дріб’язковим і нікчемним; коли поступово очищуються, покладаючись на час, і вважають, що бажаного можна досягнути завтра, у наступному житті, і, зрештою, коли людина наближається до цього центру, вона робить відкриття, що там нічого немає, бо її розум став недієздатним, тупим і нечутливим.
Спостерігаючи за цим процесом, запитуючи себе, чи не існує зовсім інший підхід, тобто чи можливий відцентровий рух?
Світ приймає і слідує за звичайним підходом. Першою причиною безладу в нас самих є пошук реальності, яку хтось інший нам обіцяв; ми механічно слідуємо за кимось, хто гарантує нам зручне духовне життя. Найнеймовірніше – це те, що хоча більшість з нас чинить спротив політичній тиранії і диктатурі, ми внутрішньо приймаємо авторитет і тиранію, дозволяючи іншим калічити наші розуми і життя. Якщо ж ми цілковито, не інтелектуально, але справді, відкинемо так званий духовний авторитет, всі церемонії, ритуали і догми – а це означає залишитися самому, перебуваючи у конфлікті з суспільством – ми перестаємо бути респектабельними людьми. Респектабельна людина не може наблизитися до цієї безмежної, безмірної реальності.
Ви не повинні розпочинати з відкидання абсолютно неправильного – звичайного підходу – оскільки, якщо ваше відкидання є простою реакцією, тоді ви створите інший зразок чи шаблон, який вас ув’язнить; якщо ви переконаєте себе інтелектуально, що це відкидання є доброю ідеєю, і нічим іншим, ви не зможете просуватися далі. Якщо ж ви відкидаєте його, розуміючи його безглуздя та незрілість, якщо ви відкидаєте його з великим розумом, бо ви є вільні і не перелякані, ви створюватимете в собі і навколо себе велике хвилювання, але ви вириваєтеся з пастки респектабельності. Тоді ви виявляєте, що більше не шукаєте. Ось перша річ, якій ви повинні навчитися – не шукати. Коли ви шукаєте, ви, фактично, є вітринами у крамницях.
Питання існування і не існування Бога, істини чи реальності, назвіть це як вам хочеться, ніколи не може бути розв’язане за допомогою книг, священиків, мислителів і спасителів. Ніхто і ніщо не може дати відповіді на це питання, окрім вас самих. Ось чому ви повинні знати себе. Незрілість полягає у незнанні себе. Розуміти себе – це початок мудрості.

Додано (06.08.2010, 11:42)
---------------------------------------------

Quote (admin)
Що ж насправді ми називаємо життям?

