| Аврорушка | Дата: Понеділок, 05.01.2009, 00:03 | Повідомлення # 1 |
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 10
Репутація: 3
Статус: Offline
| Було це давно. Років десять тому. Моїм батькам на заводі виділили земельну ділянку за містом. Окрім них земля дісталася ще біля півсотні працівників заводу. І ось прийшов час збирання урожаю. Завод виділяє для перевезення людей і картоплі 2 самоскиди і 1 бортову машину. Весь народ набивається в кузов окрім одного мужика. Назвемо його для конспірації Іваном. Іван гордо сів на велосипед і вирішив пересуватися незалежно від общака. Общак образився: типу чого це ти, Іван, не такий як всі.
І ось, день добігає кінця, картопля викопана, народ наповнює самоскиди мішками з картоплею. Причому наповнює - це не те слово. Гора мішків в півтора рази вище за машину, але досвідчені картопляри обіцяють надійність укладання. Типу "ми 50 років так складаємо і ще ні один мішок не випав". Самоскиди з картоплею відправляються в місто, а народ після недовгих зборів і «підігріву» укладається в бортовій ЗІЛ і вирушає слідом. Всі розігріті, радісні, що так рано (всього 5 годин дня) закінчили. Їдемо, веселимося, заводимо пісні.
Я (молодий ще, пацан) і пара таких же як я гордо сидимо на задньому борту і дивимося вперед.
І тут я бачу, що вздовж дороги якийсь мужик (явно не з наших) намагається затягнути мішок з картоплею на свій дряхленький великий. А ще далі попереду, метрів за 50, валяється ще один мішок. Мене миттєво пробиває здогадка: з нашої машини таки повалилося декілька мішків і якийсь місцевий мудак їх хоче спіонерити!!! Я тут же б’ю тривогу: "Тормози!!!" і швидко пояснюю усім в чому справа. Один з пасажирів, Петро (чиї мішки були з самого верху) разом з водієм підбирають перший мішок і йдуть до мужика по другий. Мужик намагається відмазуватись, що це його картопля. Але йому парою стусанів під ребра і згинанням переднього колеса на веліку швидко пояснюють, що нас не обманути і другий мішок з відчуттям справедливості закидається в кузов до толпи, яка весело спостерігає на це все дійство. Мені за дальнозоркість оголошується подяка з винагородою в розмірі бокала пива. Веселі і розбурхані їдемо далі, сміємося, горланимо пісні, залишивши мужика рівняти своє колесо.
І тут бачимо нашого Івана (пам'ятайте - вранці, на велосипеді...), який поволі плентається до міста, ведучи свій велосипед, завантажений мішками картоплі. Побачивши нас, він починає махати руками типу "стійте", але ми, пам'ятаючи ранкову образу і розігріті подією з мужиком, злорадно тикаємо дулі і голосно сміємося. Типу "сам їхав сюди - сам свою картоплю і вози".
Навіть не гальмуємо. Їдемо далі. Приїжджаємо в місто і починаємо розвантажувати картоплю у дворі заводу. При розвантаженні з'ясовується, що всі мішки Петра приїхали на самоскиді, а ті, які ми відібрали у мужика - не Петра.
Після того, як розвантажили самоскид і роздали картоплю господарям з'ясовується, що ці два мішки взагалі зайві. І тут мене пробиває друга здогадка: "Це дійсно картопля того мужика і ми його даремно образили!".
Тиша. Всі недобре дивляться на мене. Хтось говорить: "Не гарно поступили... треба повернути мужику картоплю.
Поїхали. Ми швидко їдемо назад. Мовчимо. По дорозі знову зустрічаємо нашого Івана. Він знову махає нам "стоп", але ми гордо проносимося мимо і це трохи піднімає настрій. Під'їжджаємо до ображеного мужика. Він вже майже вирівняв колесо. Ми довго вибачаємося, повертаємо картоплю і швидко рушаємо.