А що ви є самі, індивідуальне «ви»? Я вважаю, що існує різниця між людиною та індивідуумом. Індивідуум – це локальна сутність, яка проживає в конкретній країні, належить конкретній культурі, суспільству, релігії. Людина не є локальною сутністю. Вона є повсюди. Якщо індивідуум діє в кутку широкого поля життя, то його діяльність зовсім не співвідноситься з цілим. Таким чином, треба розуміти, що ми говоримо про ціле, а не про частину, тому що більше містить менше, а не навпаки. Індивідуум – це маленька, нещасна сутність, яка потерпає від невдач, яка задовольняється своїми богами та дріб’язковими звичаями, тоді як людина турбується про загальне благо, стурбована загальним замішанням та стражданням світу.
Ми – люди – залишилися такими самими, якими були протягом мільйонів років, а саме: безмежно зажерливими, заздрісними та агресивними, підозрілими, наповненими тривогами та відчаєм, з випадковими спалахами радости та афектації. Ми є дивною сумішшю ненависті, страху і вихованости; ми є одночасно насильством і миром. Досягнуто зовнішнього прогресу – від возу, запряженого волами, до реактивного літака, але психологічно індивідуум зовсім не змінився, а структура суспільства повсюди створена індивідуумами. Зовнішня соціальна структура – це результат внутрішньої психологічної структури наших людських стосунків, бо індивідуум є, у свою чергу, результатом спільного досвіду, знання і поведінки людини; кожний з нас є вмістилищем всього минулого. Індивідуум – це людина, яка охоплює собою все людство. Вся історія людини записана в нас самих.
Поспостерігайте за тим, що насправді відбувається всередині і назовні вас у цій збудованій на конкуренції культурі, в якій ви живете, з її бажанням влади, становища, престижу, успіху і всього решта. Поспостерігайте за досягненнями, якими ви гордитеся, за цілим полем, яке ви називаєте життям, в якому присутній конфлікт у всіх формах стосунків, з ненавистю, боротьбою, жорстокістю та нескінченними війнами. Це поле, це життя, є все, що ми знаємо, і, неспроможні зрозуміти цю жахливу боротьбу за існування, ми, звичайно, боїмося її, рятуємося втечею від неї будь-якими засобами. Ми боїмося також невідомого, боїмося смерті, боїмося того, що знаходиться за межами завтрашнього дня. Таким чином, ми боїмося як відомого, так і невідомого. Таким є наше повсякденне життя, в якому немає надії, і тому будь-який різновид філософії, будь-яка форма тео-логічного поняття, є просто втечею від дійсності того, що є.
Всі зовнішні форми зміни, які здійснюються війнами, революціями, реформаціями, законами та ідеологіями, зазнали цілковитого краху і не змінили основної природи людини, відповідно і суспільства. Як люди, котрі живуть у жахливо потворному світі, давайте поставимо питання, чи може це суспільство, засноване на конкуренції, жорстокості і страху, перестати існувати? Чи може це бути не лише інтелектуальною концепцією, не лише надією, але дійсним фактом, так, що розум зробиться свіжим, новим і невинним, та зможе стати причиною зовсім іншого світу? Я думаю, що це трапиться лише тоді, коли кожен з нас визнає основний факт, що ми, як індивідууми, як люди, в якій би частині світу не знаходилися, до якої б культури не належали, відповідальні за стан світу.
Кожен з нас відповідальний за кожну війну, яку спричиняє агресивність наших власних життів, наш націоналізм, егоїзм, наші боги, наші упередження, наші ідеали, все, що поділяє нас. І лише тоді, коли ми усвідомимо, не інтелектуально, а дійсно – так само як ми усвідомлюємо голод або біль – що ви і я відповідальні за цей увесь існуючий хаос, за всю бідність, злиденність, повсюди у світі, оскільки ми зробили свій внесок цього нашим повсякденним життям, нашою приналежністю до цього жахливого суспільства з його війнами, поділами, його потворністю, жорстокістю та жадністю – лише тоді, коли це зрозуміємо, зможемо діяти.
Але що може зробити людина – що можуть зробити ви і я – щоб створити зовсім інше суспільство? Ми ставимо перед собою дуже серйозне питання. Чи існує взагалі те, що може бути зроблене? Чи можемо ми це зробити? Чи скаже нам про це хто-небудь? Люди казали нам. Так звані духовні лідери, які, як вважається, краще розуміються на цих справах, ніж ми, говорили про це нам, намагаючись навернути і втиснути в новий шаблон, що не сприяло нашому поступу; досвідчені та вчені люди казали нам, але і це не просунуло нас далі. Нам казали, що всі шляхи ведуть до істини: у вас свій шлях як індуїста, а в іншого – шлях християнина, а ще в іншого – шлях мусульманина, і всі вони зустрічаються біля одних і тих же дверей. Але це, якщо розглянути уважно, виявиться нісенітницею. До істини не існує шляху. В цьому полягає краса істини, вона жива. Мертва річ має шлях до себе, тому вона нерухома, але коли ви бачите, що істина – це дещо живе, котре ніколи не перебуває у спокої і не стоїть на місці, що вона ніколи не перебуває ні в церкві, ні в храмі, ні в мечеті, і що ні релігія, ні вчитель, ні мислитель, ніхто не може привести вас до неї – тоді ви також побачите, що ця жива річ є тим, чим ви насправді є, а саме: відчаєм, біллю, жорстокістю, насиллям та смутком в яких ви живете. В розумінні всього цього є істина, і ви можете розуміти це лише тоді, коли ви знаєте як дивитися на ці речі вашого життя. Але не можна дивитися на все це крізь ідеологію, екран слів, надії та страхи.
Отже, ви бачите, що вам немає потреби залежати від будь-кого, бо не існує ні проводиря, ні вчителя, ні авторитету. Є лише ви – ваші стосунки з іншими і зі світом – більше нічого немає. Коли ви усвідомлюєте це, тоді приходить або глибокий відчай, котрий породжує цинізм та гіркоту, або, якщо ви зустрічаєтеся віч-на-віч з фактом, що ніхто інший, крім вас, є відповідальним за світ і за себе, за думки, відчуття та вчинки, – тоді вся жалість зникає. Ми, звичайно, прагнемо звинувачувати інших, але це є лише формою жалості до себе.
Чи можемо ми, ви і я, здійснити в собі, без будь-якого зовнішнього впливу, без будь-якої віри, без страху бути покараним, чи можемо ми здійснити в самій основі нашого єства тотальну революцію, психічну мутацію, щоб більше не бути жорстокими, здатними на насильство, суперництво, щоб ви перестали тривожитися, боятися, заздрити і так далі, тобто подолати всі прояви нашої природи, яка створила це зіпсуте суспільство, в якому триває наше повсякденне життя?
Спочатку важливо зрозуміти, що я не пропоную ні жодної філософії, ні жодної теологічної системи ідей, ні жодних теологічних понять. Мені здається, що всі ідеології позбавлені сенсу. Важлива не філософія життя, а спостереження за тим, що насправді відбувається в нашому повсякденному житті, внутрішньо і зовнішньо. Якщо ви дуже уважно спостерігаєте за тим, що відбувається, і досліджуєте це, ви переконуєтеся, що все ґрунтується на інтелектуальній концепції, і що інтелект не містить в собі ціле життя; він є фрагментом, і як би раціонально він не був би організований, яким би традиційним і давнім не був – це лише надзвичайно мала частина існування, в той час як ми маємо справу з цілісністю життя. І коли ми дивимося на те, що відбувається у світі, ми починаємо розуміти, що не існує ні зовнішнього, ні внутрішнього процесу. Існує лише об’єднаний процес, який є цілим, тотальним рухом: внутрішній рух виражає себе як зовнішній і зовнішній реагує знову на внутрішній. Бути здатним дивитися – це все, що необхідне; якщо ми знаємо як дивитися, тоді все стає надзвичайно ясним та чітким, а для того, щоб дивитися, не потрібні ні філософія, ні вчитель. Ніхто не може сказати вам, як дивитися. Ви просто дивитеся.
Чи можете ви тоді, бачачи всю картину, бачачи її не вербально, а насправді, легко, спонтанно, змінити себе? Ось справжнє завдання. Чи можливо здійснити цілковиту революцію у психіці?
Я би хотів знати, якою є ваша реакція на це питання. Ви можете сказати: «Я не хочу змінюватися», і більшість людей не хочуть, особливо ті, котрі благополучні соціально та економічно, або ті, котрі дотримуються догматичних вірувань і схильні приймати самих себе та речі лише так, як вони існують, або трохи у видозміненій формі. Цих людей ми не розглядаємо. Або ви можете сказати більш ухильно: « Добре, але це дуже важко, це не для мене». У цьому випадку ви вже заблокували себе, перестали досліджувати, тому іти далі немає сенсу. Також ви можете сказати: «Я розумію необхідність радикальної внутрішньої зміни в собі, але як я її досягну? Будь ласка, покажіть мені шлях, допоможіть мені здійснити її». Якщо ви кажете так, то це означає, що ви зовсім не зацікавлені у зміні самих себе; ви не зацікавлені у радикальній революції: ви просто шукаєте метод, систему, які здійснили б зміну.
Як би я був достатньо дурним давати вам систему, і ви були б достатньо дурними слідувати за нею, ви просто копіювали б, наслідували б, пристосовувалися б, погоджувалися б, а коли ви так чините, ви встановлюєте для себе авторитет когось іншого і, отже, виникає конфлікт між вами і авторитетом. Ви відчуваєте, що повинні робити те, що вам кажуть, але ви не можете цього зробити. Ви наділені особливими схильностями, ви живете під тиском обставин, які знаходять в конфлікті з системою, яку ви прийняли, і тому виникає протиріччя. Отже, ви будете жити подвійним життям між ідеологією системи і реальністю вашого повсякденного життя. Намагаючись пристосуватися до ідеології, ви пригнічуєте себе, тоді як у дійсності істинна не ідеологія, а те, що ви є. Якщо ви намагаєтеся вивчити себе зі слів іншого, ви завжди залишатиметеся людиною другого ґатунку.