Знову зустрічаємо Івана. Він кричить "стоп" ми ввічливо кричимо загальновідому фразу і через деякий час вриваємося на подвір’я заводу, куди якраз під'їхав другий самоскид.
Він, виявляється, поїхав не тією дорогою, заблукав і лише зараз дістався до заводу. Ми, вже трохи роздратовані подією, і господарі картоплі - довгим очікуванням - швидко розвантажуємо другий самоскид...
І тут з'ясовується, що двох мішків картоплі не вистачає...
(Оцініть мій внутрішній стан реабілітації і торжества справедливості). Мене (як і всіх) осяяла третя здогадка "Та картопля таки була наша. Ось підлий чоловік!" І ми з господарем загубленої картоплі мчимо назад - поки мужик не встиг змотатися з нашою картоплею!!!!
По дорозі знову зустрічаємо Івана. Він знову кричить "стоп" ми знову ввічливо кричимо загальновідому фразу і на всіх парах підлітаємо до мужика. Починаємо забирати картоплю. Він знову відбивається, говорить "Хлопці, ви ж самі мені її віддали". Після чого получає не тільки під дих, але і у вухо, а його велосипед просто складається навпіл. Щоб вже надійно... тільки на металобрухт. Мішки закинуті в кузов - і ми мчимо додому (молода картопля і 100грам остигають!!!!).
І тут знову зустрічаємо нашого Івана. Але він не просто махає нам, а майже кидає велосипед з картоплею під колеса. Ми гальмуємо. Водій з господарем героїчно відібраних у мужика мішків вилітають з машини з криками "Ти що, збожеволів?". На що Іван в серцях відповідає: - Так ви достали! З вашого самоскида два мішки з картоплею впали! Я кричу вам, а ви не зупиняєтеся! Забирайте її, а то не сила вже її тягнути!
... ну ви розумієте мої відчуття...
Ми мовчки закидаємо картоплю в кузов, круто розвертаємося і їдемо повертати мужику його картоплю.
Коли мужик побачив нашу машину, він кинув свій, тепер уже доламаний велосипед і як лань ламанулся через кущі - в ліс. І вже з лісу тикав нам дулі і кричав:
"Йдіть, хлопці далеко! Вдавіться моєю картоплею! Шо ви ше з мене хочете???? Забирайте мого лісапеда, тільки не трогайте мене."
Ми хвилин 10 здалека вибачалися, говорили, що це випадковість, обіцяли не бити і могорич. Нарешті мужик зрозумів, що ми не брешемо і вийшов з лісу. Ми ще раз вибачилися, підвезли мужика до його будинку і навіть дали трохи грошей на ремонт веліка.
Вже після розвантаження ми, чоловік 6, головних учасників цих подій зайшли в заводську душову помитися. Роздяглися, подивилися один на одного.
І видно у всіх в головах промайнули одні і ті ж думки і картинки "мужик", "картопля", "велосипед".
І ми почали сміятися. Ми хрипіли і падали, ми сіпалися і корчилися. На ці звуки прибігла чергова по лазні і побачила таку картину: (уявіть собі) шість голих брудних мужиків повзають по підлозі, ржуть, корчаться і не миються. Вона довго оглядає нас, посміхається і видає наступну фразу:
- Ну ви хлопці і худі... як ВЕЛОСИПЕДИ!!!!
ВСЕ!
Шанси є завжди, навіть коли їх дійсно немає.
Повідомлення відредагував Аврорушка - Понеділок, 05.01.2009, 00:06 |
| |
| |
| lena | Дата: Вівторок, 02.02.2010, 14:13 | Повідомлення # 2 |
Полковник
Група: Користувачі
Повідомлень: 180
Репутація: 3
Статус: Offline
| історія звичайно весела, та мені жалко того чоловіка з велосипедом і пощитаними ребрами!
|
| |
| |