Людина, яка каже: «Я хочу змінитися, але скажіть мені, як це зробити», видається дуже щирою і серйозною, але вона не є такою. Їй потрібний авторитет, який, як вона сподівається, створить в ній внутрішній порядок. Але чи може авторитет коли-небудь створити в нас внутрішній порядок? Порядок, який встановлюють ззовні, завжди породжує безпорядок. Ви можете побачити істину цього інтелектуально, але чи можете ви дійсно сприйняти це так, щоб ваш розум (психіка) не проектувала жодного авторитету, авторитету книги, вчителя, дружини чи чоловіка, батька, друга чи суспільства? Бо ви завжди діяли всередині зразка; зразок стає ідеологією та авторитетом. Але в ту мить, коли ви дійсно зрозумієте, що питання «як змінитися?» породжує новий авторитет, – ви назавжди полишаєте його.
Давайте сформулюємо це чіткіше: я розумію, що повинен змінитися до самого коріння мого буття. Я не можу більше залежати від звичаю, бо звичай породив у мені лінощі, прийняття і примирення. Я не можу сподіватися на іншого, що він допоможе мені змінитися, незалежно від того, чи це вчитель, бог, вірування, система, зовнішній тиск або вплив. Що тоді відбудеться?
Перш за все, чи можете ви відкинути авторитет? Якщо можете, то це означає, що ви більше не боїтеся. Що тоді трапиться? Коли ви відкидаєте дещо хибне, фальшиве, яке перебувало у вас протягом багатьох поколінь, коли ви скинули з себе будь-який тягар, що відбувається? Ви стаєте більш енергійними, чи не так? Ваш розум стає більш потужним, набуває великої сили, більшої інтенсивності та життєвості. Якщо ви цього не відчуваєте, це означає, що ви не скинули увесь тягар, не відкинули мертвий тягар авторитету.
Але коли ви скинули його і маєте цю енергію, в якій зовсім відсутній страх – страх помилитися, страх чинити правильно чи неправильно, тоді хіба сама ця енергія не є мутацією? Ми потребуємо великої кількості енергії, і ми розтрачуємо її під впливом страху, але коли є енергія, яка виникає внаслідок відкидання усіх форм страху, ця енергія сама здійснює радикальну внутрішню енергію. Ви не повинні нічого для цього робити.
Отже, ви залишені самі на себе, і це дійсно той стан, в якому повинна знаходитися людина, яка дуже серйозно ставиться до всього цього; і тому ви більше не сподіваєтеся ні на кого і ні на що. Ви вже свобідні, щоб робити відкриття. Де є свобода, там є енергія. І де є свобода, там нічого неправильного не відбувається. Свобода повністю відрізняється від бунту. Коли є свобода, тоді не існує правильного і неправильного вчинку. Ви є свобідні і від центру з якого дієте, тому немає страху. А розум, в якому немає страху, здатний на велику любов. Коли є любов, тоді вона може робити все, що їй завгодно.
Таким чином, ми збираємося вивчати самих себе, не згідно мене, аналітика чи філософа. Якщо ми вивчаємо себе згідно когось, ми вивчаєте його, а не себе. Ми ж збираємося дізнатися, якими ми є насправді.
Усвідомивши, що ми можемо не залежати від зовнішнього авторитету для здійснення цілковитої революції у внутрішній структурі нашої психіки, ми опиняємося перед великою трудністю відкинення нашого внутрішнього авторитету, авторитету нашого особливо малого досвіду і накопичених поглядів, знання, ідей та ідеалів. Ми володіємо досвідом вчорашнього дня, який навчив нас чомусь і те, чому він нас навчив, стає новим авторитетом. Цей авторитет вчорашнього дня є таким же руйнівним, як і авторитет тисячолітньої давнини. Щоб розуміти себе, не потрібні авторитети ні вчорашні, ні сивої давнини, бо ми є живими істотами, завжди рухомі, плинні, неспокійні. Коли ми спостерігаємо за собою за допомогою авторитету вчорашнього дня, нам не вдається зрозуміти рух, його красу та якість.
Бути свобідним від будь-якого авторитету – власного та авторитету іншого – це означає померти для всього вчорашнього так, щоб ваш розум був завжди свіжим, чистим, невинним і повним сил. Лише в такому стані людина навчається та спостерігає. Для цього необхідна найвища ступінь усвідомлення, дійсного усвідомлення того, що відбувається всередині вас, не коригуючи і не пояснюючи, що повинно бути, а що ні. Оскільки тоді, коли ви корегуєте, ви встановлюєте новий авторитет, цензора.
Отже, ми збираємося разом дослідити нас самих. Не так, щоб якась особа пояснювала нам, коли ми читаємо, слідкуючи за словами на сторінці, але так, щоб ми разом відправилися у подорож, у подорож відкриття найпотаємніших кутків нашої психіки. Йдучи у цю подорож, ми повинні бути легкими. Нас не повинен обтяжувати тягар гадок, упереджень та умовиводів – увесь цей непотріб, який ми накопичили за 2000 років. Забудьте все, що ви знаєте про себе, забудьте все, що ви коли-небудь думали про себе. Ми будемо подорожувати так, ніби ми нічого не знаємо про себе.
Минулої ночі була злива, а сьогодні небо починає прояснюватися, настає новий, свіжий день. Давайте зустрінемо цей новий, свіжий день так, ніби це був наш єдиний день. Давайте подорожувати разом, і вперше спробуємо зрозуміти себе.
Джидду Крішнамурті "Свобода від відомого"
 
minusДата: Субота, 14.08.2010, 12:36 | Повідомлення # 82
Підполковник
Група: Користувачі
Повідомлень: 98
Репутація: 7
Статус: Offline
LAM, спершу хотів вам заперечити, та дочитавши зрозумів, що заперечуватиму не вам, а Джидду Крішнамурті. Оскільки він навряд чи користується цим форумом, тож не буду вдаватися до подробиць. Просто скажу, що
1) Вищенаписаний пост вельми спірний. Автор намагається завести читача у глухий кут, ставлячи запитання, на які сам же відповіді і не дає, тобто це звичайний риторичний прийом, а не мудрість.
2) Краще б було викласти це все коротше й власними словами.


93! 93 93/93!

Повідомлення відредагував minus - Субота, 14.08.2010, 12:38
 
LAMДата: Субота, 14.08.2010, 22:08 | Повідомлення # 83
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 10
Репутація: 1
Статус: Offline
Quote (minus)
на які сам же відповіді і не дає

Коли він дасть відповідь на запитання, той автоматично нав'яже свій авторитет. Суть концепції Крішнамурті зводиться до того, щоб допомогти Індивідууму пізнати себе, пізнати себе самому, а не з допомогою авторитетної думки...
 
adminДата: Четвер, 19.08.2010, 16:00 | Повідомлення # 84
Генералісімус
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1319
Репутація: 42
Статус: Offline
Тут кожний повинен визначитися...
Пливти за течією, чи пливти проти течії, чи пливти туди, куди треба?


Пункт 1. Аdmin завжди правий!
Пункт 2. Якщо admin не правий, див. п.1!
 
minusДата: П'ятниця, 27.08.2010, 00:26 | Повідомлення # 85
Підполковник
Група: Користувачі
Повідомлень: 98
Репутація: 7
Статус: Offline
Quote (LAM)
Суть концепції Крішнамурті зводиться до того, щоб допомогти Індивідууму пізнати себе, пізнати себе самому, а не з допомогою авторитетної думки...

Отак одразу і можна було б написати, а не перевантажувати текстом, котрий мало хто дочитає до середини. Тоді людина, котра зацікавилася, сама змогла б знайти праці пана Крішнамурті.
А, власне, щодо вибору, то моя думка - головне пливти. А там, як-то кажуть: "апетит приходить під час їжі", - з напрямком треба визначатись по обставинах, все одно життя диктуватиме свої умови, що б ми там собі не вирішили.


93! 93 93/93!

Повідомлення відредагував minus - П'ятниця, 27.08.2010, 00:28
 
LAMДата: Вівторок, 31.08.2010, 19:26 | Повідомлення # 86
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 10
Репутація: 1
Статус: Offline
Quote (minus)
"апетит приходить під час їжі", - з напрямком треба визначатись по обставинах

Ви суперечите самому собі - "апетит приходить під час їжі", передбачає ОБОВ"ЯЗКОВУ присутність апетиту незалежно від якої їжі, а далі Ви пишете, що контролюєте апетит (з напрямком треба визначатися), в залежності від поданої їжі (по обставинах). То як же треба?
 
minusДата: Вівторок, 07.09.2010, 16:14 | Повідомлення # 87
Підполковник
Група: Користувачі
Повідомлень: 98
Репутація: 7
Статус: Offline
LAM,
Ніякої суперечності немає. Кажучи "апетит приходить під час їжі", я лише мав на увазі, що починати "пливти" потрібно, навіть коли остаточна мета "запливу" невідома. У такому випадку в момент, коли людина визначиться з пріоритетами, за плечима вже буде певний "плавальний досвід" biggrin


93! 93 93/93!
 
studentka_yaraДата: Середа, 19.01.2011, 19:00 | Повідомлення # 88
Сержант
Група: Користувачі
Повідомлень: 35
Репутація: 0
Статус: Offline
Гарна притча..Що таке життя? Відповідь на це питання лежить поза словами.
Життя дає змогу кормити того, кого ми вибириємо і бути добрими чи поганими..
Люди вигадали багато теорій про життя. Всі вони претендують на універсальність і дуже добре працюють, особливо тоді, коли стають догмами. Головне знати, чого ви хочете – врятувати свою душу, задовольнити свої інстинкти, досягти влади або...
Так чого ви хочете від життя?
Найцікавіше, що саме поняття „життя”, так само як „сенс життя”, „істина”, „бог” також придумали люди, а їх „сенс” залежить лише від того, що вкладати у це поняття.
Життя - це те, чого ти від нього чекаєш!!!
 
ВолошкаДата: Вівторок, 26.02.2013, 18:41 | Повідомлення # 89
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 2
Репутація: 0
Статус: Offline
Цитата (MASK)
Я радію навіть з того, що сьогодні прокинувся, чому ж не радіти цілий день? :) :) :)
 Як на мене, життя - це взагалі подарунок! Проте кожна людина сама вирішує, як прожити його, як до нього ставитись. В світі існує безліч проблем, які дійсно заслуговують уваги,але іноді ми засмучуємося і розчаровуємося в житті через дрібниці. Варто жити з думкою, що життя чудова річ. І проживати кожен день,дякуючи Богу!
 
in3gueДата: Вівторок, 26.02.2013, 23:14 | Повідомлення # 90
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 2
Репутація: 0
Статус: Offline
Зрозумілим залишається лише одне: життя - неосяжна таємниця. А деяким таємницям краще так ними і залишатись! Просто є речі та поняття, які потрібно сприймати без доведень, так звані "буденні аксіоми".
 
Форум » Спілкування на різні теми » Суспільство і Я » Життя... (Філософські роздуми)
Сторінка 6 з 7«124567»
Пошук:

Найактивніші користувачі форуму:
  • admin
  • savradim
  • Провідник
  • red
  • galanet
  • zagadkova_dysha_liruka
  • lena
  • MASK
  • Vladyka
  • Tiagai_Ivan
  • Сьогодні на форумі були:
    Copyright Стеценко Н.М. © 2017
    Сайт управляється системою uCoz